Функція готики у романі Емілії Бронте «Буреверхи»

Христина Денисюк

Звернення до роману Емілії Бронте як об’єкта дослідження збігається з сучасними актуальними тенденціями українського й зарубіжного літературознавства: а) зацікавлення готикою в Україні та в українській діаспорі (поява «Антології українського жаху» (2000), статей про готику Лімборського І., Качуровського І., Білоус О. та ін., дисертації Матвієнко О.В.); б) ренесанс роману «Буреверхів» в Англії, що вийшов з тіні слави «Джейн Ейр» Шарлотти, сестри Емілії, і зараховується нині до 15-ти кращих англійських романів (дехто вважає навіть, що це перший модерністичний англійський роман).

Фактор відсутності сучасних спеціальних українських праць про «Буреверхи» можна вважати білою плямою українського англознавства. Адже тільки у 30-х роках XIX ст. і лише на кількох сторінках свого перекладу цього роману, крім вдалої передачі його назви («Wuthering Heights» - «Буреверхи») Михайло Рудницький дав йому влучну характеристику й високу оцінку як «архітвору світової літератури», що цілком збігається з оцінками сучасної англійської літературознавчої науки.

Складна, цікава й новаторська на свій час (40-ві pp. XIX ст., епоха раннього вікторіанства) поетика єдиного роману дівчини з глухої провінції не перестає захоплювати у XX ст. земляків письменниці, проте і в Англії все ще не вистачає всебічного мікроаналізу тексту Буреверхів.

Готичний елемент у співдії чи в конфронтації з елементами різних напрямів і жанрів посідає у «Буреверхах» важливе місце, проявляючись як на жанрово-композиційному рівні, так і на рівні типажу.

Панівним художнім напрямом сорокових років XIX ст. (роман «Буреверхи» опублікований у 1847 році) був реалізм, і його атмосфера не могла не позначитись на творі Емілії Бронте, навіть коли б авторка не мала контактних зв’язків, як це припускають англійські дослідники, з чільними представниками її доби (Діккенс, Теккерей). Але існує так званий «вплив через дух часу». Зі соціально заангажованими творами часу «Буреверхи» споріднює образ сироти, деякі картини великоміського соціального дна, часткова реалістична детермінація характерів середовищем, а також реалістичними є дискомфортні картини суворої природи Північної Англії та описи механізму збагачення своєрідного «чумазого» й «павука» Хіткліфа - головного героя роману. Є й натуралістичні, сюрреалістичні та символічні моменти у «Буреверхах». Усе це дає підставу писати дослідникам про stricter realism роману. Його жанр визначають ще й як «романтичний роман», love story, незважаючи на скомплікованість (гібридність) жанру цього твору. Є тут елементи сімейного роману чи саги двох родів, роману виховання і так званого верстатного твору за способом нарації. Готичний елемент поглиблює психологізм зображення (апеляція до підсвідомості) й символізує образи у проекції на їх філософічність. Готично-романтична фантастика, притаманна такій жанровій модифікації форми великої прози як romance, співіснує з novel з його орієнтацією на приземлено-побутові явища. Цю жанрову специфіку «Буреверхів» влучно визначила Пауліна Нестор - авторка змістовної передмови до лондонського видання «Wuthering Heights» у 2000 p., як novel’s romance, що лише приблизно можна перекласти як «химерно- побутовий роман». Ця ж дослідниця підкреслює неподібність проблематики й поетики «Буреверхів» до «індустріальних романів» («industrious novels») соціально заангажованих сорокадесятників, письменників робітничої теми. Витоки роману Емілії Бронте, як теж інші його англійські дослідники, Нестор вбачає у творчості письменників попередніх епох - і «готиків», і романтиків. Вона ж з’ясовує роль романтичного й готичного субстрату у жанровій структурі аналізованого роману. «Як готичний роман, він створює темний і пристрастний світ ув’язнення і тортур, привидів та підкинутих дітей. І він поділяє з романтиками захоплення владою фантазії та емоцій, турботою про відношення людини до природного світу. Його осередок є швидше «антисоціальний», ніж громадський чи етичний, і його головний персонаж, Хіткліф, являє собою байронівського героя» [2; ХНІ].

Роль комплексу складників жанру складна. «Буреверхи», - міркує П. Нестор, - багато чого пропонує багатьом читачам - як критикам, так і загальній аудиторії. Можливо, його незмінна чарівність походить з того, що роман не тільки об’єднує елементи з багатьох жанрів, але також перемішує ці різні елементи, створюючи між ними напруження. Так, наприклад, задоволення від знайомої деталі, яку забезпечує реалістичність тексту піддається сумніву супротивною силою жанрів «фентезі» і жаху, потураючи нашому смаку для «емоцій впізнання» і «емоцій здивування». Подібно напруженість і ескапізм химерно-побутового роману врівноважуються проникливим розумінням та практичністю його психологічного дослідження» [2; VI].

