Біографія Джона Апдайка

Джон Гойєр Апдайк – американський письменник, володар двох Пулітцерівських премій і безлічі інших нагород – народився 18 березня 1932 року у містечку Редінг (штат Пенсільванія, США) у сім'ї вчителя.

Був сином емігранта з Голландії і німкені. Дитинство провів в містечку Шиллінгтон. Після школи почав вивчати в Гарварді літературу.

У 1953 одружився з Мері Ентвістл Пеннінгтон, після чого Апдайк з успіхом склав випускні іспити в Оксфордській школі на курсах живопису. У 1955 йому дістається місце співробітника в журналі New Yorker, у якому публікувалися його перші розповіді. Через 2 роки Апдайк стає завідувачем відділу критики.

У 1957 Апдайк стає професійним письменником, переїжджає під Бостон і публікує по твору на рік. У 1972-1975 Апдайк займав пост Почесного консультанта Бібліотеки Конгресу. У 1974 розлучився з дружиною, згодом переїхав до Джорджтауну і одружився (у 1977) на Марті Раглз Бернард.

Апдайк належить до того повоєнного покоління письменників США, яке прийшло в літературу з університетськими дипломами і ґрунтовною гуманітарно-філологічною підготовкою, чим різнилося від знаменитих старших колег (Е. Хемінґвея, В. Фолкнера, Д. Стейнбека, Р. Колдуелла, Р. Райта й ін.), можливо, не настільки ерудованих, але з багатшим життєвим досвідом. Для Апдайка характерні висока літературна техніка, стильове багатство, пильна увага до психології своїх героїв; об'єкт його зображення — життя інтелігенції, добре знайомого йому «середнього класу».

Дебютував нарисами, віршами, фельетонами в журналі «Нью-Йоркер» (1955-1957) і поетичною збіркою «Дерев'яна курка». Як прозаїк привернув до себе увагу романом «Ярмарок у притулку» («The Poor house Fain», 1959), дія в якому забувається у притулку для людей похилого віку. Його мешканці бунтують проти свого директора, заклопотаного соціальними дослідженнями. Але по-справжньому Апдайк заявив про себе як оригінального майстра романом «Біжи, кролику» («Rabbit, Run», 1960). Його герой — «пересічний американець», 26-літній Гаррі Енгстром на прізвисько Кролик, — дещо інфантильний, позбавлений внутрішнього стрижня, колись талановитий баскетболіст, а нині зайнятий малопочесною діяльністю — рекламою кухонних речей, був значним художнім відкриттям письменника, характерним соціальним типом, породженим «наляканими п'ятдесятими». Енґстром — батько сім'ї, у нього трирічний син, а дружина Дженіс знову сподівається дитини; однак герой підсвідомо незадоволений своїм побутом, тому й інколи втікає, залишаючи сім'ю; його коханка Рут теж повинна народити. Під час чергової «втечі» Кролика його новонароджена дівчинка гине, захлинувшись у ванні з вини Дженіс, яка заохотилася до спиртного. У фіналі «бунт» героя закінчується його поверненням у сімейне лоно.

Історія Кролика була продовжена Апдайком у наступних романах. Таким чином, з-під його пера вийшла тетралогія. У романі «Повернення Кролика» («Rabbit Redux», 1971) ми зустрічаємося з героєм уже через десять років; він «споважнів», очолив фірму з продажу автомобілів, засвоїв конформістські погляди. Щоправда, його сімейне життя не владналося: комівояжер Чарлі Ставрос завів роман з Дженіс, яка пориває, щоправда, не остаточно, з Кроликом. У романі прослідковується бурхлива атмосфера 1960-х років, позначена злетом радикального руху і протестом проти в'єтнамської війни.

У третьому томі трилогії «Кролик розбагатів» («Rabbit is Rich», 1981) дія відбувається уже в 1970-х pp. Разом з Дженіс Кролик отримав частину спадку свого покійного тестя, посів міцне становище у суспільстві, перетворився в самозакоханого Беббіта, міцно вписаного в діловий «істеблішмент». Значне місце приділено стосункам героя з Рут; при цьому з'ясовується, що її дочка — не від Кролика. Виникають нелегкі проблеми і з сином Нельсоном, студентом, оскільки його дівчина сподівається від нього дитини. Роман засвідчив зростання майстерності Апдайка і був відзначений Пулітцерівською премією як найкращий роман року.

У четвертому романі «Кролик на спочинку» («Rabbit at Rest», 1990) дія відбувається вже у рейганівській Америці. Для Кролика багатство стає єдиною справжньою метою його життя. Коли під час гри у баскетбол з ним трапляється інфаркт і він помирає, головним героєм роману стає його син.

