Біографія Платона Воронька
Платон Микитович Воронько народився 18 листопада (1 грудня) 1913 року в с. Чернеччина на території теперішнього Охтирського району Сумської області.
Виховувався в охтирському дитячому містечку-інтернаті. Навчався у Харківському автодорожньому інституті, після закінчення якого працював за фахом у Таджикистані. З 1935 — у лавах Червоної Армії. Демобілізувавшись, майбутній поет (він уже тоді писав вірші — здебільшого «для себе») повернувся на Сумщину, деякий час вчителював (викладав українську мову і літературу), а в 1937 вступив до Літературного інституту ім. М. Горького в Москві. У 1939 добровольцем пішов на фінський фронт, брав участь у бойових діях. Після закінчення радянсько-фінської війни продовжив навчання в інституті. З перших днів Великої Вітчизняної війни П. Воронько знову добровольцем пішов на фронт. Спочатку він був командиром взводу одного з московських винищувальних батальйонів, а потім — інструктором підривної справи в партизанській школі. У 1943 направляється в партизанське з'єднання С.А. Ковпака, де командував групою мінерів, а потім Олевським партизанським загоном. Під час навчання в інституті і на фронті П. Воронько писав вірші, але не публікував їх, хоча деякі з них стали піснями. Перша книжка віршів поета-партизана П. Воронька «Карпатський рейд» вийшла друком у 1944.
Після війни П. Воронько працював у редакції журналу «Дніпро». Був відповідальним секретарем по роботі з молодими авторами Спілки письменників України, згодом — заступником голови правління СПУ. Найбільший успіх серед ліричних творів припав на долю написаного невдовзі по війні вірша «Я той, що греблі рвав», який став хрестоматійним. У творчому розвитку П. Воронька цей вірш ніби завершував один і започатковував другий етап, межу між якими можна умовно означити кінцем 50-х років. До цього у поета вийшли збірки «Весняний грім» (1947), «Великий світ» (1948), «Славен мир» (1950), «Від Москви до Карпат» (1951), «Моя Москва» (1953), «Обов'язок» (1955), «Моя Гуцульщина» (1956), «Драгі другарі» (1959) та ін. У назвах повоєнних віршів та збірок простежуються життєві маршрути поета — чи то шляхи «від Москви до Карпат» по місцях колишніх боїв, участь у всесвітній молодіжній конференції на захист миру в Лондоні чи поїздка до «драгих другарів» — у Болгарію, в інші країни, чи перебування у Москві, чи відвідування країв, де він народився і виріс.
Для поезії другої половини 40-50-х років характерна тематика, навіяна героїкою і трагізмом минулої війни — «Солдат», «Могила генерала Руднєва», «Пісня про Лівшу», «Вдень накувала зозуля», «Ой, ганьба!», «Пісня ветерана», «Винесла відерце за ворота» та ін., а також інтимна, любовна лірика («Мені приснилась та білява», «Зустріч», «Тільки згадка торкнеться рукою», «Я не шукав кохання», «Є почуття такі прозорі» та ін.). Широке визнання здобули пісні на слова поета «Від Москви до Карпат», «Коні вороні», «Ходімо, кохана, у ліс», «І чого тікати» та ін.
Епічний талант поета виявився в поемах «Безсмертя» (1945), «Ярославна» (1945), «За всі літа розлуки» (1945-1962) (автобіографічна), поемі-легенді про братів-гуцулів — «Стояни», невеликій поемі «З Німеччини в Чернеччину» (1945).
Пізніше виходять у світ книги лірики і поем — «Мирний неспокій», «Через гони літ» (1960), «Гнівом Африка клекоче» (1961), «Коли я в Київ повертаюсь» (1962), «Скресання» (1967), «Поки живий — іду», «У світлі блискавиць» (1968), «Повінь» (1970), «Здвиг-земля» (1976), «Узьмінь» (1979) (одна з найвагоміших збірок), «Батькові долоні», «Совість пам'яті» (1980).
