Уривок з трилогії «Левеншельди» Сельми Лаґерлеф. Видавництво «Апріорі»

Портал Експеримент ділиться з вами цікавими книжковими новинками, які виходять в українських видавництвах.

Цьогоріч у рамках проєкту «Літературний безвіз», фінансованого програмою «Креативна Європа» Європейського Союзу, вийшла трилогія «Левеншельди» шведської авторки Сельми Лаґерлеф у перекладі Олега Короля.

Видавництво: Апріорі

Авторка: Сельма Лаґерлеф

Перекладач: Олег Король

Анотація

До уваги українського читача запропоновано трилогію шведської письменниці, лауреатки Нобелівської премії Сельми Лаґерлеф (1858–1940) – «Перстень Левеншельдів», «Шарлотта Левеншельд» і «Анна Сверд».

Стрижень усього цього панорамного твору – це дивовижна й загадкова історія персня, що належав генералові Левеншельду. З цією коштовністю химерно пов’язані долі членів шляхетського роду Левеншельдів і тих, хто нею тимчасово володів. Крізь усі частини трилогії червоною ниткою проходить думка про неминучу кару за скоєне зло, перемогу добра над злом і торжество любові.

Трилогія охоплює період від першої половини XVIII століття до початку шістдесятих років XIX століття. Оповідь відзначається крутими поворотами сюжету й достовірністю в описі реалій тодішньої Швеції.

Українською мовою публікується вперше.

Контекст

Юна Шарлотта Левеншельд, далека родичка генерала Левеншельда, до нестями закохана у молодого вікарія Карла-Артура, сина заможної родини Екенстедтів. Заручившись симпатією молодика, дівчина подружилась із його сестрою Жакеттою та, зрештою, викликала зацікавлення у всіх членів його родини. Несподівано їй надходить лист із запрошенням приїхати в гості до пані Беати Екенстедт, матері Карла-Артура. Метикувата, дівчина усвідомлює, що насправді цей візит буде своєрідними оглядинами її як майбутньої невістки, і це їй дуже не до душі.

Уривок з книги «Шарлотта Левеншельд», розділ «Цукорниця» (скорочений)

Коли карета під’їхала до будинку Екенстедтів, Шарлотта зовсім не мала настрою поводитися розсудливо й пристойно. Їй хотілося закричати, затанцювати або щось поламати. Це повернуло б їй жвавість і добрий гумор. Жакетта зустріла Шарлотту привітно й радо, а та, кинувши перший погляд на подружку, відчула, що вона сама вбрана немодно й по-простацьки, а з черевиками то й зовсім біда. Їх пошито перед самою подорожжю, і сільський швець старався як міг, та все одно вони гучно рипіли й гостро тхнули шкірою.

Жакетта провела гостю через кілька гарних кімнат до материного покою. Йдучи й споглядаючи паркетну підлогу, великі дзеркала та пишні панно над дверима, Шарлотта геть зневірилася. Ясно як Божий день, що тут її нізащо не визнають невісткою. Приїхати сюди – це жахлива дурість.

Опинившись перед полковницею, Шарлотта ще гостріше відчула, що не в ті чоботи вступила. Господиня дому сиділа біля вікна в кріслі-гойдалці й читала французьку книжку. Побачивши Шарлотту, вона проказала кілька слів французькою. Либонь, це сталося мимоволі, бо дуже вже захопилася читанням. Шарлотта зрозуміла все сказане, але розсердилася, що тут влаштували іспит на знання мови, й відповіла вермландською говіркою. Причому не тою, якою послуговуються пані та панове й яку досить легко зрозуміти, а тою простацькою, що на вустах вермландських слуг і селян, зовсім відмінною від панської.

