На початку сторіччя: людина і соціум. Теодор Драйзер
Т. Денисова
Теодор (Герман Альберт) Драйзер (1871-1945) був дванадцятою дитиною в родині німця-католика, емігранта в першому поколінні, якому не пощастило стати американським бізнесменом. Майбутній письменник виріс у злиднях, на маргінесах процвітаючого суспільства. Його освіта фактично вичерпалася школою. Залишивши родину в 16 років, Драйзер заробляв на життя будь-якою працею, аж поки не визначився як журналіст. Від судового репортера дешевих газет у Чикаго до видавця респектабельних і прибуткових жіночих журналів - такою була кар’єра Теодора Драйзера на межі століть, доки він не ствердився як письменник.
«Сестра Керрі» — перший великий твір молодого письменника — відкривав XX століття в американській літературі, і невипадково одна з книг про творчість Драйзера починається такими словами: «29 березня 1900 року — дата завершення «Сестри Керрі» — важлива дата в американській літературній історії». Твір цей, згадував Сінклер Льюїс, увірвався у важку задушливу атмосферу Америки як порив нестримного західного вітру, і вперше з часів Марка Твена і Уїтмена вніс у піше пуританське буття струмінь свіжого повітря».
«Сестра Керрі» — це розповідь про шлях дівчини з народу, з «низів» до успіху і слави. Маленька провінціалка, наділена привабливою зовнішністю, сяким-таким талантом і неабиякою жадобою успіху, виміром якого є гроші, почувається самотньою і беззахисною у великому місті. Зневажаючи мораль, використовуючи почуття чоловіків до неї і, перш за все — закоханого Герствуда, який заради Керрі йде навіть на злочин, — вона вибудовує собі кар’єру, домагається «супер-респектабельного» становища: стає зіркою кабаре.
Уже в першому романі творчі пошуки письменника зосереджуються водночас на двох напрямках: з одного боку — тяжіння до панорамності, створення широкої всебічної картини суспільства, а з іншого — посилена увага до психологізму, глибоке проникнення у внутрішній світ героїв. Так Драйзер 1900 року відкрив американську людську комедію».
Тут Драйзер започаткував і своєрідний «роман кар’єри». Але якщо в аналогічному європейському (зокрема німецькому) романі детально вимальовувалося дитинство і юність, тобто становлення героя, то в Сестрі Керрі» наголос перенесено на «доросле життя». З класичного реалізму Драйзер черпає й образний ряд: надзвичайної значущості набувають речі, атрибутика «красивого життя», якого прагне «мрійниця» Керрі, як її характеризує автор.
Наступні романи «Дженні Герхард» (1911) і «Геній» (1915) своєрідно продовжують, розвивають і розширюють теми та мотиви «Сестри Керрі».
Критичним словом про саму американську систему стала драйзерова «Трилогія бажання», яку складають романи «Фінансист» (1912), «Титан» (1914), «Стоїк» (надр. 1947). історія Френка Каупервуда дає змогу продемонструвати «механізм» збагачення капіталістів-фундаторів, торкнутися головних економічних і політичних процесів суспільства. Драйзер зображує Каупервуда як «титана без душі і серця, що намагається закувати народ у кайдани рабства». Водночас автор захоплюється силою, розумом, діловитістю, широтою натури, цілеспрямованістю, вітальністю Каупервуда; наділяє героя якоюсь навіть інфернальною силою, хоча й не приховує, що життєлюбство Каупервуда невід’ємне від егоцентризму.
Отже, в центрі трилогії стоїть образ Френка Каупервуда, його масштаб і суспільний статус сприяють утворенню розлогої картини Америки. Автор зосереджує увагу на розкритті фінансової системи: яким чином здобувається багатство, на що витрачаються духовні ресурси, та врешті-решт і все життя людини. Передовсім автора цікавить механізм перетворення, діяльність, внаслідок якої втрачаються кращі людські якості. Недаремно молодший колега Драйзера — Форд Медокс Форд розглядав цей роман як «наріжний камінь на довгому шляху нашої цивілізації».
Вершиною творчості Драйзера стає «Американська трагедія» (1925), якій письменник надавав величезного значення, незважаючи на її, здавалося б, примітивний сюжет: в американській провінції дрібний заводський службовець вбиває вагітну коханку, бо у нього є перспектива одружитися з багатою красунею. Драйзер не тільки не приховував, а навпаки, підкреслював, що «Американську трагедію» вибудовано на зібраних ним газетних матеріалах про судові процеси, яких в Америці відбувається безліч. Тим самим він ніби обстоював вторинність літератури стосовно реальної дійсності.
В чому ж сенс «Американської трагедії»? Чому навіть запеклий ворог Драйзера Стюарт Шерман, університетський професор, а згодом літературний критик, після виходу «Американської трагедії» написав: «Я не можу назвати жодного твору американської літератури, де б ситуація, подібна до зображеної в «Американській трагедії», була змальована так безстрашно, так розумно, так повно, з таким неповторним моральним ефектом». «Драйзер не створював трагедію в традиційному смислі цього терміну, — говорив Отто Маттіссен, — і все ж він писав, виходячи з глибокого трагічного смислу людської долі». А Герберт Уеллс підкреслював, що це набагато більше, «ніж простий життєпис типового бідного куточка американської дійсності, освітленого спалахом сумної трагедії... Вона передає велику, сувору, реальну правду з силою, що її не може досягти ніяка граматична точність». «Американська трагедія» — це своєрідний синтез національного досвіду Америки» (У. Аллен); швидше зріз, ніж панорама життя, а образ головного героя — стрижень, що пронизує цей зріз.
