Фольклорна основа ранніх творів Є. Гребінки

Фольклорна основа ранніх творів Є. Гребінки

ПЕРЕВЕРТЕНЬ Наталія,
здобувач

ФОЛЬКЛОРНА ОСНОВА РАННІХ ТВОРІВ Є.ГРЕБІНКИ

У статті розглядаються ранні твори Є.Гребінки, які мають фольклорне походження. Показано на основі аналізу фольклорних сюжетів авторське бачення героїв, своєрідну інтерпретацію певних подій, досліджено унікальність і неповторність фольклорних образів.

This article analyzes Jevgen Grebinka early writings that have folk origins. Text studies show the author’s view on characters, specific interpretation of particular events. Unique and distinctive features of folk image are also investigated in the article.

Розглядаючи творчість Є.Гребінки, зокрема оповідання раннього періоду, дослідники зупинялися лише на окремих аспектах даної проблеми. Комплексне дослідження фольклорної основи ранніх творів Є.Гребінки відсутнє, тому актуальність нашої роботи полягає в тому, що тут вперше зроблено спробу виявити специфіку інтерпретації автора фольклорних феноменів. Також ми вперше здійснюємо системне дослідження фольклорної основи ранніх творів Є.Гребінки, що є новаторським в нашій статті.

Так, С.Зубков зазначає, що до збірки «Рассказы пирятинца» увійшли п'ять оповідань, «чотири з них - фольклорного походження. Цікаво зазначити, що саме ці оповідання найслабкіші, оскільки Є.Гребінка ще не знайшов вдалої форми для передачі глибоко поетичних народних переказів» [4, 99]. Подібну думку зустрічаємо і у Б.Деркача, який говорить про вплив на ранню творчість Є.Гребінки М.Гоголя, віддаючи при цьому перевагу останньому: «Гребінка прагне наслідувати тематику, манеру розповіді, образну систему «Вечеров на хуторе близ Диканьки» та «Миргорода». При цьому він добре розуміє, що його «Рассказы пирятинца» багато в чому поступаються перед гоголівськими повістями з українського народного побуту»[2, 115] І далі у своїй праці критик вказує на те, що в оповіданні «Телепень» Є.Гребінка, описуючи Густинський ярмарок, відсилає читача до «Сорочинського ярмарку»: «Прочитайте лучше «Сорочинскую ярмарку» нашего Панька, и вы будете иметь ясное понятие о том, что делалось в Густыне 15-го августа некоторого года» [1, 241].

На нашу думку, такі слова Є.Гребінки аж ніяк не свідчать про те, що він свідомо нижче ставив свою оповідну манеру. Слід зазначити, що «Сорочинський ярмарок» М.Гоголя мав надзвичайну популярність, адже автор був новатором, тому не дивно, що Є.Гребінка наводить його, як приклад.

Збірка «Рассказы пирятинца» розпочинається оповіданням «Двойник», яке Є.Гребінка називає бувальщиною, орієнтуючи читача, що мова буде йти про не вигадану подію, а реальну історію. Але, як зазначає Л.Задорожна, цей твір «самою назвою виявляє не фольклорне, а індивідуальне авторське світосприйняття» [3, 90].

Дійсно, хоча в основі оповідання лежить розповідь про про нещасливе кохання козака Андрія до панночки Улясі, Є.Гребінка дав своєрідне бачення цього випадку. На нашу думку, саме у творі «Двойник» письменник розпочинає заглиблюватися у внутрішній світ особистості, розглядати її психологію.

Дослідник С.Зубков вказує на недосконалості форми викладу оповідання: «Гострим зором талановитого художника Є.Гребінка спостеріг у житті багато характерних рис і деталей, жужмом переніс їх у твір, порушив стрункість викладу і - що гірше - ясність думки» [4, 103]. Ми вважаємо, що якраз письменник досить вдало підібрав форму викладу для свого твору. Свідомо описуючи те оточення, в якому розповідається ця історія, на нашу думку, Є.Гребінка хотів не лише висміяти поміщиків, даючи їм однотипні імена, на зразок Іван Іванович, Петро Петрович, Федір Федорович. Письменник свідомо акцентує на контрасті між цими людьми і головним героєм розповіді. Звернімо увагу на те, що жодної особистої риси характеру в гостей ми не зустрінемо. Наприклад, зі своїм дядьком оповідач радить познайомитися лише з тієї причини, що в нього ростуть смачні кавуни, і саме завдяки цьому він і є доброю людиною. Таке сатиричне зображення поміщицтва аж ніяк не може свідчити про піднесено-романтичну манеру і урочисто- сентиментальний тон розповіді, як закидають письменнику деякі критики.

