Тодось Осьмачка. Казка

Як купала мене мати
у любистку,
трусив зорi Див iз лану
у колиску.
Схиляв голову весняну
голий мiсяць
до маленьких моїх нiжок
в купiль свiжу.
Вода з мiсяця збiгала
на малого,
нiби срiблом полоскала
тепле лоно.
Як скупала мати сина,
то мiж зорi
положила у колиску,
як у полi:
Як у полi, на могилi
коло яру,
у пшеницю клосисту
серед лану.
Та в купелi моє серце
залишилось,
й мати вилила з водою
пiд калину.
М'ячi срiбнi кругом серця
впали в трави —
солов'ї їх покотили
на дзеркала.
Ромен-зiлля зросло з серця
в росах кутих,
йому в листя упав мiсяць
з озер гнутих.
Погойднулось ромен-зiлля
на все поле,
свою голову вмочило
в синє море.
З моря сокiл тодi степом
нап'яв крила,
з крил тумани поспадали
скiзь по нивах.
Й ромен-зiлля стало в'януть
у туманах:
Iшла дiвчина й зiрвала
його в травах.
Тепер дiвчину шукаю
в теплих зорях —
дзвоню в роси, з поля босий
в синi гори!