Біографія Остапа Тарнавського
Помітний внесок у розвиток українського художнього слова, зокрема в діаспорі, зробив Остап Тарнавський — талановитий поет і перекладач, критик, активний організатор літературно-мистецького життя. Як свідомий українець він зазнав ще утисків польсько-шляхетської влади, був під наглядом більшовицько-комуністичного режиму, згодом — німецько-фашистського, пережив табори для переміщених осіб. Зазнав полину чужини. Незважаючи на всі удари долі, наприкінці свого життя дочекався великої радості — утворення незалежної України.
Він зумів продовжити творчу працю, розпочату на рідній землі, здобув вищу освіту в університеті Дрекселя, науковий ступінь доктора філософії в українському Вільному Університеті в Мюнхені, протягом 1975-1992 pp. очолював об'єднання письменників «Слово», а водночас розгорнув широку літературну діяльність. Покажчик творів О. Тарнавського (Філадельфія, 1980) розкриває багатогранність цього митця, що виступав як у жанрі поезії, так і прози, літературно-мистецької критики, був пристрасним публіцистом, багато перекладав з інших мов, зокрема з німецької, англійської та французької.
Остап Тарнавський народився 3 травня 1917 року у Львові в родині робітника, закінчив гімназію, студіював філологію у Львівському університеті (1935-1939), навчався у Львівському політехнічному інституті (1939-1941). Був прийнятий до Спілки письменників України.
У 1941-1944 рр. працював журналістом в «Українських щоденних вістях». У 1944 емігрував на Захід, перебував у таборах у Кракові, Відні, Зальцбурзі, Граці. З 1948 працює службовцем у Зальцбурзі.
У 1949 переїздить до США, вивчає бібліотекознавство у Дрексельському університеті. Працює бібліотекарем, журналістом, вчителем у суботній школі українознавства. Член-засновник Об'єднання українських письменників «Слово». Обирається секретарем (1958), потім головою Об'єднання українських письменників «Слово» (1975).
Екзекутивний директор З'єднаного Україно-Американського Допомогового Комітету (ЗУДАК) й автор книг про допомогову діяльність американських українців «Брат братові» (1971).
У 1976 в Українському вільному університеті захистив докторську дисертацію «Т. С. Еліот і Павло Тичина». У 1989 приїздив в Україну.
Остап Тарнавський помер 19 вересня 1992 року у Філадельфії. Похований на українському католицькому цвинтарі Фокс Чейз у Філадельфії.
Остап Тарнавський почав писати ще в 30-ті роки, будучи гімназистом, але як творча особистість проявив себе в студентський період, навчаючись із 1935 на філософському факультеті Львівського університету. Тоді ж почав друкуватися на сторінках журналів «Дажбог» (Львів), «Ми» (Варшава), в газеті «Назустріч» (Львів).
О. Тарнавський — автор збірок поезій «Слова і мрії» (1948), «Життя: вінок сонетів» (1952), «Мости» (1956), «Самотнє дерево» (1960), «Зібрані вірші» (1992), театрознавчих та літературно-критичних книжок «Гамлет на українській сцені» (1943), «Подорож поза відоме: шляхами модерної поезії» (1965), у яких розкрився його небуденний талант поета і критика. Його поезія увібрала кращі традиції українського художнього слова 20-30-х років, творчі надбання митців діаспори. В ній органічно поєднуються ясність думки автора й художня вишуканість поетичної форми, класичний вірш із вільним віршем. У цьому, зокрема, переконує книжка «Зібрані вірші», в якій у хронологічній послідовності представлено основний художній доробок автора. Одна з характерних прикмет О. Тарнавського — тонка іронія, яка виблискує в непоодиноких віршах. Недарма одному з циклів автор дав назву «Вірші іронічні».
Поетичний доробок становить мистецьку цілість, засвідчує поетичну стабільність, глибоку вкоріненість його художнього слова в рідний грунт, а одночасно — суголосність із модерними художніми пошуками європейських літератур. Митцеві притаманне тонке відчуття музичності українського слова: «Темними тінями тонуть потомлені тони», «Скрився скрипок скрип у віт розчепірені тіні, Тиша пришпилює шелест найменший шпильками...».
Уже в ранній період творчості О. Тарнавський виступив як митець визвольного чину-пориву. Так, мотив відомої стрілецької пісні органічно вплітається у національно-патріотичні інтонації «Листопадової містерії», надає їй світло-мажорного колориту.
Національні мотиви художньо втілюються у віршах «Молитва за полеглих», «Голос із чужини», «Батьківщина», «Вірш про отамана Петлюру» та інших творах.
Від збірки до збірки ліричний характер поезії О. Тарнавського доповнюється філософськими роздумами про долю людини, її призначення й покликання. У багатьох віршах порушується тема мистецтва, долі митця, який втратив Батьківщину. Десятки творів митець присвятив Т. Шевченкові, І. Франкові, Лесі Українці, Є. Маланюкові та іншим діячам культури.
Говорячи про О. Тарнавського-поета, необхідно виділити його сонетарій («Вінок сонетів», цикл «Сотня сонетів»).
О. Тарнавський виступив і в жанрі малої прози, він — автор збірки оповідань «Камінні ступені» (1973).
Твори
Критика