Зовсім інакше зображується головний герой Андрій. З опису ми бачимо, що це людина досить весела, безтурботна: «Как разгуляется - что твои запорожцы! Наймет скрипку да бубен - и пошел по ярмарке...Ударит трепака - земля трясется! А как начнет косить вприсядку - Господи Боже, что за удаль!» [1, 210-211]. Пізніше ми помічаємо, як змінюється характер Андрія, і дізнаємося, що причина цьому - кохання. Таким чином, Є.Гребінка показує здатність цього почуття повністю змінювати людину: «Вдруг Андрей перестал танцевать, перестал гулять; все грустит, молчит, все думает; товарищи не узнают его; верно его сглазили или изурочили» [1, 211]. Та розуміємо, що почуття Андрія невзаємні, відсутня перспектива розвитку їхніх стосунків, і причина полягає не лише в різних матеріальних станах. Письменник пояснює це іншим: «это был дурак с пылкой душой, пламенным сердцем и свободною волей; его любовь была поэзия высокая, прекрасная, в первообразной простоте; никто не знал, не подозревал ее, да и сказать об этом пану - все равно, что закурить трубку на раскупоренном бочонке пороха. Пан и казак - два полюса враждебные, + и - » [1, 216]. Як бачимо, Є.Гребінка, навіть не зображуючи характеру панночки, в яку закоханий Андрій, показує, невідповідність їх морального світу, адже вона належить до того оточення, яке автор описував на початку твору. Саме неспівмірність їх внутрішніх світів є причиною неможливості бути разом.

Варто погодитися з тезою Л.Задорожної про те, що Є.Гребінка виявляє до свого героя, скоріше співчуття, а не симпатію, адже у нього відсутня воля до стійкості та мужності. Дійсно, Андрієві не вистачило сили у боротьбі з долею, вона виявилася сильнішою за нього. Як бачимо, для Є.Гребінки така людина не є сильною особистістю, а приречена бути лише «здивованим ховрашком», який так само безпорадний перед жорстокими ударами життя: «.а теперь он шел машинально, как животное, не понимая, что с ним делают.» [1, 217]. Варто зауважити, що письменник все ж з осудом ставиться до людської байдужості, адже ніхто так і не зрозумів, яке сильне потрясіння відбулося в душі Андрія, що він навіть втратив здоровий глузд: «И все вообще потолковали да и перестали, и Андрей-дурачок сделался также обыкновенным в селе, как прежний Андрей-гуляка» [1, 218].

Таким чином, на нашу думку, Є.Гребінка не лише сатирично зображує поміщицьке середовище, а й показує трагедію особистості, яка не зуміла протистояти зовнішнім обставинам, і тому вона втрачає свою людську сутність.

Оповідання «Страшный зверь» має підзаголовок «народное предание», що вже свідчить про його фольклорну основу. Можна провести паралель між оповіданням «Страшный зверь» та українською народною казкою про дивну сопілку, в основі якої лежить історія про те, як старший брат вбив меншого брата через заздрощі. Над вбитим братом виросла калина, з якої чумак зробив сопілку, і яка розповіла всім про справжню причину загибелі меншого брата. Фактично можемо спостерігати спільний сюжет, крім деяких деталей, зокрема в тому, що сопілка в оповіданні була з болиголова, а не калини.

Слід зазначити також, що Є.Гребінка зупинився детальніше на зображенні внутрішнього стану батька, коли той дізнався про зникнення сина: «Горько рыдал безутешный отец о потере его, рвал седины и ломал руки иссохшие» [1, 221]. Повторюючи В.Бєлінського, С.Зубков вказує на невідповідність обраної для передачі народного переказу форми, що надає оповіданню пародійного звучання. Дослідник також зазначає, що мова героїв аж ніяк не відповідає їх соціальному стану. На нашу думку, Є.Гребінка насамперед прагнув показати внутрішній стан батька, який на схилі літ втратив свою єдину опору, залишився сам: «Кто, - говорил он, - будет подпорою моей старости? Старший сын мой, получив богатство, забыл меня, и я остался один с дочерью слабою! Кто нагрузит воз мой снопами тяжелыми? Кто впряжет в него волов круторогих и привезет на гумно мое богатые дары всевышнего? Кто зимою холодною, когда зашумят метели по полям и лесам обнаженным, согреет старика беззащитного?» [1,221].

