Хіпі - рух у Львові очима Woody Child

Хіпі - рух у Львові очима Woody Child

Говорячи про ті кілька десятиліть Львова, що впритул наближаються до сучасності, неможливо уникнути розмови про культуру хіпі. Особливих людей, які доповнювали дух міста своїм супротивом матеріалістичному світові. За першим шаром туристичного лоску ховається справжнє обличчя Львова, створене мешканцями, які сильно вплинули на його біографію. Пройшло ще не так багато часу з тої пори, і ми можемо почути "свідчення міста" устами людини, яка на власні очі бачила і на своїй шкірі відчула події того часу.

Алік Олісевич «Woody Child» - відомий львівський хіпі. 32 роки працює в Оперному театрі освітлювачем. Член редколегії альманаху «Хіпі у Львові». У 1993 р. заснував осередок міжнародної організації "Amnesty Internation".

Коли вони подорожували, розповідає Алік, він міг приютити у себе незнайомих йому хіпі. «Цивільні» (так у неформальній тусовці називали всіх тих, хто до неї не належить) навряд чи б стали так робити. Він не просив платити за проживання у нього, давав гостям їжу і «на кишеню». Ця «система» хіпі, була втіленням братерства, на противагу системі капіталістичного співжиття, яка була у той час.

«Я міг у гості прийти до своєї людини в любий час. Прийшов, постукав в 10 вечора, гітара ж є. Там хтось взяв трошки винця, чай, і ми сиділи до ранку собі, співали, раділи від того, що є такі однодумці, як ми одне в одного. Нас було не багато, але ми були раді бачити таких людей. Потім приходили на наступний день в місця дислокації, скажімо у Вірменку, яка відкрилась 79-го. До того збирались у кафе «Нектар», і ще раніше – на Личаківському цвинтарі. Біля Домініканського собору, на площі Галана теж, ми його називали «платц». Потім йшли на ті рок-сейшни. Як експерименти на Заході були з ЛСД, то тут ми пробували прокопан, кодеїн, морфій, але чисто ради досвіду. Я радий, що сам себе зробив і зберіг себе. Я люблю життя і даю позитив людям».

Львівські хіпі – перші, хто почали акції непокори. У 87- му вони виступили за перебудову, гласність, проти війни в Афганістані. Тоді ж Алік познайомився із В’ячеславом Чорноволом і спільними зусиллями вони робили все, щоб повалити пануючий лад у суспільстві та державі.

Хіпі - рух у Львові очима Woody Child
В Америці хіпі – рух зародився у в 65 – му, а з 14 січня 67 –го - став масовим. Сталося це після гуляння «Пау – Вау: збір племен», - події, яка вперше зібрала разом усю хіпуючу молодь країни. До них у 40 – 50 – х рр. були бітники.

Хіпі культура швидко поширилась світом. Час вимагав змін порядків, нова генерація хотіла жити вільніше,прагнула свободи. Це був протест, виклик проти старшого покоління. Прибалтика, у складі Союзу, була більш ментально скерованою на Захід. Естонія – одна із найдемократичніших республік Балтії. Вона була Меккою, столицею, куди з цілого Радянського Союзу почали з'їжджатися хіпі.

З 1968 – го там проводились перші біг-бітові фестивалі. У 69-му році біля Талліна, у Палаці культури, робили вечори, де збирали рок – команди, учасниками яких були підлітки. Тоді багато юних людей, у 14 – 18 років утворювали власні гурти. Там улюблене місце хіпі була так звана Гірка, газон біля одного із соборів. У місті Тарту,в Естонії, проводились рок-фестивалі. На початку 70-их туди приїздив російський гурт Машина часу.

У Радянському Союзі хіпі, як і звичайних цивільних, не пускали за кордон. Тому коли їхні іноземні брати по духу їздили з Лондона у Париж, з Парижу у Берлін, вони подорожували автостопом по соцтабору: Польщі, Чехії, Угорщині, Естонії, Литві. Зокрема у Польщі панував сильно представлений хіпі – рух, хоч Служба безпеки КГБ суворо фіксувала скільки людей і у яких містах «порушують громадський порядок».

