Болгарський краєвид

Крива ріка, неначе шабля
Хаджі Димитрія, у травах.
Над нею ситі і важкі тумани
Біленьких, шутих мериносів.
Хати — як молодиці: в запасках червоних,
На шиях — з листя тютюнового намиста,
І кучері блискучі винограду
По голих плечах і по грудях в’ються.
А далі, ніби сосни без верхів’я,
Стоять червоні димарі заводів,
Поміж якими — в жовтому береті —
Залите потом сонце робітниче.
Сіріють скелі, як руїни замків,
А в них печери, загратовані хрестами,—
Могили схимників болгарських,
Які самі собі хрести поклали
І довго ще жили на цьому світі.
Повітря ніжне, як долоні матері,
І хочеться його поцілувати
Або замкнути очі і побігти,
Щоб стерти із чола журбу.