Леонід Мосендз. Осіння ніч
Осіння ніч... Коротка, як і влітку...
Ніщо не вдієш, дівчино, прощай!
Я буду ждать. Повернешся ти швидко?
Я буду вірною!.. Не забувай!..
Був ясний ранок. Злотом старовинним
прозорився напроти сходу ліс.
Усе здавалось довіку незмінним,
як ти сама в спижевій рямці кіс...
Та я через далеке і прадавнє
минув межу твоїх здогадних меж!
Чи ж ще ти, Пенельопо-Ярославно,
снуєш безплідність килимних мереж?
Твори
Критика