Доленосні лінії персонажів у романі дивовижно переплелися. їхні «перехресні стежки» перетинаються протягом трьох генерацій двох родів. Можна говорити про перехресну композицію цієї романної епопеї. Характерний для конструкції готичного роману полісемантичний образ замку чи дому як локус несамовитості у «Буреверхах» виконує важливу сюжетно-композиційну роль інтриги, зацікавлення читачів, драматизації тексту. Один дім у творі Емілії Бронте по-новаторськи «розщеплюється» на два опозиційні доми, навколо яких концентруються два типи персонажів. Доми набувають символічного значення. Зловісна оселя на Буреверхах символізує дітей бурі, а спокійна, урівноважена домівка у Долині Шпаків є символом дітей миру. Оскільки між цими домами відбувається взаємообмін «населенням» - носіями зла (Буреверхи) і добра (Долина Шпаків), то зло і добро збалансовується, що прочитується як рівновага між цими морально-етичними началами в універсальному вимірі, а це надає жанрові відтінку філософічності.

Дім на Буреверхах типово готичний - не за архітектурою, а за атмосферою несамовитості і його інтер’єру. Це старий дискомфортний будинок, споруджений ще у 1500 році родоначальником роду Ерншо (зображені події відбуваються в кінці XVIII - на початку XIX ст.). Уже під час своїх перших візитів наратор Локвуд відчув моторошний клімат непривітного дому. У ньому напівтемні коридори, багато занедбаних кімнат, одна з них є епіцентром в локусі несамовитості, бо служить час від часу за в’язницю для тиранізованих жертв і сюди навідується дух. У загальній кімнаті на каміні майже постійно горять поліна, а по кутках у тінях чигають злющі пси. Господарі дому цинічно брутальні й негостинні. Старий слуга Джозеф, лексикон якого складається з лайливих слів і слів молитов, нацьковує псів на гостя й злорадіє, коли вони його покусали. Господиня не відповідає на питання гостя, але кілька разів принижує його своїми питаннями, чи запрошений він до вечері. Юнак Гертон по-грубіянськи огризається. Навколишня природа теж непривітна, дика. На пагорбі, де розташований дім, майже постійно віють холодні вітри, рослинність карликувата. Трапляються голі скелі серед торфовищ і небезпечні болота - трясовини (дослідники «Буреверхів» красою цих небанальних описів захоплені).

На такому тлі цікаво показані заплутані історії буреверхівців з їх нерозгаданими біографічними таємницями й несамовитими вчинками. В епіцентрі готичних героїв перебуває Хіткліф, який вражає зубами людожера й демонічними рисами свого чорного характеру.

Готика у романі не тільки проявляється у сюжетних перипетіях, а й виконує характеротворчу функцію. Серед типажу - люди і привиди. На повний ріст окреслена гігантська неординарна постать Хіткліфа. Помираючий на вулицях великого міста безпритульний хлопчик був принесений на Буреверхи майже за пазухою. Виростав в атмосфері любові й ненависті і пройнявся невиліковним озлобленням. Цей син чи то цигана, чи індійського короля подібний до «зозуленяти», яке викидає з гнізда «законних» пташенят. Хіткліф завдяки хитрим прийомам шахрайства став узурпатором обох домів - на Буреверхах і в Долині Шпаків (комфортабельний дім з культурною модерною обстановкою).

Та найбільш увиразнює головного героя його несамовита енергія любовної жаги і помсти. «Барви кохання» служать засобом індивідуалізації персонажів. Романтична, як і сентиментальна, любов полягає у служінні ідеалові (традиція лицарського кохання), навіть якщо він ілюзорний, вимріяний, а засліплення закоханого безмежне. Звідси культ і естетизація страждання (вертерство). Такою безтямною пристрастю до негідника Хіткліфа спалахує Ізабелла й довго страждає, однак усе ж таки прозріває і знаходить у собі сили розлучитися з витвором своєї фантазії. Приземленим, наділеним вікторіанськими чеснотами, але самовідданим і щирим є інтимне почуття Лінтона з Долини Шпаків. Однак ці персонажі з їхнім внутрішнім світом виведені для порівняльної характеристики особистостей. Це приглушене тло, на якому крупним планом постає постать Хіткліфа з його демонічними пристрастями. Характерно, що один з польських перекладів роману «Wuthering Heights» був надрукований під назвою «Szatanska milosc» («Сатанинська любов»). Однак у порівнянні з героями роману Льюїса «Чернець» такі означення є гіперболічними. «Чернець», - пише Марія Яніон, - то, кажучи сучасним терміном, - роман про демонізм libido не тільки тому, що «жінка є дияволом» і що диявол, аби спокутувати, прибирає постать жінки [...], а й теж тому, що жага є насланням, яке приходить невідомо звідки й нещадно нищить свою жертву, котра теж у шалі оволодіння безжалісно знищує і разом з тим викликає нищівну ненависть до оволодіння « [1; 379].