Жваве зацікавлення читачів і критиків викликав і найвідоміший роман Апдайка «Кентавр» («The Centaur», 1963), удостоєний Національної книжкової премії. Дія у ньому охоплює лише декілька днів січня 1947 p., події відбуваються у містечку Олінджер, що у штаті Пенсильванія; розповідь ведеться від імені Пітера Колдуелла, художника, який згадує свого батька Джорджа Колдуелла, вчителя біології, людину добру, вразливу, невдаху у житті. Складна, оригінальна композиція роману дає можливість робити екскурси як у минуле, так і в майбутнє. Своєрідність книги у тому, що реально-побутовий план химерно «співіснує» з міфологічним. Продовжуючи традиції Дж. Джойса, автора «Улісса», а також тенденції до «міфологізації» в сучасній літературі (Г. Гарсія Маркес, М. Фріш та ін.), Апдайк поклав в основу твору античний міф про шляхетного кентавра (напівлюдину-напівконя) Хірона, який, будучи пораненим отруєною стрілою, страждаючи від невиліковної рани, пожертвував подарованим йому безсмертям на користь Прометея. При цьому герої та ситуації міфу прозоро співвідносяться з персонажами, що діють у навмисне заземлених, реальних обставинах повоєнної Америки.

Черговий після «Кентавра» твір — повість «Ферма» («Оїthe Farm», 1965) — написаний у традиційній манері. Тут тонко фіксуються складні психологічні нюанси стосунків поміж героєм, його другою дружиною та матір'ю героя. Іронічне ставлення до емансипації проглядає зі сторінок роману «Іствікські відьми» («The Witches of Eastwick», 1984), де йдеться про трьох сучасних «відьом» — розлучених жінок із провінційного містечка, які потрапляють в історію з «чортом», столичним холостяком ван Горном; в епістолярному романі «S» (1988), стилізованому під жіночі листи, заможна жінка втікає від чоловіка і вступає в релігійну секту. Натомість головний герой іншого роману «Коли розквітають лілії» («In the Beauty of the Lilies», 1998) — пастор Кларенс Вілмот — захопившись дарвінізмом і фрейдизмом, втрачає віру в Бога і зрікається сану.

Своєрідним анти-«Гамлетом» став роман Апдайка «Гертруда і Клавдій» («Gertrude and Claudius», 2000) — передісторія шекспірівського Гамлета, в якій розповідь ведеться від третьої особи, тобто нібито від традиційного автора-деміурга, але насправді то історія жінки, майбутньої матері Гамлета і дружини Клавдія-братовбивці, написана саме з її, жіночої, точки зору.

Апдайк — художник плідний і нерівний. Інколи він віддає данину шаблонам «масової» белетристики, мусуючи мотиви сексу (роман «Місяць відпустки» — «A Month of Sundays», 1975). Значно цнотливіше розкривається інтимна тема в романі «Давай одружимося» (1976). Перу Апдайка належать також дилогії («Беч: книга» — «Bech: A book», 1970; «Повернення Беча» — «Bech is Back», 1982; «Беч у бухті» — «Bech et Bay», 1999), герой якої — письменник, який мандрує по США і Східній Європі. У цьому збірному образі містяться сатиричні натяки на деяких літераторів, сучасників Апдайка — Н. Мейлера, Ф. Рома, С. Беллоу та ін.

Апдайк плідно працював і як новеліст (зб.: «Ті самі двері» — «The Same Door», 1959; «Голубине пір'я» — «Pigeon Feathers», 1962; «Музеї та жінки» — «Museums and Women», 1972; «Проблеми» — «Problems», 1979; «У пошуках свого обличчя» — «Seek My Face», 2002 та ін.); його віршам притаманне жартівливо-іронічне звучання.

Йому належать також численні есе, рецензії, літературно-критичні статті. Ще за життя Апдайк сприймався як постать класична, а його твори ставали предметом уваги не лише журнальних рецензентів, а й університетської «академічної» критики. У своїх найкращих книгах Апдайк виступав як своєрідний побутописець звичаїв і психології середнього класу, «споживацького суспільства», чудовий стиліст, котрий володіє всіма фарбами мовної палітри, де можна натрапити і на легку іронію, і на гумор, а інколи — на сатиричне згущення фарб.

Джон Апдайк помер 27 січня 2009 року у Данверсі (штат Массачусетс, США).

Біографія

Твори

Критика