30-10-2016 Мистецтво 1150

Вірш як бунт проти стереотипів

Вірш як бунт проти стереотипів

Андрій Дацків – голова літературного клубу “Вільний Простір”. Лауреат III-го міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора". Лауреат міжнародного поетичного конкурсу «Намалюй мені ніч». Один з переможців Міжнародного літературного конкурсу “Гранослов” 2015 року. Учасник форуму видавців у Львові та багатьох інших літературних форумів.

Вірш якбунт проти стереотипів. Аналіз поезії Андрія Дацківа

Молодий поет варіює з поезією у свій оригінальний спосіб. Для Андрія Дацківа на перший план виходить форма вірша, а не його зміст. Іноді надмірне бажання експериментувати призводить до того, що вірш перестає бути віршем, як це ми бачимо у творі “Тиша”.

Тиша
.
.
.
.
.
.

вірш важко декламувати, бо постійно заважають якісь звуки

Щось схоже ми прослідковуємо у віршах “Я тебе люблю” та “15; 22”.

Я тебе люблю
я тебе люблю
я тебе люблю
я тебе люблю


я тебе люблю
я тебе люблю
я тебе люблю
я тебе люблю
я тебе люблю
я тебе люблю
я тебе люблю
я тебе люблю
я тебе люблю
15; 22
15; 22
17; 15; 22


16; 9; 11

12; 14; 25


17 і 13
17; 18; 22
13; 11; 5; 16
12; 8; 14; 25
і 20; 20; 20.

Для Андрія ціль поезії полягає у розширенні кругозору, а не у правильному римуванні чи інформаційо-виховному змісті тексту. Написане ним часто нелогічне та неповчальне, бо життя зовсім не система і не структура (а якщо навіть структура, то відкрита і непередбачувана). Неможливо чітко сказати що правильно, а що ні, ми не в силі систематизувати усе що з нами відбувається, адже життєва подія завжди випереджає теорію.

Творчість поета Андрія спрямована проти безликої стандартизації. Своїми ідеями він закликає до руйнування цілісного погляду на світ, нищення стійких світоглядних систем. Таким чином відбувається спроба бунтувати проти редукції, дедуктивізму, одноманітності, тоталітарності, фашизуватості. Автор ставить собі амбітну ціль вивільнити мислення сучасної людини від спрощених схем, застиглих стереотипів, віджитих міфологем.

Вона казала
Вона мені тоді казала
нагадуючи п'янку весну
... я забув, що вона там казала,
згадаю – напишу...


Важливе
Роки успішні
і дуже успішні роки
безщадно минають

і лише
розмова про Бога
на фестивалі
з двома проститутками

і їхні сльози,
а потім поїзд, тиша,
і знову стукіт коліс


Ідеал автора це людина всесвіту, особа вільна від догмату традицій, критик будь-яких ідеологій, лікар від вузьких релігійних світобачень та фальшивих патріотичних романтизмів:


Львів
Бруківка, спокій поодиноких дитячих свистів
Столітні дахи приховали щось від туристів
Львівські панянки ходять манірно та гречно
І напис “смерть ворогам” на стіні не доречний
Якось в церкві
Якось в церкві
я став свідком
як під час літургії

маленька дитина
підбігла до священика
і намагалася вилізти йому на руки,
вона дьоргала його за підрясник


і тягнула за його фелон.
Дитина щиро не розуміла
чому тато не може
з нею погратися
і чому він ходить
у такому чудернацькому одязі...
На другу сторону планети
Цієї ночі, я бачив багато сонця.
Двоє хлопчиків у пісочниці
намагалися прокопати яму до Японії.
Я бачив гойдалку,
на якій безтурботно сиділи діти різних національностей.
І вони нічого не знали про ідеологію,
нічого не знали про боротьбу.

Андрій Дацків акцентує на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного стилю життя. Його вірші покликані підважити все на чому ми стоїмо, таким чином очистити нашу свідомість від зашкарублості та збаналізованості. У самій структурі вірша автор використовує так звану різку розв’язку. Його вірші стають “віршами останнього рядка”, у яких останній рядок є родзинкою всього твору.

Поїхати в село
Вечірнє небо, просторе зелене подвір'я,
на подвір'ї дитячий м'яч,
відра з водою, порскалки
та багато інших порозкиданих спогадів
Полісмен
Полісмен побачив самотню дівчину яка плакала…
Він почав шукати протоколи, закони…
не знав що робити, як допомогти
у випадку коли на людину нападають думки

Автору доводиться жити у перманентній кризі ідентичності. Втративши духовні орієнтири і разом з ними впевненість у чому-небудь, зневірившись в ідеалах минулого, залишається лише іти по непротоптаних досі шляхах. Але так виглядає, що йому ця мандрівка приносить задоволення.

Зоряне небо
вчора у вечері я бачив зірки,
вони утворювали великий знак питання на небі
і лише одинокі пролітаючі літаки намагалися дати відповідь
Сон
Цієї ночі люба,
я бачив два поїзди,
обидва такі гарні
як ми з тобою.
Вони мчали
з однаковою швидкістю,
але у різні сторони

Ви можете назвати його вірші “безумством”, але за словами Мішеля Фуко саме “безумство” є «вирішальним моментом» будь-якої творчості. Ділення власним глибоко приватним переживанням відбувається на межі страху непорозуміння. Чи зрозуміють автора? Це питання залишається відкритим.

Дмитро Тирусь


Читати також