Наталія Мельниченко. Цикл поезій «Лісочас»

Наталія Мельниченко. Цикл поезій «Лісочас»

ЛІСОЧАС
У лісі часу ти колись зустрів
Ніким іще не зміряне кохання.
Ти аж не дихав від зачарування,
А ніжний світ тебе туманом грів
В легенях квітів посеред вітрів.
Ти й сам туманом став: не йшов, а плив,
Мов повінь подиху, так струменів до мрії.
У погляд провалився поміж вії,
І сам не знав, сміявся чи тужив
Дзвінким серпом серед спекотних жнив.
Ти зміряти кохання те хотів,
Що не зміряється, адже не має міри.
Воно мурахами вкриває рясно шкіру
Й показує, як Всесвіт мерехтів
У мить оту, як ти любов зустрів.
У лісочасі тім живе вона,
Де не буває вимірів і ліку,
Така всесильна, незбагненна і столика,
Глибока й чиста - океан без дна,
Для кожного - своя, на всіх - одна.
У лісочасі був, та не зумів
Ти вберегти кохання сніжні крила.
Змахнувши віями, воно відмерехтіло,
Покинувши спекотне поле жнив,
Полинуло у виміри верхів.

FIXАЦІЯ
Час іде, бо на те він рух:
Прилетить, промине, промайне...
Він фіксує лиш настрій і дух,
Хоч проймає тебе і мене.
Та тримає у пам'яті нас,
Мов важливий від чогось пароль,
Швидкоплинний і вічний час,
Бо така вже у нього роль.
Може, рух той, мов місто, спить
Під розбурханим сонцем кларнет?
Пам'ятай навіть те, що болить,
Випий те, що є зовсім не мед.
Час фіксує лиш настрій і дух,
Ми ж фіксуєм ментальність основ.
Поки сонце не впало за пруг,
Не погаснемо ми, як любов.

ЗОРІ
У гущАвині ночей і в дні прозорі
Серед лісу дивних протиріч
Малюватиму крихкі тендітні зорі,
Що торкаються, мов крила, наших пліч.
І на фоні буднів попелястих,
Де дощів розбились кришталі,
Треба малювати миті щастя,
Щоб не загубитися в імлі.
Хай вітри у верховіттях тужать:
То їх доля, бо ж вони - вітри.
Глянь: он зорі ніжаться в калюжах,
Розпізнай і в душу забери.
У житті - стрімкім бурхливім морі -
І каміння буде, й мул, і бруд.
Збережи свої тендітні зорі,
Захисти їх від страшних отрут -
І тоді їх мерехтливо-ніжне світло
Темряву не впустить у думки,
Щоб тепло в душі, як сонце, квітло
Не добу, не тиждень, а роки.

ТЮРМА ДУМОК
Жага крилатих мрій до дна тебе пройма,
А дух заточений у віковічнім колі,
Де підсвідомість прагне волі,
Але думки - твоя тюрма.
В ілюзіях своїх ти там, де ще нема
(Чи вже нема) табу і застережень,
Перестраховок, підступу, обмежень...
Але думки - твоя тюрма.
І навіть в снах, де простором пливе
Така п'янка й крихка беззастережність,
Тримаєш свій контроль крізь обережність,
Бо навіть там думки - твоя тюрма.
У снах тих боротьби зусиль нема,
Навколо - чистота і безшелесність,
Літає дух, панує безтілесність,
Та лиш думки вгризаються до дна -
До того дна, де мул, і глей, і бруд,
Руда іржа закованої злості,
Де, мов піранії, вгризається у кості
Болюча пам'ять зради і облуд.
І невідомо, де та глибина,
Та крижана, ніким не зміряна безодня,
Де через сон і мрії безтурботні
Тебе вже не триматиме тюрма -
Тюрма думок, без охорони й ґрат,
Де нас ніхто насильно не тримає,
Та доки ця матерія сягає,
Не зна ніхто, хоч був би знати рад.

