Чорно – білий Бродяга, у якого все було в шляпі

«Як не парадоксально, але в процесі створення комедії смішне народжується з трагічного; ймовірно, тому, що сміх - це виклик долі: ми сміємося, усвідомлюючи свою безпорадність перед силами природи; сміємося, щоб не зійти з розуму…»

Чарлі Чаплін

Маленький Бродяга, створений великим маестро Чарльзом Спенсером Чапліном, уже давно вважається символом епохи німого кіно. Смішний, добродушний та романтичний герой вперше з’явився на екранах у фільмі «Дитячі автомобільні гонки»,7 лютого 1914 року. Образ бродяги, списаний з лондонського денді, народився під час чергових зйомок, щоб втілити персонажа незграбного, непропорційного, дотепного та інколи зухвалого. Костюм та грим, як пізніше згадував Чарлі, підказали йому характер Бродяги, чолов’яги з галантними манерами та невинним поглядом. У ньому зійшлись щасливець та невдаха, бродяга та джентльмен, мрійник і роботяга, який усе ж залишається самотнім.

«Йому хочеться, щоб ви повірили, ніби він учений, або музикант, або герцог, чи гравець в поло. І в той же час він готовий підібрати з тротуару недопалок або відняти у малюка цукерку. І, зрозуміло, при відповідних обставинах він здатний дати дамі стусана в зад, - але тільки під впливом сильного гніву» - говорить про героя Чаплін.

Робота Чарлі Спенсера як режисера, продюсера, сценариста, композитора, монтажера та актора, виражає його підхід до кіномистецтва, який був сформульований ним самим у наступних словах: «Ми думаємо занадто багато і відчуваємо занадто мало». Своїми фільмами він вчить нас ВІДЧУВАТИ навколишній світ, себе та людей у ньому, обставини, які складаються і події, на які ми все ж можемо якось вплинути, а найголовніше – сприймати життя з посмішкою, переступати через невдачі та йти далі.

У листопаді 1914 – го Чарлі Чаплін знімається у першій повнометражній кінокомедії в історії, «Перерваний роман Тіллі». На кіностудії «Юнайтед Артистс»,засновану спільно з М. Пікфордом та Д.Фербенксом, Чаплін починає знімати свої перші повнометражні фільми. Першою стає картина «Малюк», а згодом «Парижанка», 1923 року, де Чарлі з’явився камео - нетипова для творчості Чапліна психологічна драма, яка утвердила його перш за все як автора. Помітно вплинув на творчість режисера Макс Ліндер, - «король сміху» німого кіно, французький актор – комік. Чарлі Чаплін дружив із відомим глухим пейзажистом Гренвіллом Редмондом, який вчив майбутнього актора пантомімі. Сам Чарлі пізніше скаже, що пантоміма, будучи найпростішою формою прояву людиною своїх емоцій і своєї свідомості, в той же час виявляється і найскладнішою. Рух брів, яким би воно не було легким, може передати більше, ніж сотні слів, і, подібно до китайських драматичних символів, воно буде мати різне значення в залежності від обстановки. Чаплін намагався відійти від «комедії ляпасів», жанру, який заполонив комедійний простір тих часів. Його стиль був унікальний, наслідуваний навіть в нинішню добу кінематографу актором комедійних бойовиків Джекі Чаном. Сам артист зізнавався, що переймав манеру подачі емоцій героя через міміку та невимушеність рухів.

«Життя - це трагедія, коли бачиш її крупним планом, і комедія, коли дивишся на неї здалека»

Чарльз Спенсер Чаплін

Після смерті батька та втрати матір’ю – співачкою голосу, Чарлі з братом Сідом потрапили до робочого будинку. До 14 років Чаплін залишався неграмотним і боявся, що це розкриється під час виконання ролей, які він почав отримувати у театральній трупі. Він навчається гри на скрипці, танцям, брав участь у постановках та гастролював спершу Британією, згодом перебираючись до Америки.