Хіпі - рух у Львові очима Woody Child
У 1985-му Горбачов прийшов до влади, а разом з ним гасла «перебудова» і «гласність». Журнал «Огонек» почав вперше друкувати цікаві публікації, у яких писалось про в'язнів у політичний час, про 30-ті роки, голодомор в Україні. Додатковим каталізатором виходу з андеграунду неформалів став вибух атомного реактора у Чорнобилі у 86-му році. Приховування комуністичною владою катастрофи такого масштабу неабияк дискредитувало її, що і викликало хвилі протестів.

«Я якраз був у Москві у друзів. У них відкрили пішохідну вулицю Арбат і я побачив десятки, потім навіть сотні неформальних груп молоді: пацифісти, панки, рок-музиканти, байкери. Були різні альтернативні театри, пантоміма на вулицях, - це був, власне, приємний «золотий період». Після кількох десятиліть застою молодь почала напівлегально добиватися організації рок – концертів. І таким людям, які носили ірокези або ще щось дали назву неформали, - ті,хто не вписуються ні у які контексти комсомольців, компартійників, звичних радянських будівників комунізму».

У той же час на Сході, у Харкові, Донецьку, поширювалась бардівська пісня разом з потугами хіпового руху. А на Заході, у Львові, - люди старалися бачити Європу. До цього, можливо, спонукала аура середньовіччя, архітектура та близькість кордонів. Через туристів або іноземних студентів, які навчалися у нас, контрабандою привозили платівки. Котрі, між іншим, ще у 60-их робили на рентгенівських знімках.

У 69 – 70-их, термін рок – музика вступив у свої права. У Монтерей, Каліфорнія,такого роді хіпі-фестиваль заклав початок нового хіпі – життя, коли туди приїхали виступати Jimi Hendrix, The Byrds, The Jefferson Airplane,Scott McKenzie, Janis Joplin, Mamas & Papas і багато інших.

«Пластинки тільки почали з'являтись на Заході, як вже сюди попадали. Але вони були цінні. Люди цінували, молодь уважно за цим слідкувала, слухала ВВС, Голос Америки, Свободу, ловили їхні станції. Потім вже у 70-их роках рок – музика стала популярна і навіть придумували такі бздури, що на початку 80-их склали списки від центрального комітету комсомолу, які музичні гурти мають заборонити. Хоч тут і не можна було крутити рок - музику , але все рівно утворювалась пробоїна. Молодь любила не награні вокально – інструментальні ансамблі, які оди партії і Леніну співали, а оце,правдиве!»

Хіпі - рух у Львові очима Woody Child
Так і почало утворюватись середовище хіпі і разом з ними рок – гурти . У Львові одні із неформальних груп були Супер Вуйки. За словами Аліка, вони не йшли на компроміс як інші виконавці, які хоч і співали на рівні вокально – інструментальних ансамблів, але їх репертуар містив 80 відсотків радянщини.

«Вони існували 6 років аж до злополучного концерту у листопаді 81-го у школі №71 на Люблінській вулиці. Тоді дирекція заборонила концерт і виключила електрику у закладі. Натомість вони закрили директора та усіх вчителів у підсобці. Викликали наряд міліції і він нічого не міг зробити, - тисячна юрба вийшла у місто, скандуючи: «Нам нічого не треба, нам Сонце світить!»».

Хіпі - рух у Львові очима Woody Child
У 73 – му році Віктор Морозов з «Арнікою» у клубі міліції в центрі, на Січових Стрільців, хотіли співати пісні Beatles та інші англомовні, але композитор Янєвський, який був головою комісії, фактично зрізав їх з конкурсу, говорячи : «Чому не на нашій мові, а на англійській? То західна буржуазна культура, нам того не потрібно». Пізніше Віктор згадує ці події у книжці Юрка Перетятка «З історії львівського рок-н-ролу».

