Юрій Гундарєв. Казки для дорослих: Лев і собача
До клітки старого лева принесли собача - так би мовити, на сніданок. Дрібний весь труситься з переляку, аж шерстка встала дибки. А лев незворушно лежить собі і споглядає за новим сусідом.
Раптом якась чужа сила схопила собача за вушко і кинула його прямо на лапи царя звірів.
-Ти - мій ворог, - заволало маля не своїм голосом, - я тебе ненавиджу!
Лев сумно подивився на промовця і поклав сиву гривасту голову собі на лапи.
-Я тебе покусаю! - продовжувало битися в істериці собача. Воно навіть і справді куснуло гострими, як голки, зубками левову лапу в коричневих старечих плямах.
-Та заспокойся вже, дурнику, - лев ніжно пригорнув його важкою лапою до себе…
На ранок до клітки завітав служник, такий само старий і сивий, як лев. Бачить: звірячий цар солодко спить, обіймаючи лапами малого.
-Цезарю! - крикнув служник, навмисно гримаючи ключами, щоб розбудити лева.
Той навіть не ворухнувся. Але собача враз прокинулося. Воно дивилося на служника вже зовсім по-іншому - впевнено, навіть трохи зухвало.
-Ось тобі й сніданок, - здивовано пробурмотів доглядач.
-Я - не сніданок, старий дурню! - несподівано гарно поставленим баритоном промовило звірятко. - Я - Собача! А це, - він легенько пхнув крихітною лапкою у сплячу левову масу, - моя іграшка - Левко-Старко!
-Господи Ісусе, - служник зняв потертий картузик і перехрестився.
-Іди працюй, праведнику! - крикнув йому навздогін новий самозваний цар.
-Слухаю! - дідусь механічно приклав правицю до козирка і стрімко побіг.
Ранкову тишу розбурхало дзеленчання ключів.