Вишукана дама злегка звела брови й водночас розвеселилась, а Шарлотта й далі виставляла напоказ своє глибоке зна-ння селянської балачки. Якщо ніяк не годиться кричати, танцювати чи щось ламати, то можна принаймні усмак поговорити по-вермландському. Ця гра і так програна, тож можна принаймні показати цьому делікатному панству, що Шарлотта не хоче йому на догоду прикидатися кращою, ніж вона є насправді. Шарлотта приїхала пізно, коли Екенстедти вже повечеряли, тож полковниця звеліла Жакетті провести гостю до їдальні, щоб повечеряла.

На тому й закінчився день.

Наступного дня була неділя, після сніданку настав час піти до церкви й там послухати проповідь настоятеля Шеборга. Відправа тривала дві з половиною години, а коли закінчилася, полковник і полковниця, Жакетта і Шарлотта ще довго проходжалися на міському майдані. Вони перестріли безліч знайомих, деякі панове приєднувалися до гурту. Ба, вони йшли поряд полковниці й розмовляли тільки з нею. Ні поглядом, ні словом не удостоювали Жакетту й Шарлотту.

Після прогулянки Шарлотта разом із усією родиною повернулася до полковникової оселі, щоб потім пообідати в товаристві настоятеля, радника, братів Стаке, Еви Екенстедт і її лейтенанта.

Під час обіду полковниця провадила вишукану й мудру бесіду з настоятелем і радником. Ева і Жакетта не зронили ні слова, Шарлотта також мовчала, бо ж бачила, що в цьому домі не годиться молодим людям встрявати в розмову. Весь обід вона просиділа, мріючи опинитися якнайдалі звідси. І піджидаючи слушної нагоди показати батькам Карла-Артура, що вона вважає себе зовсім не гідною вийти заміж за їхнього сина. Пересвідчившись, що вермландська говірка не дуже дієвий засіб, Шарлотта вирішила вдатися до чогось сильнішого й дієвішого.

Після такої подорожі, такої проповіді, такої прогулянки й такого обіду треба було дати зрозуміти, що Шарлотта не хоче тут залишатись. Одна з чудових, вишколених покоївок, які прислуговували на обіді, принесла миску з малиною, і кожен відсипав собі ягіду тарілочку скільки хотів. Шарлотта теж так зробила й потяглася до цукорниці. Та й стала посипати цукром ягоди, навіть не гадаючи, що забагато сипле, аж тут Жакетта квапливо шепнула їй на вухо:

– Не бери стільки цукру! Мама цього не любить.

Шарлотта знала, що багато хто з літніх людей вважав пересолодження гріховним марнотратством. Вдома, в Корсчюрці, досить було торкнутися до ложечки для цукру, щоб заробити засторогу від пастора. Шарлотту цим не здивуєш. Водночас вона побачила слушну нагоду дати волю тій бунтарській злості, що кипіла в ній з самого початку подорожі. Отож Шарлотта заходилася черпати ложечкою цукор і насолодила малину так, що тарілка стала схожою на снігову кучугуру.

За столом запанувала незвична тиша. Всі розуміли, що така вихватка не закінчиться добром. За якусь мить полковниця зауважила:

– Видно, у вашій Корсчюрці дуже вже кисла малина. У нас вона солодша. Навряд чи варто її цукрувати.

Проте Шарлотта й далі солодила. І сказала собі: «Якщо я не спинюся, то втрачу Карла-Артура й усе життя буду нещасною. І нехай, а я таки не спинюся».

Полковниця злегка знизала плечима й обернулася до настоятеля, щоб поновити бесіду. Було видно, що вона не хоче вдаватися до крайнощів.

І тут їй спробував допомогти полковник.

– Ви зовсім зіпсуєте смак ягід, люба панно Шарлотто.

Щойно вимовив ці слова – Шарлотта відклала ложечку, вхопила обіруч цукорницю й висипала весь її вміст собі в тарілку.

Поставивши цукорницю на місце і вклавши в неї ложечку, панна Левеншельд випросталася в кріслі й окинула оком усе товариство, готова прийняти вогонь на себе.

– Жакетто, – озвався полковник, – проведи, будь ласка, подружку до своєї кімнати!

Але полковниця заперечливо звела руку.

