«Маленька» людина в прозі Джона Апдайка

«Маленька» людина в прозі Джона Апдайка

Світлана Яковенко

«Маленька» людина — типовий персонаж багатьох творів світової й американської літератури зокрема. Змальовуючи простого, «середнього» американця, його побут, мораль, письменники висвітлювали широкий спектр проблем, що хвилювали людство. Саме пересічний американець, представник «мовчазної» більшості привертав увагу С. Льюіса, Дж. Хеллера, Д. Стейнбека. А. Міллера, Дж. Апдайка, Д. Селінджера.

В американській літературі поступово відкристалізувалося поняття «середній» американець, який став найпоширенішим типом літературного героя. Письменники намагалися донести до читача й висвітлити те найкраще, що притаманне «маленькій» людині, і водночас викрити й засудити її байдужість, пасивність, жагу до збагачення.

Провінційна Америка привертала увагу багатьох поколінь письменників. Ще за часу Марка Твена помітна тенденція до зображення скромних мешканців американських передмість та невеличких містечок. Джон Апдайк продовжив цю традицію, змальовуючи провінцію, її людей, красу невеличких особнячків, стіни яких часто приховують чимало проблем. Його герої — пересічні американці, мешканці провінційних закутків Америки. Характерні з цього погляду є слова самого автора: «Я люблю середину. В ній приховується невизначеність, спалахують пристрасті. В будинках міських жителів відбувається щось загадкове й зловісне, що саме по собі вже варте дослідження».

У 1960 році Апдайк написав свій другий роман — «Кролику, біжи» («Rabbit Run»), який став популярним у США, а згодом — і за межами країни. Письменник ставить у ньому проблему людини, що перебуває в опозиції до системи цінностей суспільства, до якого сама належить. Події в романі віддзеркалюють настрої, інтереси та почуття людей тих часів, сучасників героїв твору.

Фабула роману надто проста. Центральний персонаж твору — Гаррі Енгстром, на прізвисько «Кролик» — має дружину, дворічного сина та роботу, яку, до речі, ненавидить. Кролик кінця 50-х — герой свого часу. Він несе в собі риси, типові для молодих людей його покоління. Гаррі живе у відносно спокійний, стабільний час, але поступово схиляється до думки, що не може далі миритися з нудним життям середнього американця. Несподівано він полишає все і втікає. Та невдовзі трагічна подія, що припадає на кульмінацію роману, — смерть його новонародженої доньки, — повертає Гаррі в сім’ю. Автор наголошує на тому, що вільна гра інстинктів може призвести лише до нещастя. У час похорон Кролик не витримує емоційної напруги й знову втікає. Власне, історія про Енгстроада — це серія втеч, до яких він вдається щоразу, як тільки його обступають проблеми. Головні компоненти сюжету роману «про Кролика» бачились уже в оповіданні «Ас у скруті» («Асе in the Hole», 1959). Тема невдоволення, пригніченості, невлаштованості, яка домінувала в оповіданні, осмислюється пізніше і в романі.

Спосіб викладення подій у творі дещо незвичний, всі дії відбуваються в теперішньому часі. Цей час, за словами Апдайка, був прикладом «технічного експерименту», що наближав манеру розповіді до кінематографічної моделі. В задумі роману «Кролику, біжи» спочатку передбачався підзаголовок «Фільм». «Я уявляв собі початковий епізод роману, — казав Апдайк, — як своєрідне тло, на якому проходять титри... Дія набуває зовсім іншого, швидкоплинного характеру. Сама подія та її сприйняття суттєво зближені». Це дозволяє авторові підкреслити спонтанність дій Кролика, який керується лише емоціями та інстинктами. Кролик відчуває необхідність бунту проти усталених норм конформістського суспільства, підкорятись яким він не бажає. Проблема Кролика має найперш духовний характер. У суспільстві, до якого він належить, герой почувається самотнім, цілком алієнованим: «Нікому до гебе немає діла». Кролик вирушає на пошуки того, хто зможе надати йому гармонію з довколишнім світом і людьми, поруч з якими він живе. Енгстром — не герой-бунтар, він просто «маленька» людина, яка відмовилася чекати, допоки нікчемне життя остаточно змусить її примиритися з усім довколишнім світом. Гаррі прагне самоствердження. «Після того, як людина була «першим сортом», — не має значення в чому, — їй уже не цікаво бути другим». Тікаючи, Кролик опиняється в передмісті. Він працює садівником, перебуває в спілкуванні з природою. Знаходить тимчасове щастя й гармонію. Одну з найважливіших ідей, утверджуваних у романі, втілено в образі тварини-кролика. Гаррі справді уособлює риси, притаманні цій тендітній, полохливій тварині. Людина постає в романі як дегуманізована й деперсоналізована. Чисельні описи образу кролика підтверджують це. Заслуговує на увагу, з цього погляду, оригінальна портретна характеристика героя. Зовнішність Гаррі й справді нагадує кролика: «...широке бліде обличчя, блідо-голубі райдужки, нервове посіпування верхньої губи під коротким носом...» За допомогою ряду інших деталей Апдайк постійно підкреслює «кролячі» риси в образі Гаррі. Ми поділяємо думку американського літературознавця Ф. Карла, який, розглядаючи роман «Кролику, біжи», зазначав, що він «ґрунтується на почутті, суть якого зводиться до того, що бігти, тікати — означає жити, інше ж — це загибель, смерть для персонажа». Цілком слушно зауважив і критик Ф. Воен про те, що Кролик заслуговує як на співчуття, так і на зневагу. Співчуття — щодо його спустошеності й самотності, зневага ж — щодо самозакоханості та байдужості до почуттів інших людей.

Розв’язка роману дещо несподівана. Гаррі знову тікає. Охоплений панікою і страхом, він біжить, і в ньому «наростає якийсь солодкий жах, крок стає дедалі легшим, швидшим, спокійнішим, і він біжить. Біжить. Біжить». Гаррі і далі тікає, шукаючи самореалізації. Отже, проблема особистості в системі «людина-суспільство» залишається відкритою.

«Це продукт 1950-х років», — казав про свій роман Джон Апдайк. Уже в той час намітилися зміни в свідомості американців, які в 60-ті роки досягли найвищої гостроти і привели до соціального хаосу в країні. В образі Гаррі Енгстрома письменник передав трагізм світовідчуття пересічного американця, що шукає духовної опори в суспільстві, де поступово руйнуються усталені духовні й моральні цінності, соціальні умовності й табу.

Л-ра: Слово і час. – 1998. – № 11. – С. 80-81.

Биография

Произведения

Критика


Читайте также