Запрестольний хрест Петра Могили: шедевр ювелірного мистецтва та історична реліквія

Скарбниця української культури та історії володіє безцінними артефактами, що протягом століть розповідають про віхи розвитку нашого народу. Одним із таких шедеврів є запрестольний срібний хрест, виготовлений для вівтаря київського Софійського собору невідомим київським майстром на замовлення митрополита Петра Могили у 1630-1640-х роках. Цей витвір ювелірного мистецтва не лише вражає красою та багатством оздоблення, але й несе в собі глибинний духовний зміст, символізуючи непереможність віри та велич української спадщини.

Цінна реліквія: опис запрестольного срібного хреста

Виготовлений з високопробного срібла, оздоблений позолотою, перлами, бірюзою та кольоровим склом, хрест сягає 136 см у висоту та важить близько 14 кг. Центральним образом хреста слугує розп’яття. З часів зародження цього сюжету в ранньохристиянському мистецтві воно ніколи не сприймалося як звичайна ілюстрація страти. Для Християнської церкви поклоніння хресту пов’язане з євангельською розповіддю про розп’яття Ісуса Христа. Це не просто акт страти, а таїнство спокутної жертви, символ спокути та воскресіння.

Трилопатеві криновидні кінці хреста символізують триєдність Бога. Балки хреста, оздоблені рослинним орнаментом, завершуються трьома кринами – давнім символом життя та життєдайної Трійці. Цвітіння крину уособлює хрест як древо життя. Зверху і знизу від перехрестя розходяться промені сонячного сяйва, символізуючи божественне світло та спасіння.

Христос, померлий на хресті, займає центральне місце. Майстер зобразив Спасителя з реалістичною деталізацією, підкресливши золотом лише пов’язку та німб, оздоблений трьома вставками бірюзи. Його голова схилена вправо, тіло ледь вигнуте. Руки підняті догори в горизонтальному положенні, відкриті долоні пробиті цвяхами. Ноги зігнуті в колінах, ступні ніг теж прибиті, кожна окремим цвяхом (традиція візантійської іконографії). Проте фігура виражає покірний спокій і велич. Німб над головою підтверджує Божественну сутність Ісуса.

Кінці хреста прикрашені фігурними медальйонами з зображеннями Богородиці та Іоанна Предтечі. На вертикальній балці розміщені іконографічні композиції, що доповнюють сюжет розп’яття Спасителя та розкривають його значення. Верхній медальйон зображує "Зішестя Христа в пекло", символізуючи перемогу над пеклом і відкриття дверей раю. Нижній медальйон ілюструє "Покладання в труну", показуючи людську природу Христа та Його смерть. Ці образи підкреслюють слова недільного канону: "Смертю смерть подолав і тим, що в могилах, життя дарував".

Стоян, на якому розміщений хрест, також вражає багатством оздоблення. Він має форму багатофігурної карбованої балясини, а на центральному яблуці, в медальйонах, зображені фігури архангелів. Підставка виконана у вигляді триступінчастої восьмипелюсткової розети з позолоченим рослинним візерунком. Верхня розетка також рясніє іконографією: вісім медальйонів зображують багатофігурні композиції на євангельські сюжети: "Таємна вечеря", "Моління про чашу", "Христос перед Пілатом", "Бичування", "Несення хреста".

Зі зворотного боку хреста в нижній частині вертикальної балки зображено герб Петра Могили.  Щит червоний, смуга посередині золота. У першій чверті — звичайний атрибут гербів роду молдавського походження — голова вола з кільцем у роті, а над нею між рогами — зірка, увінчана короною. В другій чверті покладено навхрест дві стріли зі списом між ними; у третій — білий птах, котрий несе в дзьобі хрест, а над ним — корона; у четвертій — польська геральдична фігура (чаша, в яку поставлено меч). Середня смуга розбита на дві частини: у верхній — дві схрещені шаблі, а в нижній, між двома луками, — хрест. Щит увінчаний архієпископською золотою митрою, обрамленою праворуч хрестом, а ліворуч — святительським жезлом, з боків щита — літери: П. М. А. М. К. Г. Е. К. А. П. П. — “Петра Могили архієпископа, митрополита Київського, Галицького, екзарха Константинопольського, архімандрита Печерського печатка”. 

Розміщення гербів на предметах, що дарувалися церкві, було поширеною традицією у XVII – на початку XVIII століття. Ці герби не лише свідчили про особу вкладника, але й виконували роль власного підпису. Петро Могила протягом життя здійснив багато добрих справ, які згодом примножилися у століттях. Цей хрест – не лише вишуканий твір мистецтва, але й пам'ятка про його величні діяння.

Символізм та історична значущість

Хрест Петра Могили – це не просто витвір мистецтва, а й глибоко символічний твір. Він уособлює перемогу життя над смертю, спасіння людства через хресну жертву Христа. Багатство іконографії, рослинний орнамент та інші елементи оздоблення підкреслюють урочистість та велич хреста.

