Келеп – грізна зброя козаків у битвах і народній пам’яті

Запорозькі козаки залишили по собі не лише славні сторінки історії, а й чимало легенд, пов’язаних з їхнім військовим мистецтвом. У битвах під Кафою, Хотином, Віднем та Конотопом козаки продемонстрували свою непереможність, завдавши нищівних поразок могутнім арміям Османської імперії та Московського царства. Саме завдяки козакам було зупинено просування османів на Європу, а також завдано відчутного удару по амбіціях московського царя.

Їхній успіх у боях був зумовлений не лише стратегією та вишколом, але й різноманітністю озброєння. Поруч із шаблями, списами, мушкетами та пістолями серед козацької зброї особливе місце займали чекани та келепи. Ця унікальна та маловідома холодна зброя стала не лише знаряддям рукопашного бою, а й символом військового авторитету. Келепи використовувалися як на полі бою, так і як статусний атрибут козацької старшини.

Походження та конструкція келепа

Келеп, або клевець, широко використовувався у X—XVII століттях для боротьби з добре захищеними супротивниками. Його основне призначення — пробивати кольчуги, лати та інші захисні обладунки. Еволюція цієї зброї бере початок від бойового молота, який був популярним серед слов’ян, германців і кельтів. З розвитком обладунків форма ударної частини цієї зброї поступово змінювалася, стаючи гострішою та більш ефективною.

З часом бойова частина набула форми загостреного гака, схожого на дзьоб птаха. Завдяки цьому в Європі його прозвали «дзьобом папуги» або просто «папугою». Попри незначну вагу (1–1,5 кг), ця зброя мала величезну пробивну силу, оскільки мала невелику площу удару, що дозволяло їй легко пробивати навіть найміцніші обладунки та глибоко застрягати у тілі ворога. Крім того, цей вид зброї добре підходив для блокування атак супротивника та завдавання швидких ударів.

Незважаючи на те, що і чекан, і келеп були поширеними видами холодної зброї серед козаків, важливо розрізняти їх між собою. Чекан, по суті, є різновидом сокири з вузьким лезом, скошеним донизу. Він мав дерев'яне держално довжиною від 60 до 85 см та використовувався як для рубання, так і для метання. Козацькі чекани відрізнялися за формою леза, але їх об'єднувала одна спільна ознака – скошеність леза.

Келеп, або клевець (на відміну від чекана) був бойовим молотом. Він мав масивну металеву головку з тупим обухом з одного боку та гострим дзьобом з іншого.  Завдяки своїй конструкції келеп поєднував у собі ударну силу молота та пробивну здатність дзьоба, що робило його ефективною зброєю проти важкоозброєних ворогів.

Найпоширенішою формою келепа була комбінація дзьоба з одного боку бойової частини та молотка з іншого. Така конструкція забезпечувала зброї баланс, що було дуже важливо в бою. Крім того, наявність молотка розширювала функціональність келепа, дозволяючи не тільки завдавати смертельні удари дзьобом, але й оглушувати супротивника тупим обухом за потреби.

Дмитро Яворницький, відомий український історик та археолог, у своїй фундаментальній праці "Історія запорозьких козаків" дає цікаву інформацію про келеп, характеризуючи його як "ручну зброю, що складалася з дерев'яної ручки, завдовжки з аршин, із залізним молотком, що мав з одного боку тупий обушок, а з другого гострий ніс...". Цей опис дає нам уявлення про зовнішній вигляд та конструкцію цього виду зброї, підкреслюючи його універсальність та ефективність у ближньому бою.

Практичне застосування на полі бою

Козаки застосовували келеп у ближньому бою, особливо під час запеклих сутичок, коли стрілецька зброя втрачала свою ефективність. Завдяки своїй конструкції, що поєднувала важкий молот та гострий дзьоб, келеп легко пробивав практично всі види обладунків та щитів, часто застрягаючи в тілі ворога.