«Звідки беруться ідеї? Тільки з наполегливих пошуків, що межують з безумством. Для цього людина повинна мати здатність мучитися і не втрачати захопленості протягом тривалих періодів»

Чарльз Чаплін

До 1922 – го Чарлі Спенсер жив у орендованих квартирах та готелях, а чеки за ролі зберігав у старій валізі. Його життя було повне особистих трагедій та драм, гонінь та звинувачень з боку американської влади та нацистів. Пропускаючи через себе конфлікти реальності, він набираючись досвіду та проходячи особисті випробування, робить «внесок у те, що кінематограф у ХХ столітті стає мистецтвом». «Унікальність Чапліна полягала в його умінні тонко додавати в тканину традиційних бурлескних комедій глибокі соціальні теми. Він не втрачав можливості покритикувати вищий світ, капіталізм чи навіть висміяти диктаторів », - зауважує Кароль Сандра. Підбірка запропонованих фільмів є ознайомленням саме з культовим образом Бродяги у його класичному амплуа.

Малюк

Фільм «Малюк» - перший повнометражний фільм Чарлі Чапліна, що був знятий великим комедіантом у 1921 році. Попри досить значну для тих часів тривалість стрічки у 68 хвилин, «Малюк» вирізняється динамізмом сюжету, що притаманно попереднім короткометражним роботам Чапліна. Як і більшість історій про Бродягу, «Малюк» торкається гострих соціальних питань. Зокрема, темами фільму є злиденність, суспільна нерівність та те, як через це можуть постраждати найбеззахисніші – діти. Проте фільм залишається перш за все майстерно поставленою комедією, а тому окреслені теми подаються у гумористичному ключі, що лише додає фільму проникливості та щирості.

П’ятирічного Малюка зіграв Джекі Куган. Безпосередній та щирий, хлопчик здається природженим актором, який зумів повністю втілити свій образ на екрані. Разом з Бродягою він не тільки продирається крізь бідність (розбиваючи скло вітрин й даючи таким чином другу можливість трохи заробити, вставляючи нові шибки), а й пручається системі. Сцена, в якій чиновники намагаються відібрати Малюка у Бродяги є найнапруженішою. Відчайдушність, з якою герой Чапліна відбиває свого малого друга, вражає й зараз, як вражає й відданість дитину своєму кумедному рятівнику.

«Малюк» не міг мати нещасливий кінець, але фінал картини не здається надуманим чи штучним. Попри всі негоди стрічка просякнута оптимізмом, що випромінюють люди, які змушені з цим світом боротися. А тому возʼєднання Малюка й Бродяги у фіналі сприймається як заслужена нагорода головним героям.

Золота лихоманка

Перший та єдиний фільм Чарлі С. Чапліна, знятий по чітко структурованому сценарію. Шаблонно зображена «Золота лихоманка» 1925 року, - фільм за яким Чаплін хотів, щоб його найбільше запам’ятали. Він виступив у ролі режисера, продюсера, сценариста, композитора та виконавця головної ролі. За невимушеністю гри на екрані стоять колосальна прискіпливість Чапліна, титанічна робота в основному однієї і тієї ж людини, нові і нові дублі, численні монтування стрічки, варіації імітації снігу на Алясці. Зокрема спеціально для зйомок епізоду з золотошукачами найняли 2500 бродяг, які зіграли їх роль.

У цьому фільмі присутні сцени, які стали культовими у комедійному німому кінематографі: танець з булочками, поїдання вареного черевика та хатина, яка коливається на краю прірви. Бродяга піддається масовій міграції на Аляску шукачів щастя. Він сподівається, що й йому перепаде шматочок золота і хоробро йде на його пошуки сніговими валунами. Як завжди сентиментальна натура Бродяги закохується та забуває про пошуки золота. Сюжет звертає увагу на соціальні аспекти, а виразна музика, створена Чарлі, яскраво підкреслює емоції героїв та доповнює дію картини.

Цирк

Усмішка клоунів сповзає як тільки вони зайдуть за куліси манежу, еквілібристи, канатохідці, гімнасти, а особливо донька – балерина - потерпають від деспотичного директора цирку. Туди і потрапляє Бродяга. Він з першої ж випадкової появи на сцені смішить глядачів, тому щоб збільшити прибуток власник цирку запрошує Бродягу працювати на себе. Чарлі закохується у доньку директора та не дає йому ображати її та морити голодом. На фільм «Цирк» , 1928 року, Чаплін переніс свій досвід у трупі «Карно», де він починав свою кар’єру.