Комуністи і комсомольці Львівщини і Західної України загалом вислужувались перед партійним керівництвом з Москви навіть більше ніж на Сході. Справа у вихованні радянської молоді в дусі ленінізму. Адже на Захід люди йшли у пошуках релігії. Раніше у Львові було багато різних сект: адвентистів, протестантів, Свідків Єгови. Тому партійне керівництво тримало неформальні рухи, зокрема хіпі, під більш суворим наглядом. Після 70 – го року почали писати директиви ЦК КПРС з центру, з Москви та Києва, у Львів для проведення заходів знищення таких рухів.

«Ми по квартирам могли собі збиратись в кого там батьки були більш демократичні, або у тих, хто жив без батьків. На квартирах концерти проводились,ми спілкувались, приймали наших друзів - ровесників хіпі з різних кутків Союзу. Я приїздив в інше місто, не знаючи людини, бачу довге волосся, показував два пальці – «вікторі». Мене питають: «Звідки ти?», – кажу зі Львова. В тебе є де ночувати? - Ідем з нами.

Молодь мала вибирати – або бути самими собою, не втрачати свою ідентичність, або йти на компроміс тій системі. Наприклад я знав, що не хочу бути в радянській армії, отже я маю відмовитись від служби. Так у психлікарні можуть дати статтю 7 Б - психопатія, шизофренія. Там вони кололи різними препаратами і писали, що ти не придатний для військової служби, а нам це і було потрібно!»

Хіпі - рух у Львові очима Woody Child
«Наші друзі, мото-хіпі, Пензель, Річі, і інші, у 84-му вирішили покататись по Радянському Союзі. Коли вони заїхали на кемпінг, за ними почали йти КГБ-шніки і вже в центрі міста підійшов один з них : «Ваші документи! - і, навіть не дивлячись, - Ідете з нами». У печерському райвідділі в Києві фотографують фас, профіль: «Щоб за 3 години вас тут не було!».

Повертаючись на кемпінг, Пензель заговорив з іспанцями. Він не знав англійської , а вони російською, спілкувались відповідно - на мігах. КГБ підішли і сказали, що у них є свідчення (звісно липові, - авт..) деяких людей, що ці хіпі говорили щось проти Радянського Союзу. «Напишіть, що іноземці давали вам антирадянську літературу…Ну не хочете, - добре». Так двох і посадили на 15 діб у в'язницю

Таких людей було небагато. Інших, хто ненадовго примикав до руху стали називати сезонними хіпі. Вони хотіли перенести на себе моду хіпі, але бути справжніми – не так легко як здавалося. Не витримавши натиску, люди змінювали свою зовнішність, ставали звичайними цивільними і прилаштовувались до суспільства.

Хіпі - рух у Львові очима Woody Child
У 1976 році відбувся грандіозний сейшн, на якому було більше ста чоловік - хіпі у центрі міста. Потім 77-го було близько трьохсот і згодом у цьому ж році оголосили гігантський хіпі - сейшн «Пам'яті Джимі Хендрікса». Тоді у Львові арештували до 500 неформалів, багато хто отримав 10 – 15 діб арешту. Одного хіпі з Естонії, Валерія Промкіна (Йокса), поклали у психіатричну лікарню на Кульпарківській на 3 місяці.

«Залежить все від власного відношення до суспільства , до близьких. Хіпі – співтовариство вільних людей, у якому кожен має своє «щось». Хтось цікавиться християнством, хтось буддизмом, хтось іудаїзмом, хтось атеїст, хтось має свою «містику» в голові. Але головне не нав'язувати свою точку зору іншій людині. В тому і вся цінність хіппізму».

На цьому напутньому акорді завершилась наша розмова з найбільш усміхненим хіпі Львова, Woody Child. Неоднозначна історія боротьби молодих людей з відкритими серцями дає зрозуміти цінність того, що має теперішня молодь. Надихаємось силою звершень минулого і йдемо творити власні.

Фото з особистого архіву Аліка Олісевича

Оля Річняк

© md-eksperiment.org




Ключевые слова: Хіпі - рух у Львові очима Woody Child,львівський хіпі Алік Олісевич,Львівські хіпі,культурна країна Львів

Читайте также