Окрім руйнівного удару, козаки могли ним відбивати удари шабель та списів, зачіпати та ламати ворожу зброю. За свідченням історика Зеделлера, запорожці часто застосовували клевці для руйнування обладунку, роблячи супротивника вразливішим для наступних атак. Коховський же зазначав, що ця зброя здебільшого використовувалася в рукопашних сутичках з татарами, коли стріляти було небезпечно через ризик уразити своїх товаришів.

У більш пізній період келеп почав відігравати допоміжну роль. Він залишався ефективним у рукопашному бою, коли в обмеженому просторі не було змоги використовувати довші види зброї, як-от шаблю чи спис.

Відзнака козацьких командирів

Окрім бойового застосування, келепи виконували й іншу важливу функцію – були ознакою статусу їхнього володаря. Келепи носили на поясі або закріплювали на сідлі, що робило їх не лише зброєю, а й своєрідним символом влади. Козацькі отамани, сотники та інші військові керівники нерідко використовували келепи під час нарад або судових розглядів, підкреслюючи свою вагу в спільноті. 

Як бойова зброя келеп був відомий і полякам. Шляхта нерідко оздоблювала келепи сріблом або латунню, надаючи зброї урочистого вигляду, а в мирний час використовувала їх як посох або тростину. Цікаво те, що у Польщі (через часті випадки використання келепа у мирний час для вирішення конфліктів) сейм навіть був змушений видати кілька постанов про заборону його носіння у мирний час.

Історичний факт, який підтверджує це, стався у 1620 році, коли польський шляхтич Пекарський здійснив замах на короля Сигізмунда III, поранивши його келепом під час входу до костьолу. Це свідчить про те, що келеп був не тільки ефективною зброєю на полі бою, але й досить небезпечним інструментом у повсякденному житті, особливо у руках запальних та "гонорових" людей.

Археологічні знахідки та згадки у фольклорі

Знахідки, зроблені під час археологічних розкопок на місці битви під Берестечком у 1651 році, дають нам уявлення про те, якими видами зброї користувалися козаки. Серед них були не тільки шаблі та рушниці, але й ударна зброя, як-от чекани та келепи. Було виявлено 12 келепів та чеканів, з яких деякі мали частково збережені дерев’яні держаки.

Історик І. К. Свєшніков у своїй праці "Озброєння козацького війська за матеріалами розкопок місця Берестецької битви 1651 р." зазначає, що "до холодної козацької зброї слід зарахувати також чекани й келепи". Він також подає детальний опис чекана як "сокири з похиленим донизу лезом, простим обухом і округлим провухом у середній частині, насаджена на дерев'яний держак довжиною від 60 до 85 см". Ці знахідки підтверджують, що келеп був важливою частиною озброєння козаків та використовувався ними в бою.

Келеп був не лише грізною зброєю, а й важливим елементом козацької воєнної традиції, що знайшов відображення у фольклорі. Народні пісні та думи часто згадують його як засіб розправи над ворогами, підкреслюючи силу та майстерність запорожців у бою: «А козак козачий звичай знає, келепом по ребрах торкає…», а також правдивість давньої української пісні: «Козак ляшка здоганяє, келепом межи плечі наганяє…».

Келеп: спадщина козацької доблесті

З початком масового застосування вогнепальної зброї келепи поступово втратили своє військове значення. Ця зброя, що колись пробивала найміцніші обладунки, поступово перетворилася на почесний атрибут і ознаку статусу.

Попри втрату бойового значення, келепи залишили помітний слід в історії козацького війська та української військової традиції. Їхня унікальна будова та висока ефективність у ближньому бою зробили цю зброю важливою складовою козацького озброєння та невід’ємним елементом їхнього військового мистецтва.

Сьогодні келепи можна побачити у музейних експозиціях, на історичних реконструкціях та у творах мистецтва, де вони продовжують нагадувати про доблесть і силу українського воїнства. Це не просто артефакт минулого – це жива історія, яка відлунює в серцях тих, хто цінує героїчну спадщину козацької доби.