Образ бродяги у фільмі «Цирк» як зазвичай проявляється через конфлікти зі світом. Чапліна хвалять, звинувачують, визнають невинним, знову звинувачують та погрожують, за ним ганяються, ненавидять, дякують та врешті решт залишають самого. Бродяга переживає це у місці, де усе ховається за яскравими костюмами, масками, номерами та посмішками. Для Чапліна – це озирання на минуле, часи, коли він постійно перебував у пошуках роботи, а першим його коханням була балерина. Бродяга знову проявляє свої благородні риси та здатність до самопожертви, втім зроби він щось по - іншому, - перестав би бути собою. Він завжди продовжує рух та вміє відпускати навіть найбільш неприємні для себе миті, залишаючи позаду смуток, прямуючи на зустріч новим пригодам зі світлою надією та веселою ходою. Доброта,зігріваюча душу,сила та харизматичність виходять від чорно – білого екрану, де незграбно шкутильгає Бродяга і за його «багатогранність і геніальність в акторській, сценарній, режисерській та продюсерській майстерності, яка проявилася у фільмі «Цирк»», Чарлі Чаплін отримує Оскар.

Вогні великого міста

Фільм, знятий у 1931 році, - перший у списку 10 - ти найкращих романтичних комедій( за версією Американського інституту кіномистецтва). Картина виявилась одним із найважчих починань у кар’єрі Чарлі Чапліна. Попри суперечки між ним та Вірджинією Черрілл, виконавицею головної ролі, фільм вражає щирістю та відданістю Бродяги до Квіткарки. Пізніше сам Чаплін скаже, що у фінальній сцені «Вогнів…» він не грав, а майже вибачливо стояв у нестямі та дивився; це красива сцена, а тому вона не може бути переграною.

Сюжет фільму ставить Бродягу у проміжне соціальне становище: між міліонером та сліпою квіткаркою. Одному він рятує життя, про що багатій забуває як тільки знову тверезіє. Іншій, - Бродяга намагається допомогти вилікуватись. Квіткарка приймає Бродягу за мільйонера, тим самим підкреслює ефемерність зустрічі таких персонажів у справжньому житті. Стосунки бідаки – маргінала Чапліна та мільйонера показують важкість взаємовідносин із заможним класом. Увечері багатій приймає Бродягу як найближчого друга, вгощає його, позичає гроші, а на ранок витурює з дому. Чаплін йде на ризик, приносить себе у жертву, робить усе, щоб подарувати зір любій жінці. Великий твір німого кіно,наповнений музикою, цікавими неузгодженостями, жартами та різноманіттям сюжетних поворотів.

Нові часи

Сповнена чудес епоха німого кіно добігала свого кінця і фільм «Нові часи», 1936 року, є одним із останніх представників цього жанру. У ньому Чаплін, з властивою йому красномовністю образів, ілюструє глядачу власний погляд на картину «нових часів», у яку занурюється світ. Це була ера машин, коли й людина починає відчувати себе гвинтиком гігантського механізму. Суспільство 30-их дивилось у цю епоху з надією, всю примарність якої й показує у своєму фільмі режисер. Викриваючи бездушність ілюмінації машин нового часу, актор нагадує, що істинне тепло йде лише від людського серця. Чаплін вміло грає з цими темами. Його персонажі один до одного говорять по-старому – через написаний текст. Проте лунають голоси лише через технічні засоби, а головне – саме тут, вперше та востаннє, подає голос сам Бродяга.

Востаннє втілившись у роль Маленького Бродяги, актор проходить через справжній вир подій. Роботяга на заводі, несправедливо увʼязнений по звинуваченні у комунізмі (ще один яскравий шарж на острахи того часу), рятівник та надія для юної дівчини-сироти. Динамічний розвиток сюжету, харизматичні герої та ціла низка комічних ситуацій тільки яскравіше ілюструють головну ідею пошуку щастя простою людиною.

Оля Річняк