Українська мелодія
«Ні, мамо, не можна нелюба любить!
Нещасная доля із нелюбом жить.
Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти!
Хай лучше я буду весь вік дівувати!»
— Хібаж ти не бачиш, яка я стара?
Мені в домовину лягати пора.
Як очі закрию — що буде з тобою?
Останешся, доню, одна, сиротою!
А в світі якоє життя сироті?
І горе, і нужду терпіти меш ти,
Я, дочку, пустивши, мовляв, на поталу,
Стогнать під землею, як горлиця стану.»
О, мамо-голубко, не плач, не ридай.
Готуй рушники і хустки вишивай.
Нехай за нелюбом я щастя утрачу....
Ти будеш весела, одна я заплачу!»
Ген там, на могилі хрест чорний стоїть,
Під ним рано й вечір матуся квилить:
«О, Боже мій милий! що я наробила!
Дочку, як хотіла, із світа згубила!»
