Коли гидке каченя стає лелекою

Автор - Ірина Голіздра

Створювати вистави для дітей - не менш відповідальна місія, ніж спектаклі для дорослих. Не тільки через те, що діти сприймають більш гостро і емпатично. А ще й тому, що треба зачепити в хорошому сенсі дорослих - їхніх батьків. І вибір матеріалу - надважливий.

Напевно, трапляється і так, що  вистава для дітей 3+ може дати набагато потужний фідбек, ніж вистава для 21+.  Власне, такою вважаю виставу "Гидке каченя" драматургині і режисерки Наталії Уварової у варшавському театрі Sto.Scena96. 

Від відомої казки данського письменника та поета Ганса Крістіана Андерсена - тільки сюжет, а п'єсу написала українська сценаристка Наталія Уварова, яка ще реалізувалася тут, як режисерка. У команді з українськими акторками Наталією Молодченко і Христиною Величко працювали над створенням казки, де в ігровій формі дітям розповідають історію про гидке каченя, яке згодом перетворюється у прекрасного лебедя, але скоріше - лелеку.

На першому показі, який пройшов ще наприкінці червня, зала була заповнена українцями з дітьми (вистава - україномовна), які щиро раділи і активно включалися у діалоги персонажів. Акторки швидко зконектилися з глядачами і через своїх персонажів - свинку, котика, собаку, вівцю. 

"Якщо я не качка, то хто я?" - задається питанням каченя, ніби шукаючи підсказки серед глядачів. Унікальність кожної людини є цінною незалежно від обставин. І у виставі звучать сенси, які, можливо, ще не до кінця усвідомлюють діти, але вже прекрасно розуміють батьки.  "Хочемо зробити зі своєї дитини того лебедя, робимо, а треба просто любити свою дитину", - ділилися емоційно дорослі глядачі після вистави.

 Напевно, у багато хто так чи інакше мав "синдром гидкого каченя": невпевненість в собі через зовнішність, конфліктні ситуації, нерозуміння з боку оточуючих і близьких. Тим паче зараз, коли у суспільстві тривалий час висаджувалися певні стереотипи щодо ваги, краси, особливо на тлі інстаграмної реальності.

Тому у виставі акторки і режисерка показують, що каченя - це лише певний етап дорослішання, який зміцнює людину, а також є специфічним "фільтром" для оточуючих. Хтось насправді цінує людину, а інші - оцінюють лише за зовнішністю.

У виставі використали ляльки - дерев'яні фігури казкових тваринок, а лебедя-лелеку створила Вікторія Мендель. Причому, майже у всіх персонажів-друзів каченяти можна було помітити різний погляд, немо світла і темна сторона людської душі.

Вистава створена завдяки підтримці Instytut Teatralny im. Zbigniewa Raszewskiego та театру Sto.Scena96. Є перспектива на подальші покази вистави, бо українським дітям не вистачає якісного театрального продукту.