Вважаємо, що в цих словах найбільше розкривається той розпач батька, який письменник хотів донести до читача. По-іншому, на відміну від народної казки, описує Є.Гребінка і подальшу долю старшого брата, який вчинив вбивство. В оповіданні «Страшный зверь» батько не просто проганяє сина геть з очей, письменник акцентує увагу і на його неминучому покаранні: «Долго бродил он по лесам и пустыням и влачил жизнь, очерченную пагубным злодеянием; взоры его были дики, на лице виднелась печать отвержения; совесть терзала его, внутренний жар пожирал преступное сердце; тщетно хотел погасить он его, с жадностью впивая в себя дыхание ветров холодных: окровавленная тень брата везде представлялась испуганным глазам преступника...» [1, 224]. Як бачимо, Є.Гребінка не лише показує загальновідому істину про те, що зло рано чи пізно, але буде покаране, а й акцентує увагу на тому, що найвищим покаранням і суддею є людська совість. І це духовне покарання набагато страшніше, ніж фізичне, адже вбивця порятунок від своїх страждань бачить у смерті: «Когда рокотал на небе гром и молния раздирала черные тучи, напрасно он призывал смерть: и громы, и молнии не касались его, наказывая жизнию, лютейшею смерти» [1, 224]. Варто зазначити, що цим оповіданням, використавши фольклорний сюжет, Є.Гребінка проголошує найвищі моральні цінності, через які не варто переступати. Адже невипадково письменник назвав свій твір «Страшный зверь», свідомо акцентуючи увагу на назві. Коли людина втрачає духовні орієнтири, переступає ту моральну межу, то вона фактично втрачає у свою людську сутність, і тоді вже це не людина, а дійсно - «страшний звір».

Інше оповідання збірки - «Телепень» - також має підзаголовок «бувальщина». В цьому творі Є.Гребінка порушує тему розбійництва. Але, як уже зазначає дослідник С.Зубков, на відміну від О.Пушкіна, В.Сомова, О.Данилевського, В.Наріжного, Г.Квітки-Основ'яненка, у яких розбійник виступає благородною людиною, яка, таким чином, висловлює свій протест проти існуючого ладу, підтримує і допомагає бідним, то у Є.Гребінка цей персонаж зовсім інший. Телепень є справжнім розбійником, якого цікавить насамперед здобич заради здобичі, а не якоїсь благородної мети. Письменник не виявляє жодної симпатії до свого персонажа: «Темнее ночи сделалось лицо Телепня; резкие морщины сдвинулись на лбу в мрачное облако; из-под густых бровей, как молния, злобно сверкали глаза; рука его судорожно сжала рукоять кинжала. От разбойника веяло смертью...» [1, 229]. Детальної характеристики цього образу ми не знайдемо, але вже з попереднього виразу, можна зробити висновок, що цей образ є виключно негативним.

Цікавим є те, що Є.Гребінка звертається до історії Запорізької Січі. Більшість героїв мають імена, характерні для козаків: Крутолоб, Підіпригора, Шлапак, Вишкварка, згадуються також історичні особи такі, як козак Железняк, пан Вишневецький, гетьман Розумовський.

До фольклорних елементів також можна віднести уривки з народних пісень («Могила», «Чайка», «Гомін по діброві», «Санжарівка»), які знаходимо в творі. Як зазначає Зубков С., в цьому оповіданні є окремі спроби письменника розкрити характер персонажів. Так, сотник Підіпригора має веселу козацьку вдачу, молодецький запал, які не зникли з роками. Для нього весілля сина - насамперед показати свою гостинність: «Я позову весь Лубенский и Прилуцкий полк, соберу всех родных и знакомых. Хоть полсвета приходи, у меня достанет хлеба и вареной: пусть гуляют да помнят, когда старик Подопригора женил сына!...Я хочу вволю повеселиться с добрыми людьми; найму пирятинскую музыку с барабанами, с тарелками.» [1, 227]. Зовсім інший погляд на весілля дочки має єсаул Крутолоб: «К чему это? - отвечал Крутолоб. - Богачи будут пить, есть да тебя еще обругают. Не лучше ли позвать нищих, раздать милостыню?» [1, 227]. Бачимо, що Крутолоб має більш помірковану вдачу, він не хоче веселощів, не хоче пишних гостів, бо розуміє, що не це є в житті найголовнішим. Таким чином, вже, починаючи з ранніх творів, Є.Гребінка при характеристиці козацьких образів показує, що кожен з них є особистістю з притаманним їй характером.

