Валентина Кириловець. Вчитель, який змінив моє життя
… Я від учорашнього дня не розлучаюся з думкою про те, хто став моїм головним учителем? Що змінило моє життя докорінно? З якого моменту розпочався новий відлік часу і наскільки сильні враження я пережила в той чи інший період? Якого масштабу особистість зустріла, котра зрештою і вплинула на увесь подальший хід подій? І знаєте, я прийшла до висновку, що вчилася завжди і постійно, що я отримувала уроки майже від всіх і всього. Надто мало речей залишалося поза моєю увагою.
Мене вчили і змінювали люди. Зараз перед очима сотні облич, яким я вдячна за те, що зробили мене іншою, кращою, ніж я була колись. Мене змінювали обставини, ситуації і події. Перероджував навколишній світ, матінка-природа. Постійно шліфувало, загартовувало і випробовувало життя, яке, за словами нашого священника, хоче, щоб ми були чисті, як золото. Тож тепер я приходжу до висновку, що моїм головним наставником став Всесвіт.
А в ньому – першими вчителями, звісно, були батьки, добропорядні і щирі, як Божий день. Саме вони заклали основи народної моралі: не чинити зла, поважати старших, дорожити сімейними цінностями, шанувати працю і науку. Брати і сестра допомогли зрозуміти силу роду, відчувати підтримку, дбати один про одного.
Уроки радості і вміння насолоджуватися кожним моментом я брала від подруг дитинства, з якими поринала в ігри, розваги, гамір на вулиці, тішилася посиденьками довкола вогнища, купанням на річці, катанням на санчатах...
Далі була школа, яка щедро наділяла знаннями, аби ми їх лише черпали сповна. А ще вчила бути чемними і вихованими.
Від викладачів вузу хотілося переймати шляхетність і поважність, мудрість, глибинність і вражаючу ерудованість. І ще багато чого. Тільки це усвідомлюєш згодом. Бо ж в молодості стільки принад! Ця пора і прекрасна, й легковажна водночас. Вона запаморочує голову, дозволяє бути безтурботним, робити помилки. Щось упускати і пропускати, а потім наздоганяти і картати себе… А ще вона вчить закохуватись і бачити світ в неймовірних барвах та відтінках. Вчить знайомитись, розширювати коло друзів, на яких хочеться бути схожим. Дивлячись на одних, виникає бажання успадкувати їхні манери. В інших тебе захоплює стиль одягатися. В третіх тобі імпонують риси характеру – і ти починаєш виховувати їх у собі. І розвиваєшся, вдосконалюєшся, стаєш довершенішою.
Але ніколи, на жодному етапі життя, ти не вчишся стільки, як тоді, коли приходиш на роботу, створюєш сім’ю, ростиш дітей. Саме цей період найбагатший, найнаповненіший, найколоритніший, бо він найтриваліший.
Скільки людей і зустрічей подарувала мені доля в роки роботи! При тому, людей найдивовижніших і зустрічей найнезабутніших. Мені доводилося спілкуватися з особистостями успішними і заможними, які створили себе самі, з професіоналами у різних сферах, які досягли всього прагненням до знань і працелюбністю, з простими і добрими людьми, які світилися зсередини. Я намагалася в кожному побачити щось особливе. І кожен із них дав мені свій урок. Хтось мудрості, хтось порядності, хтось людяності, хтось неймовірної щедрості, хтось стриманості і поміркованості, хтось любові до життя, до ближнього, до Бога.
Я вчилася багато чому. Але найважливішими стали саме уроки любові, бо саме з неї усе починається у нашому житті. Бо саме вона рухає життям. І саме вона довготерипить, всепрощає, всеперемагає і ніколи не перестає, навіть якщо пророцтва припиняться, і мови зникнуть, і знання скасується. (Із 1-ого послання ап. Павла до коринтян 13:4-8).
Я вчилася цій любові в людей, у храмі, в рідному домі, в донечки. Бо ж є чудовий вислів про те, що ми усе життя чекаємо, шукаємо любов, а Бог підносить нам її у чистому вигляді – в серцях наших дітей. Моя донька вже доросла. Нещодавно вона також стала мамою, надзвичайно ніжною, турботливою, люблячою. І я вчусь вже у неї. Цілий Всесвіт тепер перемістився у їх дім, де чоловік – істинний глава сім’ї, а божественна маленька внучка – Центр цього Всесвіту. Наше продовження. Наша Велика маленька любов. Саме це почуття Ейнштейн назвав квінтесенцією життя. І саме про нього Ірен Роздобудько писала, що це вічний двигун, який ніяк не може винайти людство. А він все-таки існує і називається Любов.
Дякую своїй донечці, що допомогла мені це зрозуміти, що переросла мене, що стала втіленням материнства, що в ній так багато любові. Дякую усім людям, в яких я вчилася жити й співіснувати. Добрим – за корисні уроки, лихим – за те, що вчили бути не схожою на них. Дякую лісам і квітам, що дарують красу, яку виникає бажання плекати. Тварин обіймаю за вірність і відданість.
Дякую тобі, мій мудрий, невтомний і незбагненно прекрасно влаштований Всесвіте, за всіх і все, що я пізнала в тобі!
Дякую, великий всемогутній Боже, за життя, за Україну, в якій я мала щастя народитися, за наших мужніх і нескорених захисників, які самовіддано боронять рідну землю. Нехай всі повернуться живими і нехай запанує мир у нашій державі навіки-віків!
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
