Остап Тарнавський

(1917-1992)

В особі О. Тарнавського маємо майстра поезії широкого стилістичного діапазону, якому підвладні як мотиви високоінтелектуальні, філософські й громадянські, так і суто ліричні.

У своїй поезії він торкається різних сторін сутності людського буття. Його серце і творчу уяву постійно турбує суперечність між прагненням людини до вічності і швидкоплинністю людського життя, неминучістю його кінця.

У сприйнятті О. Тарнавського, особливо в його ранніх творах, безконечність світу сповнена мудрої і ясної краси, крізь яку людина може пізнавати Творця.

Його ліричний герой — це не сильна людина, яка бореться за своє існування, а романтик з трагічним світочуттям, що творить своє життя в уяві, та й живе у своєму внутрішньому світі, збудованому фантазіями та мріями.

Ще в юнацькому віці Остап Тарнавський визначив своє поетичне спрямування — торкнутися понадчасових проблем вічності, сенсу життя, безмірності простору і часу, глибин людських чуттів, передавати їх у філософських рефлексіях. Проблема життя і смерті є центральною у всій творчості поета. У неї вплітаються поодинокі думки про любов і ненависть, вірність і зраду, прагнення до висот і ницість. Відчувається сум самотньої людини, свідомої своєї приреченості.

Біографія

Твори

• Вікно
• Втеча
• Місто

Критика

• Остап Тарнавський — мемуарист
• Остап Тарнавський у двоколійному літературному процесі
• Філософські мотиви у ліриці Остапа Тарнавського