Звертає увагу і жіночий образ присутній в творі - дочка Крутолоба Галя. Автор описує її неземну красу, але досить важко говорити про її внутрішній світ і вдачу. Спочатку бачимо, що Галя має виходити заміж за Петра, з яким була знайома з дитинства, але коли її викрадає Телепень і одружується з нею, то до нього з її боку ми не бачимо якогось негативного ставлення, а навіть навпаки: «Она с детскою шаловливостью играла его длинными поседевшими усами, обвивала лилейными руками его шею, впивалась жгучими устами в его холодные уста; но он бесчувственно принимал ее лобзания» [1, 235]. Та потім дізнаємося, що наречений Галі Петро, щоб врятувати її, сам вступив до лав розбійників, і таким чином вони разом спланували, як покарати Телепня. Образ Петра з'являється рідко у творі, але по його вчинках, можна говорити про нього, як про сильну, відважну особистість, яка не зупиняється перед труднощами та небезпекою.

Таким чином, використавши досить поширений романтичний сюжет, Є.Гребінка дав власну його інтерпретацію, характеристику козацьких образів, які є досить різноманітними.

У поетичній казці «Месяц и Солнце», що також увійшла до збірки «Рассказы пирятинца» з підзаголовком «легенда», розповідається історія про походження місяця - «козачого сонця». Та Є.Гребінка не просто переповідає цю легенду, а насамперед піднімає в ній одвічну проблему добра і зла. Зло в даному випадку уособлює сестра головного героя Івана, яка насправді, як ми пізніше дізнаюся, і не є людиною, а змією в людській подобі. Письменник також вводить образ Долі, яка рятує і оберігає головного героя від смерті протягом твору. Є.Гребінка чітко вказує, що причинною переслідувань сестри є заздрість, як і в попередньому творі: «Так вот тот, которого любили до смерти родители, который и был у них в помине, как будто меня у них не было... Чего доброго, завтра отберет от меня все да выгонит в шею» [1, 250]. Письменник акцентує увагу на нелюдських рисах сестри описуючи її зовнішність: «Страшно было лицо сестры, облитое огненным светом, красота ее исказилась, распущенные косы, как змеи, вились по плечам и вокруг шеи; покрытые пеною уста судорожно дрожали и бормотали проклятия»[1, 250]. Антиподом сестри і відповідно уособленням добра є образ Сонця. Саме в Сонця шукає головний герой порятунку. Можна побачити тут казкових героїв Вернигору і Вернидуба. Цих персонажів ми зустрічаємо в українській народній казці «Котигорошко». Вернидуб та Вернигора також допомагають головному героєві, але в кінці казки вони його зраджують, зазіхаючи на його добро. Все ж йому все одно вдається уникнути смерті, повернутися і покарати зрадників. У Є.Гребінки ми бачимо зовсім інше трактування цих образів. Вернигора і Вернидуб допомагають головному героєві Іванові, рятують його від біди і залишаються друзями. Є.Гребінка зі співчуттям змальовує цих героїв. Ми зустрічаємо Вернидуба, який «ел ломоть черствого хлеба, смачивая его слезами» [1, 246] і Вернигору, який сидів «опустя печально голову» [1, 247]. Кожен із них усвідомлює своє призначення і неможливість щось поміняти у своїй долі: як тільки Вернидуб викорчує останнє дерево, а Вернигора зламає останню гору - вони приречені померти. Таким чином, як бачимо, Є.Гребінка ставить життя героїв у пряму залежність від долі.