Якщо сентименталізм (і романтизм) відкрив задоволення в потоках розкішних сліз та у поривах страждань, що не дискредитувало «мазохістичних коханців», то «готика відкрила щось зовсім інше - садизм. Іманентний своєрідний садизм еротичного імпульсу» [1; 386].

У романі «Чернець» монах Амброзій є жертвою сатанізму, носієм несамовитого Еросу, поєднаного з Танатасом (дихотомія Кохання і Смерті). Чернець був спокушений дияволом, який спочатку прикинувся юнаком Розарю, а потім прекрасною дівчиною Матильдою. Амброзій стає страхітливим еротоманом і злочинцем на еротичному тлі. Він гвалтує свою матір і сестру Антонію (правда, не знаючи, що то інцест), вбиває їх. Влаштовує оргію у гробниці й лякає свою кохану, що вона довічно буде ув’язненою тут серед трупів. Диявол (чи дияволиця) хапає свого коханця Амброзія у кігті й випускає на шпилі гострих скель, де він, покалічений, у неймовірних стражданнях довго конає. Таких страхів Емілія Бронте з тактом уникає. Кохання Хіткліфа і Кетрін органічно виросло з дитячої дружби, але Кетрін виходить заміж за іншого. Нарешті і Хіткліф, і Кетрін збагнули, що одне без одного жити не можуть. Ламаючи вікторіанські пересуди, заміжня жінка приймає свого коханця у своєму домі у присутності чоловіка. Несамовитими пристрастями спалахує Хіткліф перед смертю Кетрін. Долаючи неймовірні перепони, він героїчно проникає у дім у Долині Шпаків на побачення з помираючою коханою, а також приходить після її смерті попрощатися навіки. Хіткліф не встигає виявити садизм готичного героя у надто короткочасних зустрічах, хоча їх насолода вже поєднується зі злісними докорами. Перверсійні акції - відкопування трупа Кетрін - свідчать швидше про несамовитість любовної жаги героя, а не про некрофілію (він тільки побачив її обличчя).

Постійне відчуття присутності духа померлої Кетрін і неймовірне страждання Хіткліфа можна пояснити його передсмертною параноєю. Садизм готичних пристрастей Хіткліф виладовує на особі Гертона, бо його очі нагадують йому очі Кетрін. У глибині душі Хіткліф любить Гертона більше свого сина і водночас мучить його й деморалізує з почуття по-готичному алогічної помсти, а властиво з амбівалентності любові й садизму, що приносить перверсійну насолоду (Гертон - племінник Кетрін і в роздвоєній підсвідомості Хіткліфа - її alter ego).

Зображення «любові по-готичному» у «Буреверхах» виконує такі основні функції:

Функція сугестивна. Це засіб впливу на читача. Незвичайність, несамовитість інтимних почуттів покликана зацікавити читача і самим характером пристрастей і екстраординарністю одержимих ними персонажів.

Функція характеротворчо-експресивна. Це засіб самовиявлення небуденних особистостей, пізнання внутрішнього буття людини через екзистанси крайніх ситуацій, у моментах афекту.

З цією функцією межує функція психологічна - психологічне зображення чи психоаналіз, який провіщає майбутній фройдизм. Оскільки нагнітання пристрастей Хіткліфа досягає межі божевілля, то в такому стані з-під пресу свідомості визволяються імпульси підсвідомості з їх алогізмом і символізацією, як у сновидіннях з їх «сюрреалізмом». Звідси створені підсвідомістю привиди. До такого висновку, звичайно, може дійти сучасний читач-інтелектуал. Простолюд у «Буреверхах» на адекватному рівні своєю уявою «допрацьовує» письменницьку фантастику.

«Буреверхи» - твір неодновимірний і наближається до форми так званої відкритої літератури. Амбівалентні його тлумачення і в літературознавстві. У цій невичерпності закладених у текст проекцій і полягає один із секретів популярності «Буреверхів» на переломі тисячоліть.

Література:

Janion M. Romantyzm. Recodukcja. Marksizm. - Gdansk, 1972. - 450 s.
Nestor P. Introduction // Emily Brontë. Wuthering Heights. - London, 2000. - P. IX-XXVIII.

Л-ра: Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах. – Київ, 2005. – Вип. 10. – С. 297-302.

Біографія

Твори