Бунчук: забутий символ козацької слави

Козацька доба – це героїчний та славний період в історії України. Козаки були не тільки неперевершеними воїнами, але й творцями власної культури, традицій та символіки. Вони (як справжні лицарі свого часу) потребували відповідних зовнішніх ознак, які б підкреслювали їхній статус та ідентичність. Символіка завжди була одним з найважливіших елементів становлення державності, адже вона не тільки ідентифікує спільноту, але й служить для зміцнення її єдності та духу.

Козацькі відзнаки державної та військової влади називалися клейнодами. Серед них особливе значення мав бунчук – спершу як символ влади та гідності кошового отамана, а згодом і гетьмана. Цей унікальний предмет, що поєднував у собі військову міць та духовну значущість, став своєрідним символом козацької держави.

Що таке бунчук та яке його походження?

Бунчук - це жердина з металевою кулею нагорі, під якою кріпиться пучок кінського волосся. Запорожці виготовляли цей клейнод з білого кінського волосся та червоних мотузок, а гетьманські бунчуки прикрашалися ще й посрібленими китицями.

Цікавим є походження цього символу. Існує думка, що бунчук прийшов до козаків з Туреччини, де він називався "туг" або "кутас" та слугував аналогом прапора. Проте достеменно невідомо, як саме цей предмет став символом влади.

Дмитро Яворницький — відомий історик козацтва — дає таке тлумачення: "Бунчуком називалася проста, пофарбована чорною фарбою палиця, завдовжки чотири з половиною аршини, на верхівку якої набивали мідяну, іноді позолочену кулю, а під неї вкладали фарбоване біле або чорне волосся з кінського хвоста з чотирма чи шістьма косами поверх волосся. Зважаючи на призначення бунчука, запозичили його козаки у турків".

Він також наводить легенду, записану Рігельманом: "Цей знак (бунчук) туркам перемогу дарував. Коли вони кинулися втікати, втративши великий штандарт, то їхній ватаг, відсікши шаблею у коня хвіст, прив'язав його до списа, зібрав рештки війська й переміг супротивника".

Бунчук як символ влади в різних народів

Як зазначав Дмитро Яворницький, козаки запозичили бунчук у турків, які мали чітку ієрархічну систему використання цього символу. В Османській імперії кількість кінських хвостів на бунчуку визначала ранг його власника: перед пашею-візирем, що виконував обов’язки султанового міністра, носили бунчук із трьома хвостами, а перед самим султаном — бунчук із сімома хвостами.

Згодом традиція використання бунчука перейшла і до Польщі, де бунчук використовувався як відзнака гетьманів в польському війську. Перед польним гетьманом несли бунчук з одним хвостом, а перед великим коронним гетьманом — із двома. Ян Собєський, який згодом став королем, настільки звик до цього символу влади, що навіть після коронації ніколи не вирушав у похід без бунчука.

Бунчук — важливий елемент козацької державності

У козацькому середовищі бунчук став невід'ємним атрибутом гетьманської влади й одним з найважливіших клейнодів. Його вручення супроводжувалося урочистим обрядом під час обрання нового гетьмана. Гетьман мав кілька бунчуків, але булаву використовував лише одну. Бунчуки завжди супроводжували гетьмана під час урочистих виїздів та встановлювалися перед його наметом.

Під час гетьманських виборів бунчук клали поруч зі столом, де лежала булава. Відсутність бунчука могла поставити під сумнів легітимність зібрання. Так, наприклад, на Чорній раді 1663 року запорожці зламали бунчук Якова Сомка, щоб запобігти його обранню гетьманом.

Згодом, коли гетьманів почав призначати російський уряд, бунчук (як і інші клейноди) несли на оксамитовій подушці. Проте він і надалі зберігав своє символічне значення до кінця існування Гетьманщини.

В архівних документах зберігся опис бунчука гетьмана Кирила Розумовського: "бунчукъ старой серебряной позолоченной з бахромою серебряною и золотою, в середине волоса конской, на голубой ленте при ономъ два кольца з гайкою серебряных".

Перші згадки про козацькі клейноди

Перша письмова згадка про козацькі клейноди датується 1576 роком. Тоді польський король Стефан Баторій, віддячуючи козацькому ватажку Богдану Ружинському за успішний морський похід до Туреччини, надіслав йому клейноди, серед яких були корогва, бунчук, булава та гербова печатка. Ця практика була продовжена й іншими правителями, які мали козаків на службі.

Окрім гетьмана, право на використання бунчука мав також кошовий отаман. Обов'язки з охорони та носіння бунчука покладалися на бунчужного, який належав до генеральної старшини.

Посада бунчужного часто слугувала початком успішної кар'єри у Війську Запорозькому. Пізніше гетьман Іван Мазепа запровадив посаду "бунчукового товариша" — охоронця бунчука. 

Бунчук у мистецтві та культурі

Бунчук як символ гетьманської влади та козацької держави знайшов своє відображення у мистецтві. На відомій картині Миколи Івасюка "В'їзд Богдана Хмельницького до Києва" зображено урочистий момент, коли гетьман повертається до Києва після перемог над поляками. За Хмельницьким, як найважливіші символи нової держави - Війська Запорозького, несуть гетьманські клейноди: корогву із золотою лиштвою та гербом Хмельницьких ("Абданк") на пурпуровому картуші, а також бунчук із позолоченим навершям та пишним пасмом кінського волосся. У руках гетьман тримає коштовну булаву, що уособлює його владу й авторитет. Ця картина є не тільки цінним історичним джерелом, але й яскравим прикладом того, як козацькі клейноди, зокрема бунчук, ставали символами української державності та національної ідентичності.

Сьогодні бунчук разом з іншими козацькими клейнодами зображено на зворотній стороні банкноти номіналом п'ять гривень зразка 2005 року.

Бунчук — не просто історичний артефакт, це символ мужності, звитяги та прагнення до волі, який і сьогодні залишається важливим елементом національної ідентичності українського народу.