Абрикоса

Цей ранній квіт — на чорнім давнім.
Рожевий сплеск і перших бджіл яса.
Мов дзвони б’ють... Дивує сад!
А в небі вольнім — журавлі.

Цей квіт, що доти спав в землі, —
поперед світу... Сила його вся
Явилась тут. Яка ж краса,
отак скипа впродовж століть!

Пелюсток рій здійнявся і летить...
Цей білий день! Це диво, що збулося!
Без солов’я збудилось всеголосся —

на обшир весь, на всі, що є, світи.
Це ж скільки літ минуло! Й досі
Квітує сонцем абрикоса.