– Ні, ні в якому разі, – заперечила вона. – Тільки не так!

Якийсь час вона мовчала, наче обдумувала, що сказати. А тоді її милі очі весело зблисли. Полковниця заговорила. Але не до Шарлотти, а до настоятеля.

– Чи знаєте ви, кузене, як моя тітка Клементіна виходила заміж за графа Кронфельта? Обидва батьки зустрілися в риксдаґу в Стокгольмі й домовилися про шлюб дітей. Та коли вже все уклали й утрясли, молодий граф сказав, що хоче принаймні побачити наречену, перш ніж остаточно вирішити цю справу. На той час тітка Клементіна була вдома в Гедебю, і якби її поспіхом привезли до Стокгольма, то зчинився б великий розголос. Отож порішили, що жених приїде до парафії Бру й подивиться на неї в церкві. Звичайно ж, любий кузене, моя тітка Клементіна була не проти вийти заміж за молодого вродливого графа, та ось дізналася, що він має подивитися на неї під час богослужіння, і їй дуже не сподобалося оте виставляння напоказ. Вона взагалі не пішла б до церкви тієї неділі, але в ті часи не могло бути й мови, щоб діти суперечили волі батьків. Їй звеліли якнайкраще причепуритися, піти на відправу й сісти на лавці Левеншельдів, щоб граф Кронфельт і його приятель могли її розглянути.

А знаєте, любий кузене, що витворила тітка Клементіна?

Щойно дзвонар завів псалом, вона стала підспівувати – гучно й до неможливости фальшиво. Отак вона й виводила псалом за псалмом аж до самого кінця служби Божої. А коли вийшла на паперть, там уже стояв граф Кронфельт.

«Прошу милостивого пробачення, – мовив він, уклонившись. – Ось тепер я втямив, що ви, панно Левеншельд, ніколи не згодитеся, щоб вас виставляли на огляд, як ото кобилу на

ярмарку».

На тому він розпрощався, та незабаром знову приїхав і познайомився ближче з нареченою в її оселі в Гедебю. Вони побралися й жили в добрі та злагоді. А може, ви, любий кузене, вже чули цю історію?

– Еге ж, чув, але не в такому чудовому виконанні, – відповів настоятель, нічого не зрозумівши.

Натомість Шарлотта зрозуміла все до решти. Вона сиділа, сповнена тремкого очікування, і просто-таки поїдала очима оповідачку. Глянувши на неї, полковниця злегка усміхнулась і знову звернулася до настоятеля:

– Як бачите, любий кузене, сьогодні з нами за столом сидить юна гостя. Їй довелося приїхати сюди, бо ми з чоловіком захотіли побачити, чи годиться вона стати дружиною Карла-Артура.

Але ця дівчина, любий кузене, справдешня Левеншельдівна, отож їй не до вподоби виставлятися напоказ. Запевняю вас: коли вона вчора ввечері увійшла в цю оселю, то зразу ж повелася так, як колись моя тітка Клементіна. Образно кажучи, намагалася фальшиво співати. А тепер я, любий кузене, поведуся так само, як колись граф Кронфельт. Уклінно попрошу милостивого пробачення і скажу, що я зрозуміла: панна Левеншельд не хоче, щоб її розглядали, як кобилу на ярмарку.

Сказавши це, полковниця відразу звелася й розпростерла руки, а Шарлотта кинулася їй на шию, поцілувала й заплакала від щастя, захвату й вдячности.

Відтоді вона любила свою майбутню свекруху чи не дужче, ніж самого Карла-Артура. Задля неї, задля того, щоб здійснилися її мрії, Шарлотта намовила Карла-Артура повернутися до Упсали й закінчити навчання, задля неї цього літа силувала його до викладацької роботи, щоб здобув відповідну посаду й став кимсь вищим, ніж убогий сільський пастор.

Задля неї Шарлотта перед виїздом взяла себе в шори й упокорилася перед Карлом-Артуром.

Книгу можна придбати на сайті видавництва.