Війна, кохання, перемога. Лісниченко Єлизавета

Ми закінчим тривогу для світу

Я прокинулась з відчуттям тривоги
І, відкривши очі,
Побачила  світ, позбавлений свободи,
І тих, хто жити в нім хоче.

Страх померти в очах,
Коли я побачила смерть.
Через хвилину в окопі снаряд ба - бах,
Розбивши все вщерть.

За хвилину трохи легше,
У телефоні знов новини,
Що залишають тривогу в серці
Не дають спокою ні на хвилину.

Відчуваючи подих вітру,
Що породжує рух ракет -
Ми закінчим тривогу для світу
І це є щасливий момент.

Не загине земля надій наших!

В повітрі трупом віє,
І гудить з труби смола,
А за нею та ворона
Чорним пір'ям біду несе до дна.

За чорною бідою лине чорний танк.
А за ним та ворона летить далеко
Війни смакує чорний смак
В  ці степи безкраї направлений вектор.

А в степу безкраїм рідна мова звучиь
Та за нею чорний кум летить.
Не залишить нікого в цю мить.
Чорний ворон крячить, не мовчить.

Доля наша всім відома,
Та знаєм ми чарівне слово:
«Не загине земля надій наших!»
Не загине слава героїв, що йдуть врукопашну

*****

Якщо ми будемо разом, зможемо ми побороти всіх!

Відпусти всю біль, ненька моя,
Ти багато років вже терпіла
Прилетить правда на крилах солов'я
 Через роки, коли душа твоя зомліла.

Відпусти всю біль, і почни рвати і метати
Прошу нікого не жалій, пройшли часи скрути болю
Солов'їна ти моя, помста твоя хай почне літати
Тай прошу тебе, стань дівчиною, яка має волю

Ти на розстрілі стояла, під звуки тих рушниць
Ти неспинно промовляла "-Ще не вмерла України…"
В час тієї скрути, коли забирали останні колоски тих пшениць
Ти тихенько плакала, споглядаючи на ті руїни.
 

Ми с тобою до останнього, а хто ні - ви не українці
Кров з душею ми положим, ми зможемо переступити їх
В цім світі ми не одні, не наодинці
Та, якщо ми будемо разом, зможемо ми побороти всіх!

Ми діждемся війни перепону

Це відбулося давно і приховано дивно
Та рана залишиться назавжди
Пожовклі ліси захищали  невпинно,
Як і брехню що сіяли нам із орди.

Тридцятикілометрова зона,
Яка не знає межі та кордону
Всю правду хоронила в собі охорона
І жертв,видимо, мільйони.

Ступити на землю ту я не осмілюсь
Хоч і багато років вже пройшло
Як в голові прийде, той образ ще в силі
І та стежинка в замучене село.

А тепер – помічник Руда зона,
Протистоїть ворогу, знімає корону,
З тих, що топче стежку до трону,
Ми діждемся війни перепону.

*****

Рій смерті летить у лани безкраї

Рій куль, ракет і шахедів
Рій смерті летить у лани безкраї
Ворожими крилами летить в душах мільйонів
За крилами загляне він в чарівні гаї

 
Гай цей не гірше раю
Ми забули вже це відчуття неземне
Відчуття спокою і краю
Яке не зрівняти відчуття блаженне

В гай рідний пришла біда
Спалили все, надію останню
За нею палає вогонь там де ліса,
На руку припадає близько це, як на долоню

Гай наш руйнують, ламають, але ми нескорені.

Нашої неньки готові душу покласти, 

Ми до останнього подиху вітрів буремних

Скликаємо всіх, щоб не упасти

Ми сильні, і зможемо захистити красу нашого гаю
Стоїмо вже рік з гордою спиною вперед.
Хоч я і в бога благаю
Я вірю, за нами перемога солодка, як мед

******

Забутись я хотіла тим рок - н -  ролом
                          
Забутись я хотіла тим рок - н -  ролом
публіка освячена вогнем і демідролом
По вухах б'є, та я в цім тільки рада
Слухала я його, і не вмовляла

Вступлю я знов на цю землю
Тільки вже на сцену
В руках мої ті палички
А перед ді мною барабани

Хтось програє перші два акорди
А я повільно почну забувати всі загрози
Приємний дзвін в вухах не дасть скласти руки вниз
І забути мою мрію, як говорили "-Не спускай очей на низ"

Я підведу до мікрофона свої губи
І віддам я йому всі свої муки і труби
Строчки пісні йдуть за мною
А за ними публіка іде поза спиною.

Це відчуття нескореного щастя,
Коли зал - це поклик мого буття
За туманом диму мої страхи пропадуть
А за ритмом тих ударних, вони все тут рознесуть

*******

Гілочки хвої душу терзають

Сніги в окопах - не краща зброя
Холод і мороз до кісток промерзають
Замерзне дерево століття - хвоя
 Гілочки якого душу терзають 

Снігом засипле, в теплі не залишить
Та гілля свого та хвоя не кине
До останнього вона бореться, не осудить
Але місце вона знає, і до кінця невпинна.

Душі полеглих героїв
Гілля тримає в собі.
Хвоя ця - де мучений Миколаїв
Що обступили росії орли у пекельній спробі.

Рік вже бороться Херсон
Хвоя і там вже росте
Билась хвоя та будяк той в унісон
Але хвоя там проросте…
******

Ти маленька, як берізка

Букет квітів я піднесу в далеку далечінь.
В голові промайнути встигне образ твій.
Я знижу всі стандарти поколінь.
Щоб зрозуміти твою долю  своїх мрій.

Ти ще зовсім не розумієш життя біди.
Але вже встигла ти відчути очі  в небутті.
Як би бридко тобі не було, ти іди.
Не дивися ти на нього в тім  путі.

Ти маленька, як берізка
А він старий, наче корінь дуба
Це огидно, і ти знаєш, що це казка
Про самого найстрашнішого  душогуба,

Потерпи ти трішки
Це пройде, ти знай
Ручки твої ніжні
Ти нікому не давай.

*****

Залиш ти моє серце і мої смутки

Залиш всі муки в мої руки
Та не віддай красних барв твоїх.
Залиш мене і мого серця стуки
Та потім - вбий і їх

Залиш ти моє серце і мої смутки
А я подивлюсь в очі надій своїх.
Залиш всі ті набутки
А я повільно і поступово забуду їх.

Повірю тай піду у гори
Хоч на хвилину забутися в краях безкраїх.
Слова твої мають кольори
Але теплих тих відтінків, не було твоїх.

Троянда нас спасе…

В одній руці троянда
В другій зброя
Запах куль, наче лаванда
Яка проводить в дорогу героя
 

Мати з дочкою сліз не держать
Син і брат іде на смерть
З ним його ворони, разом служать
Разом ідуть в невідомую куговерть

Смерть зміниться на життя
У світ вони його несуть
В руках їх нескорене відчуття,
Яке іноді товчуть

Сонце золоте всміхається їм
Радість в цю скрутну хвилину несе
Ми віримо, ми зможемо помогти своїм!
Вірте в це, тримаючи троянду, вона нас спасе