Біографія Миколи Петренка
Микола Євгенович Петренко – український письменник – народився 6 листопада 1925 року в м. Лохвиця Полтавської області в сім’ї робітника.
Першокласником пережив голодомор 1933, кілька років сім’я жила без репресованого батька, засланого на будови п’ятирічки (Дніпробуд, Магнітка, Азовсталь…) – за членство в КПУ, за участь у визвольних змаганнях за незалежність України.
Під час тимчасової окупації за участь у підпільній роботі був заарештований і вивезений на примусові роботи в Німеччину. За спробу втечі відбував покарання в концтаборі, спершу це був Яновський у Львові, потім Бухенвальд, зрештою його філіал Штокбах при металургійному комбінаті.
Визволений американськими військами. Після повернення на батьківщину пройшов фільтраційні та трудові табори – шахти Донбасу, лісорозробні та рибні промисли Камчатки.
Повернувшись через шість років в Україну, працював журналістом, одночасно здобув вищу освіту (Львівський державний університет, факультет журналістики). Працював у Бродівській районній газеті, потім – обласній молодіжній, редактором Львівського телебачення, кореспондентом «Літературної України». Член Спілки письменників України з 1960. На творчій роботі з 1976, після звільнення за публікацію антипатріотичних та пронаціоналістичних віршів.
Перша поетична збірка «Дні юності» вийшла 1957. З того часу побачило світ майже сто книг: проза, поезія, гумор, публіцистика, вірші для дітей, казки, пісенні тексти. Микола Петренко – автор кількох п’єс та лібрето музичних вистав, які ставилися переважно на сценах львівських театрів: «Чарівне кресало», «Довбушів топірець», «Дві Іванки», «Шість імен» та інші.
Із книг важливіші: «Серцем палаючим», «Суворі береги». «Гранітні віхи», «Вітрова гора», «Молода осінь», «Нагорна сповідь», «Молитва отця Зенона», «Поміж двома безоднями», «Карби борні», «При чесному хлібі», «Завчасна проща», «Звабні крила завіс», «Моє містечко над Сулою», «Вічний втікач» - це поезія.
Проза: «Не ступлю на цю землю», «Крутояр», «Контрольна для вчителя», «Злочин у сотенному містечку», «Через 48 довгих років», «Написано на снігу», «Самозапалення свічі».
Гумор: «Вовча дієта», «Лакмусова стрічка», «Черевички від чорта», «А казав, що помреш…», «Такі як є», «Довкруж пня», «Від зальотів до сексу».
Дитячі: «Чом не ростуть вареники», «Заблуда», «Похід на Чорногору», «Випав гномик із коляски», «Пливла у небо казка», «Жабка-компрачикоска», «Карпатські колядники», «Вишиванка від ангела», «Це Боже діло», «Зімби – це ми!», «Десант у Либохору», «Чи бували ви у Львові?» та інші.
Кілька пісенних збірників – пісні відомих композиторів на слова М. Петренка: «Намалюй мені ніч», «У терновий вінок героям», «Калина, покровителька любові», «А ми дітки, пташки ранні». Всього до двохсот пісень, деякі з них визнавалися переможцями конкурсів, кращими піснями року.
Із перекладів варто відзначити книгу польських фрашок, але особливо – авторів, чия доля зводила перекладача за дротами фашистських концтаборів: це Яків Шудріх та Луїс Фюрнберг, ще дехто.
Лауреат літературних премій ім. Павла Тичини, Юрія Яновського, Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Олександра Олеся, Маркіяна Шашкевича, Богдана Нестора Лепкого, Ірини Вільде, Паїсія Величковського, Пантелеймона Куліша, Степана Руданського, Романа Федоріва, Віктора Близнеця, премія родини Нитченків, Міжнародного Фонду «Бути людиною», Української бібліотеки у Філядельфії, Газети «Всесміх» (Канада), першого міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора», організованого літературно-мистецьким журналом «Склянка часу Zeitglas» до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка та ін.
Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України, орденом Ярослава Мудрого, Великим Золотим Знаком (Німеччина). Заслужений працівник культури України.
Микола Петренко помер 10 жовтня 2020 року у Львові. Похований 13 жовтня 2020 на полі 51 Личаківського цвинтаря.
Твори
Критика
