Іван Равич - видатний майстер українського бароко в ювелірному мистецтві
У XVII столітті, коли Україна переживала епоху свого відродження, Київ став одним із визначних європейських центрів з виробництва вишуканих ювелірних і художніх виробів. У місті жили і творили понад 200 майстрів ювелірної справи, котрі були об'єднані у власний золотарський цех. Під крилом цього відродження розквів неймовірний талант Івана Андрійовича Равича - відомого майстра-золотаря, котрому вдалося перетворити свою творчість у справжню легенду. Його твори й досі зачаровують своєю витонченістю та майстерністю, а ім'я Равича стало синонімом вишуканості й естетики.
Життєвий шлях майстра
Відкритої інформації про обдарованого майстра-ювеліра Івана Равича залишилося досить мало, оскільки про нього майже нічого не відомо. Не відомі точна дата його народження, хто була його мати, а також про те, в кого саме він учився ремеслу в Європі. Немає також і його достовірних портретних зображень.
Відомо, що Іван Равич народився у Києві, у родині київського міщанина та купця Андрія Равича, що походив із православних переселенців із країн Балканського півострова, котрі з другої половини XVII ст. селилися в Києві, рятуючись від турецького гніту.
Іван Равич був надзвичайно обдарованим та освіченим. Батько дав гідну освіту єдиному сину. Він володів кількома іноземними мовами і мав навіть високу латинську грамотність, що в ті часи було рідкістю й ознакою високого рівня освіти.
Іван Равич розпочав свою кар'єру як перекладач листів з грецької мови, оскільки лише небагато людей у Києві володіли цими мовними навичками на достатньо високому рівні. Проте з часом, коли ювелірніа справа стала все більш престижною, він відправився вивчати мистецтво у європейських майстрів.
Після смерті батька Іван успадкував нерухомість, в тому числі великий будинок в центрі Подолу поруч з церквою Св. Миколи Притиска та всі промисли. Однак, основним джерелом його існування залишалося ремесло ювеліра, якому він старанно навчився у європейських майстрів.
Завдяки популярності та захисту прав співвітчизників майстра постійно обирали до Київського магістрату. Золотар активно відстоював права своїх виборців. Коли у 1737 році кияни надіслали імператриці Анні скаргу на утиски міщан з боку російської адміністрації, документ підписав і Равич.
Що стосується особистого життя майстра, відомо лише те, що він прожив 85 років і помер у Києві. Він не мав дітей, але був одружений з жінкою на ім'я Марія, котра була молодша за нього на 30 років.
Бароковий стиль в українському ювелірному мистецтві
Іван Равич є засновником напрямку бароко в українському ювелірному ремеслі. Він майстерно володів усіма передовими техніками свого часу та втілив їх у своїх виробах.
Один із ключових аспектів барокового стилю, який впроваджував Іван Равич, було використання різноманітних орнаментів та прикрас, що відображають характерні риси цього напрямку. Він вдало поєднував рослинні мотиви, як-от квіти, бутони, листя з елементами виноградної лози, створюючи вишукані композиції. Барокові форми також охоплювали хвилясті рамки-картуші та гірлянди стиглих плодів, що додавали виробам вишуканості та розкоші.
Одним із особливих досягнень Равича було використання складної техніки черні, що надавала його виробам неповторний вигляд. Ця техніка полягала у заповненні глибин гравірованого декору порошком чорного кольору, який складався зі срібла, сірки, міді та свинцю. Після нанесення цього порошку на виріб його нагрівали у спеціальній ювелірній печі, а потім охолоджували і полірували до блиску.
Роботи Равича не залишали байдужими ні вельможних осіб, ні церковні інституції. Його вироби чарували своєю витонченістю та вражали складністю виконання. Майстер отримував численні замовлення від урядовців, духовенства, що свідчить про високу оцінку його таланту в суспільстві.
Відомі барокові скарби Івана Равича
Більшість його творів складаються з предметів культового призначення, як-от дарохранильниці, потири, оправи для євангелій, шати ікон і т. д. Усі вони зроблені з великою майстерністю, мають вишукані форми та багате оздоблення.
Доля звела Івана Равича з гетьманом Іваном Мазепою, який замовив у нього срібний кухоль. Цей вражаючий предмет історії сьогодні зберігається в Чернігівському історичному музеї. Кухоль зовні оздоблений медальйонами із зображенням білки, голуба та чаплі, які обрамлені рослинним орнаментом, а на ручці гравіровано родовий герб Мазепи.
У 1723 році на замовлення київського Видубицького монастиря Іван Равич створив вражаючу срібну таріль, «підсвічену» позолотою. Ця таріль відзначається сміливістю композиції та урочистістю орнаментальних прикрас.
У Києво-Печерській лаврі зберігається срібний чайник, зроблений майстром близько 1725 р. для переяславського полковника Степана Томари. Цей предмет побуту відзначається неабияким естетичним рівнем, технічним виконанням оздоблення. Він зроблений у вигляді гарбуза з носиком, що нагадує голову гуcака. Плетиво карбованих стрічок і герб власника позолочені.
Вищим виразом творчості майстра є срібна позолочена дарохранильниця, яка була створена для Києво-Печерської лаври у 1743 році на замовлення «пречестной госпожи егумени Елени баронеси Дезантин». Ця дарохранильниця - це двоповерхова башта у формі чотирикутника на звіриних лапках з галькою в пазурах, увінчана гранчастою банею.
За життя Іван Равич мав високий авторитет майстра серед релігійних кіл України, особливо у Києво-Печерській лаврі. В 1740 році він їздив до Німеччини з досить дивним дорученням – закупити книги переважно з релігійного мистецтва для бібліотеки Лаври, яка сильно постраждала у пожежі 1718 року. Равич відвідав для цього Аугсбург і Нюрнберг. Слід зазначити, що дослідники пишуть про цю поїздку без посилань на джерела, і вона залишається слабо вивченим епізодом життя відомого майстра.
Використання ювелірних клейм
А ще Іван Равич славиться тим, що одним із перших в Україні став використовувати ювелірні клейма. У Равича їх було два: спочатку він користувався клеймом "FR", що означає "Fecit Ravicz" ("Зробив Равич") на щитку у вигляді серця, а в пізніші роки клеймо стало виглядати як овальний щиток із літерами "ІR". Це не просто технічний винахід, а заява автора про свою індивідуальність, про те, що він не просто ремісник, а творець.
Серед останніх підписаних Равичем робіт – комплект срібних чарок для гетьмана Кирила Розумовського, з якого збереглося три предмети.
Останні роки життя та спадщина майстра
Наприкінці свого життя Равич опинився у скрутному фінансовому становищі, втративши здатність до праці. Після його смерті у 1762 році майстерню разом із садибою було продано для погашення боргів.
Творчість Івана Равича мала значний вплив на розвиток українського золотарства, збагативши його новими формами й орнаментами, і допомогла йому піднятися на вершину слави. Його наступники, такі відомі майстри-кияни, як Є. Білецький, Ф. Левицький, М. Юркевич та інші, продовжили працювати у тому ж художньому стилі, використовуючи мотиви місцевої флори. Нині в музеях України та росії знаходиться одна з найбільших колекцій творів цього видатного майстра, що налічує понад 60 предметів.
Іван Равич – не лише майстер-золотар, а й справжня легенда українського мистецтва. Його життя і творчість є втіленням вишуканості та майстерності, а його вироби досі залишаються віддзеркаленням витонченого смаку та вишуканості. Спадщина Івана Равича живе в його виробах, надихаючи митців і дослідників мистецтва на нові досягнення та відкриття.
