Макс Кідрук

Продовжіть фразу: «Щоб стати великим письменником потрібно…»

… Чимало працювати. Письменник зобов’язаний багато читати, бути активним і вміти писати.

Які книги і автори вплинули на формування Вашого світогляду?

Оскільки, я читаю дуже багато, то ці автори змінювались з роками, від часу до часу. Якщо говорити про класику, то, безперечно, Джек Лондон, Джеральд Даррелл, Марк Твен, з тих авторів, які ближче до нашого часу, то Майкл Крайтон, Ден Сіммонс, Стівен Кінг та інші.

Під впливом яких емоцій Ви перебуваєте у мить творіння? На що схожий цей стан?

Залежно від того, що ти пишеш. Я писав багато, перш ніж у світ вийшла книга «Мексиканські хроніки. Історія однієї мрії». Пишучи цю книгу, я зрозумів що вона має бути першою моєю виданою книгою. В цю мить, безперечно, відчував ейфорію. Якраз усвідомлення того, що в мене виходить достатньо якісний текст, розуміючи вже тоді, що його надрукують, відчувалося піднесення. І я почувався наче серфінгіст, який осідлав високу хвилю і несеться на ній до берега. Саме усвідомлення того, що текст чудовий, підтримувало мене і примушувало писати ще більше. Але потім пишеш другу, третю, четверту, п’яту книгу і все, відчуття ейфорії зникає. Тобто це не означає, що книги стають гіршими, лише хочеш чи не хочеш: звикаєш до цього процесу. Хоча іноді знаходиш історію… Скажімо, таку історію, яку я пишу зараз – це роман «Зазирни в мої сни». Вона починає тебе розбурхувати і викликає відчуття ейфорії таке, як колись, але не тому що це перша книга, а тому що настільки чудова історія. Вже уявляється скільком людям сподобається, і ти знову починаєш відчувати щось подібне до того, що було на початку кар’єри.

Чим письменник відрізняється від графомана?

Якщо зрозуміло, то письменник – це людина, яка вміє відрізнити погано написаний текст від гарно написаного. А графоман – це людина, яка цього не вміє і яка, вочевидь, видає ось цей поганий текст.

Що нового і цікавого Ви відкрили для себе останнім часом?

Я постійно займаюсь самоосвітою. З кожних п’яти книг, що читаю, одна обов’язково є науково-популярною, а одна історичною або це чиясь біографія. І щось виокремити важко. Зараз читаю книгу Роберта Хейзена «Історія землі. Від зоряного пилу до живої планети. Перші 4,5 млрд років». От там дуже багато цікавих фактів про виникнення нашої планети, про те, як на ній зародилось життя. Легко і водночас глибоко написана книга, яка дає структуроване уявлення про історію нашої землі впродовж 4,5млрд років. Це важлива частина роботи для мене як письменника, тому що ти ніколи не знаєш де, коли і в якій науково-популярній книзі знайдеш цікаву ідею, яка може стати першою цеглинкою у фундаменті майбутнього великого роману.

Який пам’ятаєте найяскравіший спогад із дитинства?

Можливо це путч. Мені було 5 років. Ми сім’єю переїхали до Рівного. Одного вечора я прийшов додому і побачив, що батько дуже напружено вдивляється в телевізор, а мама намагається дотелефонуватись до своєї мами, тобто моєї бабці в Кіровоградську область. Оскільки, мама знає, що в бабці хворе серцем і розуміє, що та буде хвилюватися через усі ці події. А в телевізорі у цей момент показують якогось чоловіка, що я його тоді не знав. В того чоловіка страшенно тремтіли руки, і він щось говорить. Це був Геннадій Янаєв, який намагався зробити путч у Москві і таким чином відновити СРСР. Це, мабуть, одне з перших найбільш яскравих спогадів із дитинства.

Чого не вистачає сучасній людині?

Часу на саморозвиток. Часу на себе. Часу на те, щоб зупинитися і озирнутися навколо себе та зрозуміти, який прекрасний цей світ. І ми тут не для того, щоб бігати, наче білка в колесі. Іноді на це не вистачає часу.

Як би Ви провели свій останній день на Землі?

Поїхав би до якогось гарного місця на природу, напевно, з друзями, з близькими людьми. Провів цей день разом згадуючи все те хороше, що було до цього дня. Або, можливо, завалився б на дивані і читав книгу. Не знаю.

Сторінка письменника: https://www.facebook.com/kidruk