10 книг великих художників

РУС

Можливо ви не знали, але багато майстрів образотворчого мистецтва проявляли свій геній ще і в літературі. Данте Габріель Россетті пробував себе в жанрі балади, Пікассо писав п'єси, а Кандинський тлумачив реципієнтам про музичну метафору творчості.

Пропонуємо вашій увазі ТОП 10 книг великих художників.

1. Поезія Мікеланджело

Мікеланджело Буонаротті, один із найвидатніших художників епохи Відродження, є автором шедевральних скульптур, картин і фресок. Він підійшов не тільки до меж образотворчого мистецтва, а й до меж мистецтва словесного. В останні роки свого життя Мікеланджело став складати вірші, переважно сонети і мадригали (музично-поетичні твори). Його вірші про любов до маркізи Пескара не поступаються своєю витонченістю знаменитому “Давидові”, виточеному з мармуру, або розписам склепінь Сікстинської капели.

2. Данте Габріель Россеті

Художник-прерафаеліст Данте Габріель Россетті застосував свій художній талант і на літературній ниві, написавши кілька сотень віршів і сонетів, і знайшовши натхнення спочатку в творчості Едгара Алана По, а потім у своїх коханках. Одружившись із поетесою Елізабет Сіддал, Россетті сконцентрував всі свої творчі пошуки на оспівування її краси та їхрьої любові (їй присвячена одна з головних картин художника “Блаженна Беатриса” і основна частина його поетичних текстів).

Після смерті дружини (туберкульоз) Росетті вирішує поховати разом з Елізабет більшу частину своїх віршів і поем, що існували в єдиному екземплярі. Через кілька років він був змушений просити ексгумації заради порятунку своїх літературних творів. Врятовані з-під землі тексти в подальшому були опубліковані окремою збіркою, основними темами якої стали возвеличення любові, ідеалів епохи романтизму, краси життя і цінності найчистішої поезії.

3. Пабло Пікассо

Драматургічні пошуки засновника кубізму Пабло Пікассо були навіяні його працею над декораціями і костюмами до сюрреалістичним спектаклів. Вирішивши спробувати себе не тільки в ролі художника і декоратора, Пікассо в 1940-х роках пише дві абсурдистські п'єси (“Бажання, що спіймали за хвіст” і “Чотири маленькі дівчинки”). По суті його твори – це данина кубізму, словесний кубізм. Сенс (у звичному його розумінні) в репліках вельми своєрідних персонажів зовсім відсутній, так само як і відсутній однозначний сюжет.

В одній п'єсі Цибуля, Мандрика, Тиша, Фіранки та інші дивні герої фантазують на біблійні теми, а в іншій п'єсі чотири дівчинки вигадують світ спочатку. Кожна репліка в драматургії художника – потік асоціацій, що, об'єднуючись, створюють новий театр імені Пабло Пікассо, театр анархії, де між діями немає зв'язку, але є щось, що привертає увагу так само, як і кубічні портрети його ж авторства .

4. Сальвадор Далі

Книга, покликана довести, що “повсякденне життя генія, його сон і травлення, його екстази, нігті, застуди, його життя і його смерть в корені відрізняються від всього, що відбувається з іншою частиною роду людського”, – так Сальвадор Далі характеризує “Щоденник одного генія”, що став логічним продовженням його першої книги “Таємне життя Сальвадора Далі”. Присвячений беззмінній музі Далі – Галі (Олені Д'яконовій), щоденник є збіркою розрізнених думок, анекдотів та історій з життя художника, і цілком закономірно стає паперовим відображенням сюрреалістичної творчості іспанського живописця. Сюрреалізм у щоденнику розкривається не тільки як художній напрям, а й як спосіб мислення і підхід до життя, що припускає епатажний виклик по відношенню до всього звичного і буденного.

5. Василь Кандинський

Засновник абстракціонізму Василь Кандинський, відчуваючи наступ у мистецтві нової епохи “великої духовності”, пише книгу-маніфест абстрактного живопису “Про духовне в мистецтві”. У ній він письмово закріплює основні положення новаторського мистецького напряму та міркує про внутрішні духовні спонукання художника в процесі створення композиційно вивірених картин в межах абстракціонізму.

