Рожа да Хміль
- Охріме, дядечку! будь ласкав, схаменись:
- Ти чоловік і з хлібом, і з волами,
- І грошики у тебе завелись —
- Який тебе лихий ізніс
- І побратав з панами?
- Покинь їх, хай їм цур! і з ними не водись.
- А то коли к тобі ні заверну у хату —
- Ти з благородієм сидиш запанібрата,
- І чарка катержна гуляє по столі.
- Чи то в село лихий примчить якого
- Паничика, мовляють, судового —
- Та сарана живе на твоєму добрі.
- Або і возний сам, червоний, ніби квітка,
- Деньків по п'ятеро кружляє у тебе;
- А коней-калічі повнісінька повітка
- Твоє сінце скубе.
- Тим часом хліб давно у полі половіє;
- Його і птиця б'є, і вітер марно сіє;
- А дядько мій гуля!
- З письменними по чарці да по парці,
- Останній шаг витрушує шинкарці.
- Рівняться з ними нам сам Бог не позволя:
- То, сказано, — пани, щоб день у день гуляли,
- А ми, неграмотні, щоб хліба заробляли.
- Охріме! не зробись сміховищем села,
- Покинь, кажу, панів, водиться з ними годі!
- Ось слухай. У мене недавно на городі
- Червона Рожа зацвіла,
- І треба ж, на біду, край неї
- Хміль пустився!
- Іспершу гарно страх з сусідкою він жив.
- Дивлюсь, аж приятель за гілку зачепився,
- А трохи згодом глядь — всю Рожу оповив.
- І бідная вона змарніла,
- Поблідла, далі пожовтіла;
- А проклятущий Хміль,
- як рута, зеленів.
СТОРІНКА АВТОРА
