Драматургічний аналіз

Англ.: dramaturgical analysis; нім.: dramaturgische Analyse;
ісп.: dramatúrgico (análisis…); франц.: dramaturgique (analyse…).
1.Від тексту до сцени
Завдання драматурга (значення 2), а також театрознавця (принаймні у деяких
традиційних формах) полягає у визначенні специфічних рис тексту та вистави. Метою драматургічного аналізу є вивчення переходу від драматичного письмового тексту до сценічного “Що собою являє драматургічне опрацювання? Хіба не критичні роздуми над переходом від факту літератури до факту театру?” [Дор. (Dort, 1971 : 47)]. Драматургічний аналіз здійснюють перед сценічною поставою і драматург, і режисер. Проводять вони його також і після вистави, коли глядач “смакує” підтекстом постави.
2. Опрацювання сенсу тексту та постави
Драматургічний аналіз спрямовано на зображувану в п’єсі реальність для отримання відповіді на запитання: яка часовість? який простір? який тип дійової особи? як прочитувати фабулу? який зв’язок між твором і часом його створення, зображуваною епохою і нашим часом? як взаємодіють ці часові фактори?
Результатом аналізу є пояснення “темних плям” і двозначностей твору, з’ясування аспекту інтриґи, обрання конкретного погляду або, навпаки, схиляння до різних інтерпретацій. Оскільки метою аналізу є вплив на бачення і сприймання твору глядачем, то в результаті отримуємо місток між фікцією і реальністю нашого часу.
Аналіз суспільства часто проводять за марксистською методологією (або за її
різновидами у літературознавстві [Лукач (Lukàcs, 1960, 1965, 1970)]. Метою аналізу
є пошук суперечностей, що є в діях, наявності ідеологем [Паві (Pavis, 1983 b)], зв’язку між ідеологією та літературним текстом, переплітання індивідуальних та соціальних факторів у самій дійовій особі і способу членування вистави на низку соціальних ґестусів.
3. Між семіологією та соціологією
Драматургічний аналіз виходить за рамки семіологічного опису сценічних систем, оскільки його цікавлять суто практичні питання: що отримує глядач від вистави?  куди прямує театр у царині ідеологічного та естетичного світогляду публіки? Метою аналізу є уніфікація семіологічних (естетичних) знаків вистави й соціологічного анкетування щодо твору і сприймання цих знаків (соціокритика).
4. Потреба такого аналізу
Як тільки справа торкається сценічної постави, відразу ж виникає потреба драматургічного опрацювання, навіть (і особливо) якщо режисер відмовляється від такого опрацювання в ім’я “вірності” традиціям, бажання сприймати текст “буквально” тощо. Справді ж бо, кожне прочитання п’єси, а тим паче кожна репрезентація тексту, передбачають володіння умовами процесу висловлювання, ситуацією та грою акторів та ін. Це володіння (навіть у зародковому і непродуманому до кінця стані) вже є початком драматургічного аналізу з залученням прочитання тексту.
5. Нехтування драматургічним аналізом
Після п’ятдесятих і шістдесятих років ХХ ст., коли під впливом драматургії
Брехта аналіз текстів мав виразну політичнокритичну форму, бачимо (особливо по
“кризі” сімдесятихвісімдесятих років) деполітизацію аналізів і відмову від зведення
драматичного тексту до соціоекономічного субстрату з акцентуванням на специфічності його форми й означальної практики, яку можна до нього застосувати. У такому випадку режисер (наприклад, Вітез) не береться за попереднє опрацювання тексту, а намагається якнайраніше експериментувати з акторами на кону, не знаючи заздалегідь нічого про дискурс, який потім обов’язково з’явиться в поставі. Таку ж ідеологічну позицію обрали послідовники Брехта, якот Б. Бессон, Б. Собель, Ж. Журдей, Р. Планшон, Ж.Ф. Пейре, М. Марешаль, а також молода генерація дев’яностих років, нічим не зв’язана з брехтизмом і соціокритичним прочитанням класиків.
Літ.: Brecht, 1967, vol. 17; Girault, 1973; Jourdheuil, 1976; Klotz, 1976; Pavis, 1983 a;
Bataillon, 1972.