Роман, що одержав Нобелівську премію. («Плоди землі Кнута Гамсуна»)

Роман «Плоди землі», за який Кнут Гамсун отримав Нобелівську премію, вперше був опублікований у 1917 році.

Уже неодноразово в роботах, присвячених книзі йшлося про утопічність твору, але водночас відзначалося, що саме такий життєствердний роман і міг отримати найвищу оцінку після Першої світової війни, яка спричинила масову депресію. «Плоди землі» - один із найбільш проповідницьких творів Гамсуна. У зв’язку з цим звернемо увагу на значну, порівняно з іншими романами митця, кількість афоризмів. Ось деякі з них: «Хороше частіше проходить безслідно, зле завжди тягне за собою наслідки»;

«Чи швидко плинуть роки? Так, для того, хто постарів»; «Ніщо не має єдиної причини, все має ряд причин». Такі сентенції в більшості своїй є зразками нехитрої життєвої мудрості. Афоризм, що розкриває ідею книги, синтаксично більш громіздкий: «...мистецтво, газети, розкіш, політика коштують рівно стільки, скільки люди готові за них платити, не більше; плоди землі, навпаки, доводиться діставати за яку завгодно ціну, вони - початок всього, єдине джерело».

У цьому творі К. Гамсун дає своєрідний рецепт щасливого життя. Заради справедливості слід сказати, що автор «Плодів землі» не враховує деяких об’єктивно існуючих речей, які перешкоджають виконанню його імперативів. Письменник, наприклад, особливо не замислюється про соціальну нерівність і ті конфлікти, до яких вона може призвести. В цьому плані книга К. Гамсуна відрізняється від роману іншого скандинавського прозаїка, X. Лакснесса «Самостійні люди», в якій також ідеться про чоловіка, що прийшов обживати нову землю, працювати на ній.

Літературознавці часто називають «Плоди землі» міфом чи утопією. Утопічним епос Гамсуна є лише в переносному значенні слова, тобто як кни га, в основі якої лежить нездійсненна мрія. Місцезнаходження ж Селланро на реальній карті світу приблизно встановити можна. У романі хоча і не вказують ся точні координати садиби Ісаака, але повідомляється про те, де саме розта шоване угіддя відносно реальних географічних об’єктів. З діалогів та описів, розкиданих по всій книзі, відомо, що Селланро лежить північніше Тронхейма і Бергена, неподалік від прикордонних скель високо в горах, на схід від садиби розташована Швеція. В цих місцях буває Північне сяйво, отже, можна припустити, що земля Ісаака лежить за Північним полярним колом, а сама територія Норвегії, де жили мешканці Селланро, очевидно, є Нурланном.

Точний час, коли розгортаються зображувані події, також не вказаний. Але в тексті твору міститься зауваження про те, що Елесеус веде в селі лік далле- рам, а в місті - кронам та ере. Норвезька крона введена в обіг законом від 17 квітня 1875 року. Отже, події, описані у «Плодах землі», відбуваються у другій половині XIX століття.

Книга, як на те неодноразово вказували літературознавці, багато в чому спирається на Біблію. Уже в самій назві твору відчутна біблійна алюзія: «... довготерпіть аж до приходу Господа! Ось чекає рільник дорогоцінного плоду землі, довготерпить за нього, аж поки одержить дощ ранній та пізній» (Яків: 5:7). Ісаак терпів неврожаї, примирявся з долею, але не полишав своєї праці. Звертання до Біблії в романі, як слушно відзначила Г. Храповицька, існує «як своєрідна прихована цитата, як розгорнутий у часі та просторі образ, як постійно присутній мотив».

Центральний персонаж роману Ісаак є найбільш набожним і віруючим серед усіх героїв художнього світу Гамсуна. Він «ніколи не молився по Книзі, але часто звертав свої думки до Бога, без цього не можна було обійтися, це була довірливість і трепет».

Ісаак наділений найважливішими, з точки зору письменника, якостями - пра- целюбством і прив’язаністю до землі. Романіст характеризує його як чоловіка, котрий «ні на мить не залишав свого природного місця на землі, своєї ділянки».

Тема вирваного коріння, яка є провідною як у «Плодах землі», так і у пізній творчості Гамсуна в цілому, реалізується через образ старшого сина Ісаака Елесеуса.

Уже в дитинстві хлопчик виявляв інтерес до наук, учився краще за брата і був запрошений у місто для роботи в конторі. Письменник іронізує над книжною премудрістю Елесеуса: «Він не годився для теслярства, він годився на те, щоб писати букви; на це здатні не всі і не всякий, але в усьому домі не було нікого, хто б оцінив цю прекрасну вченість і мистецтво...». Сміється Гамсун і над франтівством героя, характеризуючи його через деталь (тростинка, що зроблена з парасольки), - Елесеус хоче видаватися тим, ким насправді не є. Надмірній увазі персонажа до власної зовнішності протиставляється в романі невибагливість Ісаака.

