Що може повідати кристал рожевого кварцу (багатофункціональність речової деталі в романах Сьюзен Хілл)
Марія Приплоцька
Відчуття самотності дуже добре видно в романі «Напровесні», де спочатку подається стан героїні, двадцятирічної жінки, яка втратила чоловіка й почуває себе безмежно самотньою, а вже пізніше (у формі ретроспекції до часу дії роману) розповідається про події, які передували цьому.
Непримітна на перший погляд річ у романі «Напровесні» — кристал рожевого кварцу — предмет, який у зовнішній дії, у локальному просторі не відіграє ніякої ролі, проте у внутрішній, психологічній ця речова деталь є ключем до розуміння характерів персонажів. «За день до нещасливого випадку вона [Рут] поїхала на базар до Тефтона й купила Бенові подарунок — маленький нешліфований кристал рожевого кварцу». Кварц — камінь, який сам по собі не має великої цінності, крім того, він ще невідгранений і маленький. Тобто Рут купила в подарунок чоловікові річ, яка не має і не буде мати ніякого практичного застосування. Тут же сказано й про те, що це річ нерукотворна: нешліфований кристал — то маленька частинка природи. Ця деталь характеризує Рут як людину некорисливу і непрактичну, яка відчуває потребу гармонії з природою, прагнучи чогось незвичного та небуденного, що, зрештою, характерно для жінок. Втім, уявлення про незвичне якраз дуже добре характеризує людину. Емма Боварі теж прагне чогось незвичайного, але для неї воно виражається у золотому портсигарі. Кристал рожевого кварцу і золотий портсигар, Рут і Емма — два зовсім різні типи жінок.
Хілл не каже прямо, що Рут була тонкою, незвичайною натурою. Вона показує це через деталь, і не тільки речову. То й не випадково підкреслюється, що Рут вибрала кристал у крамниці серед ювелірних виробів і порцеляни. Не другорядне значення має й те. і що думка така прийшла їй тоді, коли вона стояла посередині вулиці поміж візків, навантажених фруктами та мішків із зерном. І — «... раптом [вона] подумала, що повинна зараз витратити частину грошей, які дісталися їй у спадок від хрещеної Фрай, — витратити бездумно, мов та жінка, що вилила з глека запашний бальзам. Вона дуже хотіла подарувати щось Бенові, і не якусь там практичну річ, а таку, що тішитиме зір».
Ніде не пояснюється словами, що Рут була безпосередньою і щирою. Хілл скаже це «моментами життя» героїні, зображуючи її дії та думки, а також впроваджуючи код, створюючи надтекст. У ролі коду в романі використовуються біблійні образи, тим самим творячи відповідну систему цінностей. Самим лише порівнянням «мов та жінка, що вилила з глека запашний бальзам», Хілл сказала дуже багато, адже ця вільна асоціація є основою всього надтексту у творі.
Вибравши подарунок для Бена (зауважте, в тексті підкреслено, що зроблено це спонтанно), Рут не очікувала подяки чи захоплення собою, передбачаючи, яке враження все те справить на чоловіка. У ставленні до Бена Рут позбавлена егоїзму, навіть більше — її обсіли сумніви, вона боялася, що Бен посміється з неї або ж поставиться до подарунка байдуже. А може, вона купила цей камінець для себе самої, собі на втіху. Вона раз у раз сягала рукою на дно кошика, де лежав загорнутий у газету кристал, і мацала його гострі, мов голочки, грані».
Даючи скупий опис кристалу, Хілл не забула вказати, що він не відгранений, не випадково. Цим авторка натякнула читачеві на те, що Рут — особа також невідшліфована цивілізацією, вона вміє відчувати радість від гармонії з природою, радість від краси.
Кристал є ключем до розуміння характеру не тільки Рут, а й Бена, адже в його ставленні до подарунка дружини прочитується дещо з його характеристики. «Бен не сміявся з неї. Він довго і пильно розглядав кристал, не доторкаючись до нього». Потім узяв лупу, і «стоячи біля вікна, вони вдвох роздивлялися на блискучі цяточки та гладенькі грані...
- А куди ти його покладеш?
Він завагався, похитав головою і сказав:
- Я подумаю.
А поки що камінь лишився на столі, і, пораючись біля плити, вона раз у раз поглядала на нього».
Рожевий кварц побічно характеризує й Джо, Бенового брата, який «напевно знає все про цей камінь».
