Юрій Липа. Виноградник
Побачив видиво я. День сірів і в нім
З тисячолітніх соків лози виноградні
Препишні кетяги зродили в цілім полю.
Почув я голос: «То — вітчизни ґрона,
То — найбагатші жнива, що зросли з любови,
У дозріванню пишнім мислі, чину й літ».
Побачив видиво я. Всі на чорних конях
Безжалісні їздці один за одним гнали
І, наче в помсті, тратували стиглий сад.
І страх мене вгорнув. Вони ж топтали жнива
Свойого краю й крови, і були свої це
З тавром скажености, і страху, і зневіри.
О, хай би не діждати ще раз того стиду,
О, хай би не діждати ще раз тої ганьби,
Як діло знищення не від чужинців бачить!
Чи ж довго нищить будуть, чи ж не стануть врешті
Ніколи в обороні свого, що найбільше й
Найбільш беззахисне — душі? Чи ж тут не буде
Господаря ніколи, тільки — пиха слуг?..
І голос відповів: «Це тільки мить і проба.
Господар є. То — Бог. І Він лозу відновить».
Твори
Критика