Перебування в місті розкололо Елесеуса і «зробило вразливішим за інших, слабкішим, він почав, по суті, відчувати себе бездомним всюди». Зрештою герой подався до Америки і не повернувся. Відірваність від рідного ґрунту і неможливість знайти себе, фактично, зламали його.

У Сіверта - молодшого сина Ісаака - батьківська натура, він працелюбний і на відміну від брата байдужий до наук. Сіверт добрий, веселий і роботящий хлопець, який користується повагою в людей.

Неподалік від Селланро оселилася родина Бреде Ольсена. Бреде протиставляється Ісааку. Він любить побазікати, на землі майже не працює, як власне і на телеграфі, що йому довірили. Ольсен всюди встигає, нічого путнього не створюючи. Бреде легковажний і лінивий. Автору імпонує його безтурботність, він навіть називає її кращою чеснотою героя. Праця на землі - це не заняття для Бреде, саме тому його садиба продається з молотка, а сам Ольсен знімає нежилий будинок і влаштовує в ньому готель-кав’ярню, знаходячи таким чином своє справжнє місце в житті.

Образ Аронсена - хазяїна хутора Великого - відверто карикатурний. Гамсун висміює людину, яка сподівається на те, що торгівля зможе прогодувати того, хто не бажає «копатися в землі». За допомогою торгівлі Аронсен хотів забезпечити своїм дітям вільне від важкої праці життя. На прикладі персонажа автор демонструє, що торгівля не може дати впевненості в завтрашньому дні, оскільки вона залежить від попиту, від покупців тощо, в той час як праця на землі і тваринництво ведуть до успіху і стабільності.

Виразником авторських ідей у книзі є колишній ленсман Гейслер. Рух життя, його суть він бачить у безперервному процесі роботи на землі, аграрний труд - запорука процвітання Норвегії. У свою чергу, торгівля та діяльність, метою якої є заробляння грошей, нетривкі, вони часто-густо ламають людину. У своїх життєвих негараздах люди самі винні, тому що не замислюються над тим, чи так вони живуть, чи на надійному ґрунті стоять.

Ще одна важлива ідея гамсунівського роману, що озвучена Гейслером, - протест проти дітовбивства. Проблема материнського дітовбивства гостро стояла в Норвегії часів Гамсуна, про що писав, зокрема, і син письменника Type.

Гейслер - людина, в якій уживаються практична хватка і легковажність. Спалахи бурхливої діяльності змінюються в героя апатією. Як можна зрозуміти з підтексту, Гейслер - алкоголік; очевидно, у нього були в житті певні розчарування, які автор залишає поза текстом. Вчинки героя часто несподівані, його поведінка не вкладається в якісь чіткі рамки. Знаючи, що у читачів вироблений певний стереотип щодо долі людей, подібних до Гейслера, Гамсун супроводжує одне з його чергових зникнень із Селланро словами: «Він зовсім не поринув у відчай і помер не скоро. Він прийшов у Селланро знову і помер тільки багато років потому». Після цієї фрази, яка намічає майбутнє героя, читачеві здається, що лінія Гейслера в романі закінчена, але письменник лише перериває її.

Гейслер по натурі мандрівець, він нагадує вічного бурлаку Аугуста з пізньої трилогії Гамсуна. Його бурлацька суть протиставляється осілості Ісаака.

Слід відзначити, що на протиставленнях образів будується весь роман. Наприклад, протиставлення труд на землі - торгівля реалізується через такі образи-антитези Ісаак - Аронсен, Ісаак - Бреде, Ісаак - Елесеус; Сіверт - Аронсен, Сіверт - Бреде, Сіверт - Елесеус; Аксель Стрьом - Аронсен, Аксель Стрьом - Бреде, Аксель Стрьом - Елесеус; Фредерік Стрьом - Аронсен, Фредерік Стрьом - Бреде, Фредерік Стрьом - Елесеус. Симпатії автора на боці Ісаака, Сіверта, Акселя, Фредеріка, які завдяки своїй праці багато чого добилися в житті, їхній успіх - своєрідний показник того, що вони правильно живуть. Водночас невдачі, яких зазнали Аронсен, над котрим автор сміється, і Елесеус, якого Гамсуну шкода, свідчать про те, що ці герої обрали хибну життєву дорогу. Бреде також переслідували негаразди, що траплялися від лінощів, безладності і небажання працювати на землі, але письменнику імпонує безтурботність Ольсена, і він «рятує» його.

Друге важливе протиставлення являє собою контраст між людьми, що довгий час перебували у місті, і людьми, які живуть на своїй землі, на своїх хуторах. Ісаак, Сіверт, Аксель невибагливі на відміну від Елесеуса, Барбру та Інґер, що повернулася після в’язниці. Вплив міста, на думку Гамсуна, згубний, а міська культура не тільки не потрібна, але навіть шкідлива. Справжнє життя з його радощами і неприємностями тече саме в сільській глушині.

Тільки труд на землі був, є і буде по-справжньому корисним, що й доведено часом. Саме в органічному зв’язку людей із землею Гамсун бачить запоруку процвітання нації та «джерело духовного здоров’я народу».

Костянтин Буркут