Оксана Купрійова. Вчитель, який змінив моє життя

Оксана Купрійова

                НАЙКРАЩИЙ ВЧИТЕЛЬ

     Злий поривчастий вітер намагався наздогдати старенький автобус, що мчав, похитуючись і поскрипуючи, у непроглядну темінь осінніх сутінок. З сумом і жалем Олеся дивилася в вікно, ніби намагалася щось розгледіти крізь суцільну пелену дощу. Тулилася щокою до мокрого вікна, мружила очі, прислухалася до ритму мотору… З кожною секундою їй все більше здавалося, що вона повертається далеко – далеко, у свою юність, коли ось так, як сьогодні, вона їздила цим же автобусом  на навчання до райцентру. Такий же сум охоплював її, коли полишала свого коханого на зупинці, а він в останню хвилину заскакував до салону автобуса, незважаючи на бурчання водія і осудливі зітхання бабусь – пасажирок. Як же міцно вони трималися за руки всю дорогу!  Як палко заглядали одне – одному в очі!

«Все віддам, аби лиш бути разом!», -- шепотіла Олеся в безодню темних  ночей . Тоді їй здавалося, що й дихати не зможе, якщо втратить раптом його. І байдуже було, скільки триватиме їх щастя – аби лиш набутися разом, налюбуватися коханими очима…

   І таки віддала ! Все що мала – молодість, здоров’я, свої найкращі роки. А він? А він показав найстрашніші сторони своєї душі, ті, які не розгледіти було в осінніх сутінках. День за днем танула юна Олеся, немов свічка: колись гарячий погляд ставав байдужим і безрадісним, змарніло обличча від постійних сліз. Таке омріяне кохання стало для дівчини пркляттям, згубою… І вирватися б їй з того пекла, але вже ні сил, ні бажання не залишилося…

  Автобус нервово підскочив на горбику. Холодне скло торкнулося Олесиної скроні… Немов отямившись після сну, дівчина обвела очима порожній салон.

«Де всі? Невже я зупинку проспала?!»,-- з жахом промайнула думка. Лиш навпроти сидів старенький дідусь і якось дивно посміхався до неї.

--Так, знайомі,-- промовив він до Олесі, хоча та нічого й не запитувала.

--Я і є той славнозвісний вчитель – Досвід, -- вів  далі розмову дідусь, відповідаючи на питання дівчини, хоча вона не встигала навіть рота відкрити, -- Ти з таким докором питаєш у мене про те, чому я лише тобі уроки даю все життя, але це не так! Йому я теж  раз у раз даю прочухана. От тільки ти засвоїла свої гіркі уроки, а він так нічого і не зрозумів.

    Олеся з подивом ловила кожне слово Вчителя, а той продовжував:

--З кожним таким уроком ти ставала все сильнішою, крок за кроком  наближалася до свого щастя. Відчувши біль, ти навчилася цінити все те, що є зараз у твоєму житті. А поглянь на нього – чого варте його жалюгідне життя? Він так і не зрозумів, ким ти була для нього, яке щастя він зруйнував своїми ж руками…

   Олеся розглядала зморшкувате чоло, очі кольору полину, сиве – пресиве волосся. Немов якась пелена впала з її очей – по новому вона розгледіла своє теперішнє життя…

--Дякую, -- прошепотіла ледь чутно,але в ту ж мить автобус сердито  заскрипів гальмами, гучна лайка зірвалася з вуст водія. Мов бджоли,загули решта пасажирів, обговорюючи старенького дідуся за вікном, що ледь не потрапив під автобус. Олеся навіть не встигла здивуватися звідки вони всі знову взялися, адже за вікном промайнула постать того дивного пасажира, що хвилину тому посміхався до неї.

  «Не хвилюйся, Вчителю, я засвоїла твої уроки, хоч і дорогою ціною вони мені далися…», -- посміхнулася сама до себе Олеся, вдивляючись  у темне вікно.

            

                 

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»


Читати також