Подивитися за межі лісу: як унікальність дерев може допомогти людям
Науковий журналіст Сара Бун про те, що дружба з деревом може стати джерелом внутрішнього благополуччя.
Я пам'ятаю своє перше дерево з дитинства – ясен на задньому подвір'ї. Граючи в хованки, я притискалася до нього, щоб порахувати до 10. І сиділа під ним, коли відчувала втому. У його гілках батько збудував мені будиночок, щоб я могла оглядати свої володіння. А ще ясен насипав гори осіннього листя, куди можна було стрибати – забава перших холодних днів.
Дітей часто заохочують до встановлення міцних зв'язків з деревами. У книзі Джилл Неймарк «Дерево для обіймів» (2015) деревцю, що росте на скелі, коріння якого пошкодив шторм, допомагає маленький хлопчик. Він приносить землю та квіти, приводить людей, які милуються деревом. Це взаємна дружба, заснована на тому, чим хлопчик і дерево можуть поділитися один з одним.
Ця прихильність до окремих дерев не залишає нас і тоді, коли ми стаємо дорослими – вона просто набуває іншої форми. Дерева прив'язують нас до певного місця, як їх прив'язують коріння. Моя мама пам'ятає мангове дерево, що росло на задньому дворі в їхньому будинку в Суринамі, і те, як у її сім'ї їли так багато манго, що в результаті хворіли. Це мангове дерево є символом будинку її дитинства, хоча більшу частину свого дорослого життя вона прожила далеко від Суринаму. Дерево мого дитинства прив'язує мене до будинку, який більше не належить нашій родині. Навіть якщо нинішній власник зрубав його, я маю багато теплих спогадів.
Дерева живуть довго, тому ми садимо їх, щоб відзначити особливі події – народження, смерть, весілля. Саджаємо їх, щоб захистити себе від сторонніх очей – так ялиця Дугласа, що росла на моєму дворі біля паркану, захищала від цікавості сусідів. Саджаємо їх, щоб позначити свої права на землю чи відновити те, що було вирубано до нас. У нас на подвір'ї таких дерев кілька. Волоський горіх, який ми посадили замість зрубаного кедра. Вишневе дерево, цвітіння якого символізує початок весни та нового садового сезону. Гімалайський кедр, посаджений на перші роковини весілля, яке тут же й зіграли. З часу переїзду посадили понад 20 дерев, відновлюючи те, що було втрачено через безладне розчищення землі колишніми власниками.
Довговічність дерев різко контрастує з нашим досить коротким життям. Взяти, наприклад, Мафусаїла – щетинисту сосну з Каліфорнії, якій вже 4850 років і яка є найстарішим живим деревом у Північній Америці, свідком кількох періодів потепління та похолодання клімату. Або хібаку-юмоку – дерева, що пережили атомне бомбардування Хіросіми у серпні 1945 року і зростають досі. У цих дерев ми можемо вчитися життєстійкості: як вижити, як пристосуватися до змін, як бути гнучкими, коли навколишні умови не такі гарні, як хотілося б.
Довговічність дерев може бути результатом їхніх взаємин із людьми. Наприклад, на західному узбережжі Канади життя племен хайда, тлінкітів, цимшіанів, нуу-ча-нултів сильно залежить від канадського червоного кедра, що росте вздовж тихоокеанського узбережжя в помірних широтах. Але для своїх потреб вони не завжди рубають дерева, а натомість збирають для виготовлення накидок, капелюхів та кошиків деревне волокно, можуть збирати гілки, зберігаючи дерева живими. Але за століття ці племена навчилися культивувати та зберігати дерева не тільки для їх використання в майбутньому, а й задля самих дерев.
Не всі дерева виявляються настільки життєстійкими. У 1950-х роках практично у всій Північній Америці зникли каштани – їх уразила каштанова гниль. Пізніше майже зникли ясені, яких знищив смарагдовий жук-деревоточець. Гірські соснові жуки, що перетворилися в західній Канаді на епідемію, винищили масиви гірських та тайгових лісів. Я стояла в сосновому лісі, вбитому жуками, і дивувалася, як змінилися крони дерев, як оголили небо над собою. Потім десятиліттями ці мертві дерева, якщо до них не встигнуть дістатись лісові пожежі чи лісозаготівлі, розкладатимуться і падатимуться.