Є.Гребінка використовує власну інтерпретацію перемоги добра над злом таким чином: у боротьбі між добром і злом вирішили керуватися наступним принципом - хто підніметься на вагах вище, той переможе. У той час, коли головний герой Іван сумнівається в своїй перемозі, то Сонце його заспокоює: «Невинность всплывает наверх, как масло, а зло камнем тонет» [1, 252]. Цими словами, на нашу думку, письменник не лише вказує на головну ідею твору, а й висловлює свою життєву позицію. Тобто можна сказати, що Є.Гребінка не просто використав фольклорний сюжет, а вніс свою авторську інтерпретацію в розуміння людської долі, добра і зла.

Оповідання «Потапова неделя» можна співвіднести з українською народною казкою «Лиха жінка», знайденою серед зібраних Б.Грінченком етнографічних матеріалів. Використовуючи фольклорний сюжет про те, як молода дружина обдурює свого чоловіка, змушує його повірити в те, що він несповна розуму, Є.Гребінка доповнює свій твір ліричними авторськими відступами, описами природи, уведенням другорядних образів. С.Зубков хоч і зазначає, що оповідання «Потапова неделя» «не відзначається особливою оригінальністю», проте наголошує на тому, що «в цьому оповіданні ми вже маємо вдалий діалог, в якому реалістично відтворено мову простих селян, є спроба її індивідуалізації, чіткими штрихами письменник окреслює портрети персонажів, передає їх характери і вдачу» [4, 107]. Дійсно, ми можемо чітко виокремити два протилежні характери: дружини Насті й чоловіка Потапа. З одного боку, ми бачимо хитру, жартівливу, веселу жінку, а з іншого - простого, недолугого, довірливого, постійно незадоволеного чоловіка. Є.Гребінка показує читачам один тиждень з життя такого подружжя. На перший погляд, традиційною є ситуація, коли молода дружина страждає, виходячи заміж за нелюбого, набагато старшого чоловіка, який зазвичай виявляється ще й ревнивим. Та в даному випадку перед нами постає зовсім інша картина. Бачимо, що молода дружина є повноправною хазяйкою в домі, а чоловікові залишається лише змиритися з цим і прийняти все, як є: «Зол? Еще ли он зол! Ах ты, старый!.. Я тебе покажу злого... - И с этими словами глиняный кувшин, бывший в руках Насти, полетел в голову Потапа. - Скверная ведьма! - сказал Потап и обернулся лицом к стене.

- Скверная ведьма? - закричала Настя, схватив веник, стоявший у порога, и удары веника посыпались из рук супруги на бедного Потапа» [1, 254]. Можна зробити висновок, що в цій ситуацій більшого співчуття потребує чоловік. Надалі перед нами розгортається картина, коли Настя знову й знову пошиває чоловіка в дурні і видає його за божевільного: то розкидає по ріллі рибу, а Потап вважає, що він її виорав із землі, то обрізає кобилі хвіст і гриву, запевняючи чоловіка, що це зробив сам він. Доходить до того, що Потап просить зв'язати себе, аби знову не накоїти подібних дурниць, але знову ж йому починає «здаватися», що його дружина «целуется с Петею Опанасовичем и смеется ему в глаза, и язык показывает, и лихой их знает, что такое!» [1, 268]. Читач може здогадатися, що насправді, це все Потапові не здається, а відбувається в реальності. Ми не знайдемо у творі авторського ставлення до цієї ситуації. Є.Гребінка виставляє цю проблему на розсуд загалу, адже, на нашу думку, використовуючи загальновідомий сюжет, на перший погляд, досить безневинний і жартівливий, письменник показує трагізм людини, яка, прагнучи особистого щастя, втратила себе. Знаковими, вважаємо слова, якими закінчується твір, їх говорить один із знайомих Потапа: «А давно ли, подумаешь, прошлое воскресенье, он с нами вот тут под трактиром бранил нового управителя и пил водку, как человек в добром рассудке!..» [1, 268]. Бачимо, що всі оточуючі вважають Потапа божевільним, та і він сам в цьому вже переконаний. Важко навіть сказати, за що в даному випадку був покараний дружиною Потап, адже якогось негативного ставлення з його боку не було. На нашу думку, Є.Гребінка хотів показати, що людина, яка невпевнена у собі, не може відстояти своїх принципів та інтересів, приречена на загибель.