Однією із характерних особливостей його творчості є тяжіння до народно-пісенної основи. Від народної пісні в поезії П. Воронька перейшли економність і динаміка мови, а також співучість вірша. Чимало віршів поета мають традиційно пісенну звукову, синтаксичну і строфічну організацію, де кожен рядок строфи, як і в народній пісні, характеризується інтонаційною та смисловою завершеністю. Пісенна мелодика вірша поєднується з інтонаціями епосу, із ритмікою, притаманною народним думам. Спираючись на фольклор, він зумів вберегтися від звичайної стилізації чи трафаретних підходів. І тому, незважаючи на часту зовнішню подібність творів П. Воронька до народних пісень, він не просто механічно копіював фольклор — у кожній з них проглядаються його індивідуальна творча манера, власні переживання та роздуми. Понад 60 віршів поета було покладено на музику.
На творче становлення П. Воронька істотно вплинули твори таких майстрів, як П. Тичина, М. Рильський та В. Сосюра. Зокрема, з П. Тичиною його споріднює намагання в буденних фактах бачити незвичайне, високопоетичне, романтичне, а також настрій неповторної романтичної піднесеності, що дає змогу поетові залишатися оптимістом навіть у найскрутніші хвилини життя. Від М. Рильського й В. Сосюри поет П. Воронько взяв простоту вислову, дохідливість, енергійність почуттів, ємність і стислість описів, чіткий ритмічний малюнок. Проте кожна з його поезій є неповторною, суто індивідуальною.
Для творчості П. Воронька характерною є особлива щирість та безпосередність. Він ніколи не прагнув до нарочитої оригінальності в мові чи формі своїх віршів, не вишукував образів та ситуацій, розрахованих тільки на ефект. У більшості своїх поетичних творів йому вдалося повно виразити ліричну ніжність і задушевність.
Ліричний герой віршів П. Воронька — це завжди людина багатих почуттів і проникливої думки. Вся творчість поета перейнята увагою до людини, її духовної краси, трудових і героїчних людських доль. Героями більшості його поезій є солдати, прості трудівники. У кожному з них поет вбачає щось неповторне, самобутнє — саме те, що вирізняє саме цю людину з-поміж усіх інших людей. Загалом його інтимна лірика виглядає сильнішою за громадянську, на якій часто позначалися пануючі у суспільстві стереотипи.
Тематика творів П. Воронька виглядає досить традиційною для поетів його покоління: це передусім війна, яку поетові довелося бачити на власні очі; оспівування краси батьківщини; змалювання чистих, незаплямованих людських почуттів; дружба й братерство народів; утвердження миру на планеті; уславлення праці простого трудівника.
П. Воронько плідно працював також на ниві дитячої літератури. Він є автором понад 30 збірок віршів і поем та великої кількості книжок і книжечок для дітей. Тут вражає передусім жанрове розмаїття: це і вірші-замальовки, і віршовані оповідання, казки, балади, поеми. Пишучи дітям, поет використовує образи та прийоми переважно з арсеналу фольклорної фантастики, елементи якої вміло поєднує з реальністю. У дитячій поезії П. Воронька виявляються найкращі риси, характерні для «дорослої» поезії — художній лаконізм, багатство тематики, простота й барвистість мови, душевність, ліричність, розповідно-діалогічні форми, емоційність та образність. Саме тому його твори були популярними у дітей. Дитячі вірші автора містять значний виховний потенціал.
Заслуги поета відзначені урядовими нагородами і преміями. Він — лауреат Державної премії СРСР (1951, за книги «Добрий ранок» і «Славен мир»), Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка (1972, за книгу «Повінь»), премії Ленінського комсомолу України ім. М. Островського (1962, за книгу «Драгі другарі»), літературної премії ім. Лесі Українки (1976, за збірки віршів «Всім по сім», «Читаночка», «Сніжна зіронька горить», «Облітав журавель», за драматичну поему для дітей «Казка про Чугайстра»).
П. Воронько обирався депутатом Верховної Ради УРСР десятого та одинадцятого скликань.
П. Воронько залишив свій яскравий слід в українській поезії. Своєю творчістю він вплинув на багатьох українських митців, зокрема на В. Симоненка, Д. Павличка та ін.
Платон Воронько помер 10 серпня 1988 року в Києві.
Твори
Критика