ГОВОРИ
Коли згасає день, і вже в огненнім блиску
Палахкотять графітно явори,
Далеко десь чи зовсім поряд, близько,
Ти говори зі мною, говори.
Нехай без слів: півнатяком чи рухом,
Хоч поглядом вечірньої пори,
Хай ритмом - рівномірним серця стуком -
Чи знаками зі мною говори.
Немає меж у просторі і часі,
Нема для нас незрУчної пори,
Життя немає ще одного у запасі...
Є тут і зараз, тож зі мною говори.
Я розумію між рядків та інтервалів,
Читаю світло - те, що сіється згори.
Наговоритися? Й життя буває мало.
Поки живі, зі мною говори.
Скажи усе, що у думках снується,
Бо мова й думка - рідні дві сестри,
І доки мить оця струною рветься,
Ти говори зі мною. Говори!

NI_KOLY?
І ніколи так більше не станеться
(Чи на жаль, чи на щастя - не знаю):
Той світанок більш не зарум'яниться,
Що пірнав у наш Всесвіт безкраїй.
І ніколи вже більше не збудеться,
Що згадано в тому світанку...
А планета орбітно так крутиться
У мереживно-сизім серпанку.
І ніколи тепер не розів'ється
Цвіт отой, що в заграві марніє.
Радість лиш, що вже більш не розіб'ється
Наша вщент понівечена мрія

NIЧЧ
Ця ніч була зі шлейфом солі,
Вона ішла впоперек часу.
Ракетний рев жорстоким болем
Розрізав сон - її окрасу.
Перчило гірко у зіницях
Бездонним горем, диким полем.
Чи спалахи, чи то зірниці
Ламали плечі сивим морем.
Птахи, застиглі в миті крику,
Забувши крила, заніміли...
Серед планети поле дике
Корінням ночі в світ боліло.
Та доки ж тим ночам жахатись,
Хапаючись за краплі світла?
Допоки снам перериватись
На ту страшну нічну молитву?

S-НІГ
Я майже спокійна й холодна - як сніг,
Що зійде-розтане.
Упавши покірно і біло до ніг,
Світанком не стане.
У білого безліч відтінків: стіна,
Сіль, серце конвалій.
Я майже спокійна: спокійно одна,
Від пристрастей - дАлі.
Це міг би зобрАзити тільки ДалІ:
Біг снів по орбіті
В червоному гніві, мов у кришталі,
Що лине над світом...
Я майже спокійна: червона - як сніг,
Що рани загоїв,
Упавши покірно і біло до ніг
Уже не з тобою.

РУЖІ
Ой, то не ружі у полі, не ружі,
То безневинно загублені душі,
Що на світанні кров проливали,
А до смеркання квітами стали.
Поприлітали до руж тих зозулі,
Довго виймали із ран чорні кулі,
Та не кували - страшно мовчали,
Тугою болю серце проймали.
Гей ви, зозулі, сиві вдовиці,
Суму і туги гіркі молодиці,
Ви оросіть ружі ті в чистім полі,
Наворожіть їм цвітіння без болю,
А ворогам шлях у пекло чаклуйте,
Кожного з них аж до смерті заклюйте,
Щоб як до хати нестимуть клечання,
В землю лягли вороги по останнє.
Знов нам зозулі куватимуть долю...
Квітнуть вогнисто ружі у полі.

ДО ВІЙНИ
Війно, яка в тобі краса?
Чи місце їй на полі бою?
Чому, поправши небеса,
Ідуть безумці за тобою?
Знімає шапку романтизм,
Віддавши шану героїзму.
До неба йдуть, упавши вниз
Усі, по кому квилить тризна.
Війно, чи в тебе серце є?
Адже в тобі сердець - мільйони:
Одні воюють за своє
До самої межі - до скону,
А інші - хижі - за манУ,
За хвору, мов чума, ідею...
Ти - монстр, що в світ приніс труну
І гримає нестерпно нею.
Колись-таки прийде у Спа...
Отой міфічний подорожній
І скаже правду, що нема
Краси у темряві тривожній,
У криках, ревищі ракет,
В жорстоких жертвах незліченних...
Й до всіх Галактик і планет
Долинуть ці слова священні.

Читати також


Вибір редакції
up