Висловлені ним ідеї – його перші теоретичні пошуки в сфері нового мистецтва. У цей же час Кандинський пише свої перші абстрактні полотна. Художник протягом всієї книги намагається детально розтлумачити в першу чергу собі самому, і тільки потім – читачам, музичну метафору творчості, де “колір – це клавіші; очі – молоточок; душа – багатострунний рояль”, а художник –“рука, що дозволяє вібрувати людській душі”.

6. Марк Шагал

“Писав ці сторінки, ніби фарбами по полотну. Якби на моїх картинах була кишеня, я б поклав їх туди”, – автобіографія Марка Шагала, вітебського художника єврейського походження, “Моє життя” розповідає про дорослішання Шагала і про його становлення як художника. Жанр книги, як його визначив сам художник: “роман мого життя”, в якому передається “вся щемлива любов”, яку Марк Шагал відчуває до всіх людей на світі.

Детально розповідаючи про пошук свого особистого шляху в сфері живопису, про свої спроби створювати інакше, писати іншими кольорами і бачити іншими кольорами, про неприйняття творчості його першими вчителями і глядачами, він вводить читача в коло своєї сім'ї, в світ своїх сердечних переживань і в світ свого мистецтва.

7. Ілля Рєпін

У мемуарах Іллі Рєпіна під редакцією Корнія Чуковського зібрані його спогади про життя, про навчання в Академії мистецтв, його естетичні погляди на мистецтво і критичні оцінки творчості сучасних йому художників (Ге, Крамської, Куїнджі). Надзавданням Рєпіна, як в літературних, так і в художніх творах, стає проголошення “трьох великих ідей”: істини, добра і краси. Проповідуючи вічні цінності, Рєпін попутно осмислює і власні “проби пензля”, розповідаючи про своє розуміння ключових питань творчості і про кропіткий процес створення картин (наприклад, знаменитої “Бурлаки на Волзі”).

8. Поль Гоген

Поль Гоген, який вважав сучасну йому цивілізацію хворобою, знаходить довгоочікуваний притулок і усамітнення на островах Океанії, де, крім сотні полотен, пише і літературні твори – ідилічну поему в прозі “Ноа Ноа” (що на Таїті означає “пахнути”) і мемуари та щоденникові записи “Колись і потім”. Вільне і просте життя серед місцевих мешканців дарує художнику новий погляд на дійсність, на яку він тепер дивиться з позиції мешканця райського острова. “Писати щиро – значить не брехати самому собі”– мабуть, писати щиро для Гогена означає те ж саме. Складені з розрізнених шматків замітки Гогена про мистецтво і життя, про тубільців і інших художників вчать любити прості речі і знаходити натхнення в буденному.

9. Кузьма Петров-Водкін

Повість Петрова-Водкіна – це яскрава розповідь художника про свої перші кроки в живописі під керівництвом вчителя-іконописця і про розвиток самобутнього погляду на життя та на питання мистецтва. Химерна, проста і навіть розмовна мова Петрова-Водкіна тільки допомагає йому вільно і нетипово міркувати про чоловіче та жіноче начало, про характери людей, епоху і мистецтво. Свою повість він першою чергою намагається зробити захоплюючою, адже сповідує негласну доктрину: “Все мистецтва гарні, крім нудного”.

10. Микола Реріх

Микола Реріх залишив масу записок про свої подорожі в країни Центральної Азії. Книга “Шамбала. Серце Азії” – своєрідний підсумок п'ятирічної експедиції Реріха по Індії, Китаю, Тибету та іншими прилеглими країнами. У книзі підсумовується і філософськи осмислюється досвід життя і роботи на Сході і детально розповідається про загадкову міфічну країну – Шамбалу, “найсвященіше слово” і “наріжне понятті Азії”. Міркуючи про пошуки святої Шамбали, Реріх одночасно пише і про екзотичні пейзажі країн Сходу, про особливості місцевого населення і шляхи розвитку цивілізації, про протистояння Заходу і Сходу.

© md-eksperiment.org