Імпровізація

Англ.: improvisation; нім.: Improvisation, Stegreifspiel; ісп.: improvisacion;
франц.: improvisation.
Техніка актора, який виконує щось непередбачуване, непідготоване заздалегідь і “вигадане” в процесі дії. Імпровізація характеризується значною кількістю ступенів: вигадування тексту, виходячи з відомої і достеменно чіткої канви (як у комедії
дель арте*); драматична гра*, що базується на певній темі або вказівках; наскрізній жестовій і вербальній творчості без використання прототипу засобів пластики*; мовна руйнація і пошук іншої “фізичної мови” (Арто). Усі філософські теорії творчості спираються на описане вище досить суперечливе поняття імпровізації. Мода на цю практику пояснюється відмовою від тексту й панівної імітації, а також перенесенням акцентів на можливості пластики й спонтанну творчість. Шістдесяті й сімдесяті роки були періодом відчутного утвердження міфу про імпровізацію за формулою “сезам, розкрийся, театральна колективна творчосте”. Цей міф розвінчав М.Бернар у 1976 і 1977 рр. як відродження експресіоністської теорії тіла й мистецтва (експерименти Ґротовського, “Живий театр”, пошук персонажів у “Театрі Сонця”, а також інші “дикунські” (тобто неадекватні) практики.
Літ.: Hodgson et Richards, 1974; Benmussa, Bernard et Aslan in “Revue d’esthétique”,
1977: 12; Barker, 1977; Ryngaert, 1977, 1985; Sarrazac et al., 1981; Monod, 1983.