Розмова з Наталею Ліщинською, авторкою дитячої книги «Пригоди хоробрика»
— Ви — авторка великої кількості різножанрових книг: фантастика, антиутопії, публіцистика, пісенна лірика, твори для дітей та підлітків, оповідання. У чому особливість створення історій для дітей на відміну від творів інших жанрів?
— Увагу дітей важко втримати тривалий час. Вони в будь-який момент можуть втратити терпець і шукати чогось іншого, ніж читання. А в їхньому житті є безліч спокус: мультфільми, смартфони, складні гарні іграшки, як-от конструктори «Лего», комп’ютерні ігри, дитячі розважальні центри. Дитяча книга конкурує з іншими розвагами, вона повинна зацікавити й захопити дитину, розмовляти з нею про важливе просто, весело, легко, переконливо. Дорослий читач звиклий до праці читання, до роботи думки, до певних зусиль і полеміки з авторськими ідеями, вбудованими в текст. Проте колись у дитинстві його ще малим заохотили до читання саме ті легкість і радість казок, в яких було цікаво опинитися та проживати з героями чудові пригоди. Ця чарівна легкість дитячої книги є наслідком авторської майстерності. Словом, до написання дитячої книги треба рости й рости, а коли доростаєш, то це велика радість для автора.
— Багато дітей зараз перебувають у незвичних і некомфортних для себе умовах: хтось втратив домівку назавжди чи вимушено виїхав в невідому країну, комусь доводиться періодично ховатись у сховищах та чути голосні звуки вибухів. Як батьки та дорослі можуть допомогти дітям хоч якось зменшити стрес для дитини?
— Діти все бачать і помічають. На мою думку, не вийде затулити їм очі та вуха, ізолювати від усього, вберегти від того, що відбувається зараз, під час жорстокої війни. Певно, мудрішою тактикою є відповідне до віку дитини пояснення світу, що в ньому є зло, та існує також і добро. Казки є начебто вигадкою, однак у них добро завжди бореться зі злом. Перші книги пояснюють нам, чим цінна дружба, як можна реагувати на різні ситуації, чому краще робити добре. Дитячі казки, розважаючи, непомітно виконують світобудівну роботу: пояснюють, упорядковують, розкладають на полички те, що потім стане ментальним фундаментом, цінностями дорослої людини.
— Зараз на українському книжковому ринку видається велика кількість різної яскравої цікавої дитячої літератури. Які теми дитячих історій, на Вашу думку, актуальні саме зараз? Про що зараз важливо говорити з дітьми в умовах війни?
— В усі часи, в мирний чи військовий час, з дітьми варто говорити саме про цінності, той класичний вічний вибір між добром і злом. Важливо також розповідати про майбутнє, адже дорослі у відчаї можуть мимоволі, не навмисне, але показувати дітям, що все зламалося, нічого більше не буде. Війна не перекреслить майбутнє, воно настане. Надія та мрії — це зараз надзвичайна потреба наших дітей. І не лише їх.
— У своїй книзі «Пригоди Хоробрика» ви створили світлий образ милого дракона, котрий з цікавістю досліджує світ. А на своїй фейсбук-сторінці написали, що Ваш онук буде бачити в цьому персонажі себе. Розкажіть, як виник образ цього людяного дракона? Що надихало на його створення?
— Як раніше серйозно жартувала, що до дитячої книги авторові слід дорости. Доросла фантастика для мене стала підготовкою, навчанням, як писати: будувати сюжет, оживляти героїв, створювати та розв’язувати конфлікти — усі ці нудні для нормальних людей фахові вміння та навички автора. В «Пригодах Хоробрика» я на зміцнілих крилах нарешті не просто літала, а вже насолоджувалася вищим пілотажем. Найгарнішим у цьому досвідові було витягування власної дитини з нашарувань дорослості. А згодом онучок з’явився і, яке ж диво! — мій казковий герой так на нього схожий! Отже, я нічого не вигадала, тільки трохи передбачила.
— Через історії діти засвоюють життєві досвіди. Разом з персонажами вони роблять висновки, дізнаються щось нове. Яким головним урокам вчить Хоробрик?
— Хоробрик є уособленням того, що головне, за що в житті слід триматися: родина, друзі, любов, добро, — усе це допоможе перемогти зло. Так, війна трапилася, але навіть із таким лютим злом можна і треба впоратися.
— Цікаво, а що Ви читали в дитинстві та любите зараз? Розкажіть про свої улюблені дитячі книжки.
— То були відомі всім вірші та казки. Пригадуєте «Пішла киця по водицю і упала у криницю» чи «Білі мухи налетіли»? А казку про Лисичку та Журавля? Або про Сірка? Пришелепуватого Вовка з хвостом у ополонці й хитрющу Лисичку? Про Оха? Дитячих книжок було багато, я навіть хворіти не те щоби любила, але знаходила в гірчичниках позитив, бо мама мені дві-три казки читала, й зовсім не пекло тоді, легше витримати біль, лихоманку, нудьгу хвороби. Мені пощастило, бо всі мої рідні — читачі, тому в сім’ї нікому не спадало на гадку не купувати дитячих книг для нас із братом. Тож змалечку не вмію уявити життя без читання. Люблю різноманітність у літературі — від наукової фантастики до історичного роману, аби лишень книги були сильними, оригінальними, цікавими. Досі захоплююся мудрістю красивих казок, не цураюся читати фентезі. В мені нема зверхності до цих підвидів літератури, позаяк дуже ціную те, як із гарної фантазії потужних авторів проростають істина, добро, мудрість і краса.
