Утята да Степ

Євген Гребінка. Утята да Степ. Читати онлайн

Минулися гречанії жнива;

Семен натяг кожух на плечі;

Тепло пройшло, дітвора лізе к печі,

Замерзло поле скрізь, рілля, стерня, трава

Сніжечком біленьким припала.

Бідашний Степ став сумовать;

Пташки, що влітку так співали,

У ірій вже поодлітали,

І тілько край ставка оставсь табун Утят.

Чи крижні то були, чи то були чирята,

Про те нам байдуже, а сила тілько в тім,

Що Степ іще не був пустий зовсім;

Дивлюсь, було, знялись з води Утята,

Закахкають і ну Степом кружлять,

І видно все-таки, що сеє не пустиня,

Аж ось уже й вони летять.

«Куди вас враг несе до гаспидського сина! -

Почав Утятам Степ казать. -

Хіба ви хочете мене покинуть?

А я ж вас літом годував,

І просо, і овес, і гречку вистачав;

Без вас хіба мені з нудьги сказиться?»

«Улітку на тобі усякий хліб стояв;

На себе глянь тепер, який ти сивий став:

Останній колосок холодний сніг сховав,

І нічим нам біля тебе живиться;

А голод за що нам терпіть?» -

Сказали Утята і ну швидчій летіть.

Чи знаєте ви сивого Кондрата?

Женивсь на дівці він, та й мусить ще кричать,

Що жінка щось його глядить не дуже хати.

Мабуть, що упада їй діду одвічать,

Як сивому Степу одрізали Утята.


СТОРІНКА АВТОРА


Читайте также