Варто згадати і ще один твір Є.Гребінки, який не ввійшов до збірки «Рассказы пирятинца», але теж має фольклорну основу - «Мачеха и панночка» із підзаголовком «народний переказ». Автор використовує поширений в народних казках сюжетах про злу мачуху і пасербицю, яка від неї потерпає. Дослідники творчості письменника мало досліджували цей твір. Слід зазначити, що на перший погляд його сюжет схожий із віршованою казкою О.Пушкіна «Сказка о мертвой царевне и семи богатирях». Але Кирилюк Є. це заперечує, наводячи ряд фактів: « У Пушкіна царська родина, у Гребінки - козацько-старшинська. Царівна має нареченого, панночка ні. Королевич - наречений ввесь час її розшукує і кінець-кінцем знаходить, панночка прокидається через 50 років і одружується з Чорноусенком. У лісі царівна живе в семи богатирів, у Гребінки - в чотирьох братів. Царівна вмирає від отруйного яблука, панночка - від персня» [6, 137]. Як бачимо, досить переконливі докази наводить дослідник, з яких можна зробити висновок, що письменник дійсно орієнтувався на народні перекази, а не на твір О.Пушкіна. Варто зауважити, що Є.Гребінка, використавши фольклорний сюжет, піднімає ряд своєрідних проблем, зокрема проблему честі. Варто згадати той епізод, коли чотири брати козаки Івани закінчують життя самогубством, бо не дотримали свого слова, не вберігши панночку: «...Теперь мы не можем выполнить данного слова как честные православные казаки: мы поклялись или умереть, или унизить перед глазами нашей гостьи ее злую мачеху; теперь панночка умерла, и нам остается умереть и тем выполнить свое слово» [1, 319]. Цікаве спостереження висуває у своїй роботі Сирота Ю. про те, що православні козаки могли дати подібну обіцянку про самогубство, яке вважається в православ'ї гріхом. Такий парадоксальний випадок дослідниця розглядає як «приклад синтезу християнських і дохристиянських уявлень у свідомості героїв оповідання Гребінки» [7, 73]. На нашу думку, Є.Гребінка все ж таки хотів показати те, що для козака дане слово дорожче й цінніше, ніж власне життя. Коли він не дотримав свого слова, то втрачена його честь, гідність, без яких і саме життя втрачає свою цінність.

Вносить і своєрідні риси письменник при зображенні образу пані, яка заздрить своїй падчерці за її красу. Є.Г ребінка чітко вказує на те, що зовнішня краса в людині не має першорядного значення: «С утра до вечера наряжается молодая пани, надевает золотые парчовые платья, украшается черными соболями и самоцветными каменьями. Молодая панночка не рядится: две-три ленты да широкая коса разбегается по ее белым плечам, на голове венок из полевых цветов. А все смотрят на панночку, забывая пышную пани» [1, 312]. Не матеріальні речі можуть робити людину гарною, письменник говорить про те, що «есть особая красота, она разлита на лице; это живая красота» [1, 312]. Бачимо, що автор наголошує на високих моральних якостях людини, які здатні робити її привабливою без жодних матеріальних прикрас. Коли людина не має таких якостей, то вона приречена на загибель.

Таким чином, використавши у своїх ранніх творах фольклорні мотиви, сюжети, образи, Є.Гребінка дав власну інтерпретацію існуючих фольклорних образів і мотивів, разом з тим, піднімаючи ряд морально- етичних проблем. Можна сказати, що завдяки цьому історія літератури збагатилася авторським літературним тлумаченням усно-поетичних феноменів.

Список використаних джерел:

1..Гребінка Є. Твори у трьох томах. Т.1. - К.:Наукова думка, 1980 - 560 с.

2. Деркач Б.А. Євген Гоебінка. - К.: 1974 - 149 с.

З.Задорожна Л.М. Євген Гоебінка: Літературна постать. - К.: Твім інтер, 2000. - 160 с.

4.Зубков С.Д. Євген Павлович Гребінка: Життя і творчість. - К.: Худож. літ., 1962. - 210 с.

5.З живого джерела: Укр.нар.казки в записах, переказах та публікаціях укр..письменників. - К.:Рад.школа, 1990.-512 с.

6.Кирилюк Є.П. Проза Є.П. Гребінки // Життя і революція. - 1930. - №2. - С. 130-150.

7.Сирота Ю. Російськомовна проза Є.Гребінки в контексті російської літератури 1830-1840­х років. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук. Полтава- 2007, 229 с.

8.Українські народні казки. – К.: Веселка,1990. – 271 с.


СТОРІНКА АВТОРА


Читайте также