В одному з листів Драйзер писав: «Я довго розмірковував над цією пригодою, бо мені здавалося, що вона не тільки відбиває кожний аспект нашого національного життя — політику, суспільство, релігію, бізнес, секс, — це була історія, така звичайна для кожного хлопця, що виріс в невеличкому містечку Америки. Це була дуже правдива історія про те, що життя робить з особистістю і про те, яка безсила особистість проти нього. Я не мав на меті моралізувати,., а дати, по можливості, тло і психологію дійсності, які, коли не виправдовують, то якоюсь мірою пояснюють, як трапляються в Америці такі вбивства — а вони відбуваються із разючою частотою і з тих пір, як я себе пам’ятаю».
Драйзер зумів зафіксувати істотний момент у розвитку американської свідомості — деформацію того ідеологічного постулату, який закарбовано в понятті «американська мрія». Американська мрія — це виношена батьками-засновниками, демократами, що стояли біля витоків республіки, ідея про рівні для всіх можливості досягти успіху, спираючись лише на власні потенції: працездатність, енергію, кмітливість, ощадливість... Але те, що стало рушійною силою для Клайда Гріффітса, було вже не мрією, а її профанацією, тиражованим варіантом: в ідеалі це — багатство і неробство, якого слід домагатися за будь-яку ціну і переважно для себе. І чим далі в XX століття, то все у загальненішим в американській свідомості стає подібний еталон «американської мрії». Атому Клайд Гріффітс — носій типового і прогресуючого в американській свідомості — перетворюється на етапний образ американської літератури.
Безперечно, в «Американській трагедії» забагато описового, багатослівного і навіть недбалого (скажімо, Клайду водночас і 20, і 21, і 22 роки...), порушень «правди життя», тобто принципу, за яким і збудовано роман. «Це надто наближено до реальності, щоб бути мистецтвом», — так уже 1955 р. оцінював романістику Драйзера Альфред Кейзін.
І далі він викладає усталену оцінку творчості Драйзера, прийняту академічним літературознавством США: письменник настільки «йшов за кіптям», що його не можна вважати реалістом, він — натураліст. І інше: Драйзер був людиною... «яка писала із страшенним буквалізмом дитини». Або: «Драйзер був примітивом, людиною із незвідки, стороннім, який виріс поза англосаксонською протестантською мораллю середніх класів і, таким чином, позбавлений необхідності приймати її канони». За життя Драйзера офіційні історики американської літератури про нього майже не писали. Однак Сінклер Льюїс у промові, виголошеній з нагоди вручення йому Нобелівської премії (1930), підкреслював, що без Драйзера не було б американського роману XX століття, який посів гідне місце у світовій літературі. Аналогічну думку повторив Ф. О. Маттіссен, стверджуючи, що 20-і роки були періодом розквіту літератури Америки і Драйзер значно цьому посприяв. 1944 р. С. Льюїс наполіг на присудженні Драйзеру спеціальної Золотої медалі, що нею національна Академія мистецтв раз на п’ять років нагороджує особливо видатних романістів. У рішенні комітету було записано, що медаль вручено Драйзеру «за мужність і чесність, за його піонерську роль у іображенні справжніх людей і справжньої Америки».
«Це найоб’єктивніший і найспостережливіший з усіх наших письменників, — відгукувався про нього Паррінггон, — гігант незграбних пропорцій, селянин з важкою ходою, невтомною допитливістю і незмірною жалісністю, сповнений рішучості критичним оком поглянути на тварину на ймення «людина» і змалювати її правдивий портрет. Він йде, важко ступаючи,... простуючи до своєї мети, витоптуючи акуратні рядки американських умовностей, заглядаючи у схованки, на яких висить оголошення «заборонено для широкої публіки», нічого не ховаючи, нічого не соромлячись і ні за що не вибачаючись. Після Уолта Уітмена ми не знали такого відвертого і об’єктивного зображення дійсності, такого настійливого заклику зупинитися і замислитися над фактами, ігнорувати які нам ввічливо допомагають умовності».
«Драйзер цікавився соціальними науками і капіталізмом як взаємопроникаючими ідеологіями», — помічає один із авторів «Колумбійської історії американського роману» (1991). Цей висновок чимало прояснює в творчості письменника.
Отже, Драйзер зосереджений на взаєминах людини і суспільства, до того ж його людина не тільки формується суспільством, а просто- таки перейнята соціальним кліматом. Його герої здебільшого розпочинають із «нульової відмітки», вони не переобтяжені не тільки спадком, а й власним минулим. Надихані мрією про багатство і красу (кожен в міру своїх сил), вони продираються до успіху. Бо для Драйзера існують тільки два стани — успіх і поразка. На цих позиціях будується, за Драйзером, будь-яке суспільство, саме вони, з його точки зору, визначають суть законів життя, незмінних і одвічних.
Л-ра: Вікно в світ. – 1999. – № 5. – С. 9-12.
Твори
Критика
