Наталія Шевель. Лелеки
День сьогодні незвичайний: весняний сонячний. Наталочка вирішила:
- Піду на луки. Подивлюся, які там розквітли весняні квіти. сміливо йде вулицею. Аж раптом:
- Що це? На одному з подвір'їв на даху хліва побачила лелек. "А вчора їх не було", - подумала дівчинка. Захоплено дивилася. " Мабуть, тільки сьогодні прилетіли. А, можливо, і вчора увечері", - вирішила вона.
Птахи були просто дивовижні: вони сиділи у своєму гніздечку. Наталочка навіть роздивилася, де був лелека, а де його подруга. Обоє білі-білі, лише крила білі з чорними смугами. Довгими дзьобами схилилися одне до одного. Здавалося, щось шепотіли.
Дівчинка стояла декілька хвилин і спостерігала за лелеками. От тільки помітила, що птахи - непорушні. Вийшов господар дідусь Григорій. Він, видно, спостерігав за дівчиною зі свого подвір'я, тому сказав: "Зовсім скоро у лелек з'являться пташенята". Усміхнувся і пішов до хати.
Дійсно, через декілька днів ( а допитлива Наталочка ходила і спостерігала за птахами щодня) дівчинка побачила захоплюючу картину: лелека-мати із двома лелеченятами сиділа в гніздечку, а лелека-батько ніс їм у дзьобі їжу. Та чомусь зупинився неподалік гнізда? Наталочка сподівалася, що лелека донесе їм їсти. Тому стояла і дивилася. Потім подумала: "Може, це птах побачив її, тому й зупинився. Не хоче, щоб хтось спостерігав за ним". Дівчинка швиденько побігла додому, щоб не заважати лелекам. Картала себе, що це через неї маленькі пташенятка залишилися декілька хвилин голодними.
Вранці Наталочка все ж наважилася знову піти до птахів. І як вона здивувалася, коли побачила, що лелека знову стоїть неподалік гнізда і, як з'ясувала вона, на тому ж самому місці.
- Чому так? - думала дівчинка.
Сумнів розвіяв дідусь Грицько:
- Бачиш, Наталочко, які птахи прилетіли до моєї оселі?
Дівчинка закивала головою. А дідусь знову чомусь загадково усміхнувся, а потім додав:
- Розкрию тобі таємницю: лелек, яких ти бачиш, змайстрував сам, розфарбував і поселив на даху. Давно мріяв виготовити птахів своїми руками. І ось пернаті друзі з'явилися у мене біля хати...
Дівчинка захоплено слухала дідуся і спостерігала за лелеками. Такі вони гарні, такі витончені. Тепер Наталочка зрозуміла, чому птахи непорушно стоять на даху.
Дівчинка гордилася тим, що її сусід - дідусь Григорій змайстрував таких красенів, які прикрашають не лише його двір, а й всю вулицю.
Тож вона подякувала дідусю за красу, яку він подарував людям.
Дідусь посміхнувся у відповідь і сказав:
- Я своїм внукам змайстрував лелек. Змайструю, дитино, і тобі, щоб милувалася білоснижними красенями. Це ж обереги подвір'я. І попрямував до хати.
Наталочка весело побігла додому. Наступного дня, коли знову йшла вулицею, звернула увагу, що дідусь знову фантазував: тепер двоє пташенят сиділи у гніздечку, а біля них стояли батьки. "Ой, які турботливі лелеки", - подумала дівчинка і захоплена розповіддю дідуся, посміхнулася.
На жаль, так дідусь Григорій і не змайстрував Наталочці лелек. І сьогодні залишається гнітючою загадкою для односельчан, а особливо для сусідів, чому дідусь, який так міг відчувати і творити прекрасне, закінчив життя самогубством.