Дерева гинуть і тоді, коли їх вирубують у промислових масштабах, не дбаючи про біорізноманіття, викиди вуглецю чи кліматичну кризу. У цьому випадку дерева розглядають не як щось окреме та індивідуальне, а лише як безликі обсяги придатного для продажу товару. Тут, у Британській Колумбії, місцева влада була жорстко розкритикована за вирубку багатовікових дерев, яких залишилося дуже мало при тому, що вони споживають дуже багато вуглецю. Сотні протестувальників були заарештовані за те, що сиділи на гілках або блокували лісовозам дороги, намагаючись врятувати дерева. Уявлення про дерева як про ресурс, а не окремих організмів, що мають право на існування, небезпечні не тільки для дерев, вони небезпечні для людей і людства в цілому.
Дерево може бути природним об'єктом для медитації. Зосередивши увагу на окремому дереві, ми можемо переключитися з того, чого хочемо і чого потребуємо як люди, на усвідомлення того, чого хочуть і чого потребують дерева. На архіпелазі Хайда-Гваї (острова Королеви Шарлотти), біля західного узбережжя Канади, об'єктом шанування у народу хайда, що живе тут, є золота ялина Кіідк'яас, що на місцевому говірці означає «давнє дерево». Зосередження уваги на окремих деревах робить нас присутніми зараз (на відміну від розсіяного перегортання інформації в смартфонах) і нагадує нам, що дерева, як і люди, теж мають право на існування.
Чому нас тягне до окремих дерев? Можливо, тому що вони можуть бути зрозумілими та підконтрольними нам. Як пише Пол Кінгснорт у книзі «Сповідь одужуючого захисника довкілля» (2017), «ми живемо дрібницями: речами, які ми можемо контролювати або відчувати особисто». У дитинстві я могла контролювати свій маленький всесвіт, зосереджений навколо того дерева на задньому дворі, і, ставши дорослою, можу контролювати, які дерева висаджую, відновлюючи на своїй ділянці ліс і створюючи середовище для птахів та інших тварин.
Ми можемо бути пов'язані з деревами, які нам не дуже подобаються. Коли я жила в Південній Альберті, у нас було дві тополі, що давали багато жовтих липких бруньок і пускали коріння в садові грядки. Собаки приносили тополині липучки в будинок на лапах, залишаючи жовті сліди на підлозі, а коріння тополь крало вологу та поживні речовини у моїх овочів. Але ці дерева також давали тінь від палючого рівнинного сонця.
Зв'язок з одними деревами може бути більшим, ніж з іншими. Огляньтеся навколо. Чи є дерева, які особливо цікаві за формою та розміром? Ті, що ніби запрошують доторкнутися до них чи постояти під їхніми гілками?
Минулого року, під час пандемії, коли життя радикально змінилося, можливо, ви, переміщаючись своїм містом у масці і подалі від натовпу, змогли зав'язати стосунки з якимось деревом. Можливо, в обідню перерву вдалося потоваришувати з деревом, під яким можна було сісти і поїсти, наповнитися спокоєм. Подумайте про це дерево як про нового знайомого – подивіться на його кору та листя, на його коріння, що зміється по землі. Подумайте, як воно змінюється залежно від пори року – листяне воно чи хвойне, одягається навесні у нове листя чи нову хвою? Доторкніться до нього, понюхайте, уважно подивіться на тих, хто його населяє: мурах, сонечок, птахів. Дізнайтеся, звідки воно взялося – чи було посаджено міськими службами як звичайне дерево у звичайну лунку на звичайній відстані від інших дерев? Насамперед, побудьте з ним. Знайдіть час, щоб посидіти або постояти поруч і побачити його таким, яким воно є. Ви чуєте, як вітер шелестить у листі? Бачите з землі верхівку дерева чи воно надто високе та густе? Що воно кидає на землю – шишки, стручки, насіння, листя? Підтримуючи ці стосунки, ви зробите для себе багато відкриттів. Зрештою, побачите дерево як невід'ємну частину вашого життя, як друга і навіть члена сім'ї.
Як би і чим би ми не були пов'язані з деревами, цей зв'язок виявляється безцінним не тільки для нашого власного благополуччя, а й для дерев також. Коли у 2006 році у Ванкувері сильний ураган пошкодив 41 гектар лісу у парку Стенлі, місцеві жителі були вражені. Вони пожертвували кошти на його відновлення і самі масово взяли участь у висадженні саджанців, що зрештою призвело до появи понад 15 000 нових дерев та чагарників.
Дерева потребують нас так само сильно, як і ми них. Як писав у 1991 році вчений Стівен Дж. Гулд: «Ми не зможемо виграти битву за порятунок видів та навколишнього середовища, якщо не встановимо між собою та природою емоційний зв'язок, тому що ми не боротимемося за порятунок того, що ми не любимо».