Запрестольний хрест протягом століть служив окрасою київського Софійського собору. Він пережив складні історичні часи, був вилучений з храму у 1920-х роках, як і багато інших цінностей. Потім його передали до Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка (нині — Національний музей історії України). У січні 1934 року хрест опинився у сховищі Держбанку. Він дивом уникнув переплавлення або продажу за кордон. Лише у 1946 році, після евакуації в період Другої світової війни, хрест повернувся до Києва. В 90-х pоках хрест відреставрували і сьогодні він є одним із найцікавіших експонатів Музею історичних коштовностей України, вражаючи відвідувачів своєю красою та історичною цінністю.

Петро Могила: видатний церковний діяч та замовник хреста

Митрополит Петро Могила – визначна постать в українській історії. Він був не лише духовним лідером, але й активним просвітником, меценатом та реформатором. Саме завдяки його замовленню був створений запрестольний хрест, який став не лише свідченням його глибокої віри, але й внеском у розвиток українського ювелірного мистецтва.

Народився Петро Могила наприкінці 1596 року в знатній родині молдавських воєвод (князів), відомих своїм глибоким благочестям та прихильністю православній вірі. Його дядько Георгій обіймав посаду митрополита Молдавського (1587-1589), а батько Симеон був воєводою Волощини, згодом став господарем (правителем) Валахії (з 1601 року), а потім і Молдови (з 1607 року).

Першу освіту майбутній митрополит здобув при православному Львівському братстві. Потім він навчався в паризькій Сорбонні й інших європейських університетах, вільно володів багатьма європейськими і давніми (латинською і грецькою) мовами.

Після здобуття освіти Петро Могила поступив на військову службу. 24-річним юнаком він брав участь у битвах під Цецорою (1620), де польське військо зазнало поразки, та під Хотином (1621) проти турецької навали.

1622 року на свято Успіння Богородиці Петро Могила приїхав до Києво-Печерської лаври. Він часто відвідував митрополита Іова (Борецького), який відіграв значну роль у формуванні його релігійного світогляду. Незабаром княжич Петро Могила відмовився від блискучої світської кар'єри та 1627 року прийняв чернечий постриг від архімандрита Захарії (Копистинського).

Діяльність митрополита Петра Могили була різнобічною. Поєднуючи посади архімандрита Києво-Печерського монастиря (з 1628 року) та митрополита Київського і Галицького (з 1633 року), він мав велику владу і кошти.

Активний захисник православної віри, митрополит приділив велику увагу київським святиням, більшість із яких перебувала в запустінні. Він добився повернення православним Софійського собору, Видубицького монастиря у Києві та інших храмів, заснував Голосіївську пустинь, зробив розкопки частини Десятинної церкви і на місці храму звів невелику церкву.

Петро Могила боровся за віротерпимість і захист прав українців. У проповіді “Хрест Христа Спасителя і кожної людини” (1628) він закликав українських магнатів дотримуватися віри своїх предків. У виступі у польському сеймі (1632) вимагав від влади захисту православних, скасування заборон на будівництво церков, відкриття колегій, друкарень, повернення православним храмів і церковних володінь.

Зміцнення і розвиток православ’я Петро Могила пов’язував із розбудовою національної освіти і культури. Він здійснив реформу навчання, спрямовану на зміну змісту і форм викладання та виховання, їх європеїзацію, заклав основи вищої світської і богословської 12-річної системи освіти. 1632 року заснував Києво-Печерську колегію (майбутню Києво-Могилянську академію) з філіями у Вінниці, Гощі, Кременці та забезпечив їй підтримку з боку польського уряду і надання статусу академії.

За розпорядженням митрополита було відновлено багато храмів. Протягом 14 років Петро Могила очолював митрополію.

Помер у ніч на 1 січня 1647 року, у повному розквіті сил. 19 березня останки митрополита було поховано на вказаному ним самим місці — поблизу Великої Печерської (Успенської) соборної церкви біля лівого криласу. 6 грудня 1996 року митрополита Петра (Могилу) Священний синод Української православної церкви долучив до лику святих.

Петро Могила – це не просто митрополит, а символ епохи, коли український народ боровся за свою віру, культуру та самобутність.

Запрестольний хрест: спадщина, що живе у віках

Запрестольний хрест Петра Могили – це не просто старовинний артефакт. Це справжня реліквія, що несе в собі духовну силу, зв’язок з минулим та нагадування про велич української культури. Його краса, іконографія та історична цінність роблять цей хрест безцінним скарбом, який має бути збережений для прийдешніх поколінь.

Цей символ не лише втілює в собі важливість історії та віри, але й підкреслює важливість збереження культурної спадщини як запоруки розвитку й духовного зростання суспільства.

Читайте також: Історія, втілена у камені та фресках: церква Спаса на Берестові як живий архітектурний шедевр