Кристал у романі є тією деталлю, яка об’єднує трьох персонажів: Рут, Бена та Джо і належить лише їхньому простору. У чужому просторі його немає, там він не функціонує, бо там зовсім інша ціннісна система. Щоб уявити той, чужий, простір, достатньо двох деталей (у романі їх більше), якими Хілл дуже лаконічно характеризує його. В чужому просторі на поминках «пили з найкращих [які були в домі — М. П.] порцелянових чашок чай», а після похорону Рут дали пакунок з одягом Бена, в якому його спіткала смерть. «Вона [Рут] підносила до обличчя кожну одежину, прагнучи відчути запах чоловікового тіла. Та марно. Вона вже потім зрозуміла, що всю цю одіж випрано й випрасувано...». Ці дві деталі дуже добре характеризують чужий простір, так само як кристал характеризує свій.
Але це ще не все. У Хілл немає нічого зайвого, а все, що є, має своє чітко визначене місце. Це як вдале розташування фігур на полі під час гри в шахи, де кожна з них виконує кілька функцій одночасно. І деталь у Хілл багатофункціональна. Кристал рожевого кварцу виконує в романі не тільки функцію «ключика» до розуміння характерів і творення «свого» внутрішнього простору — він стає образом-символом, елементом коду, що, творячи надтекст, формує відповідну ціннісну систему.
«Кристал був сірий і знизу дірчастий, як шматочок вулканічної лави, але на зрізі він мінився рожевим сяйвом, мов крижинка на сонці». Неважко вловити асоціативний зв’язок між кристалом і образами головних персонажів. Рут і Бен так само, на перший погляд, нічим особливим не виділяються — звичайні люди. Бен — лісоруб. Рут — молода жінка, яка займається домашнім господарством і тихо живе з чоловіком у будиночку неподалік від села. Але Хілл уміє побачити у долях простих людей таке, на що б інші не звернули уваги. Письменниця хоче і вміє побачити цей сірий кристал на зрізі, вміє передати у художній формі його мерехтливе рожеве сяйво.
Часто у літературі локальні речі набувають символічного значення. У цьому сенсі й Сьюзен Хілл не виняток, але вона робить це дуже по-своєму. Мазки, свіжі риски, що наносяться на полотно (вводяться в текст) спочатку, пізніше потверджуються, вимальовуються об’ємніше. Спочатку кварц — речова деталь, потім — джерело емоційного стану, духовного піднесення, радості, гармонії, бо: «Відтоді як вона купила у Тефтоні уламок кварцу і, йдучи додому, побачила згори, як оновилась під сонячним промінням природа, відтоді все на світі стало для неї доладним і гармонійним, мов оцей кристал. Але цю гармонію могла бачити тільки вона, Рут». І насамкінець кристал — як символ щастя, любові, гармонії, як символ чогось вічного: «Мабуть, цей камінь випромінював щось чудодійне, бо, подивившись на нього, Рут знову заспокоїлась і пробачила Еліс її слова».
Ціннісна функція, «підказувана» нам кристалом рожевого кварцу, у романі пояснюється через паралель з Біблією: «... Знов її охопило почуття гармонії [те саме почуття, яке завжди пов’язувалось у Рут з кристалом. — М. П.], вона збагнула сутність життя і нарешті почула слова, які зрозуміла. «Побачив я небо нове, і землю нову; бо перше небо і перша земля минули, і моря вже немає. І побачив я місто святе, Єрусалим новий, що сходить з неба від Бога, приготований, мов наречена, прикрашена для мужа свого. Почув я від престолу голос великий, що говорив: «... і витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерті не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо вже попереднє минуло...». Чіткість такої паралелі досягається ще й завдяки сугестивній мікродеталі — вживанню того самого епітета «новий».
Так, кристал рожевого кварцу є елементом коду, що творить надтекст ще й тому, що використання каменя у функції символа має в літературі свою традицію. Корал у драмі німецького експресіоніста Георга Кайзера символізує для героя дитинство, а в повісті Івана Франка «Для домашнього огнища» символічного значення набуває діамант. Цей камінь герой отримує як подарунок від божества. Підкидає діамант високо-високо вгору, радіє, купаючись у його промінні, намагається його зловити, а коли камінь упав, стривожено і напружено шукає його, бо Антосеві здається, що як він не знайде діамант, то втратить щось надзвичайно цінне (у контексті — родинне щастя). Але символ Хілл дещо відрізняється від попереднього. Рожевий кварц — не коштовний камінь. Він не має тієї меркантильної цінності, яку надають речам люди. Він цінний сам по собі як елемент всезагальної гармонії. Він несе в собі цінності справжні, вічні, як сама природа.
У всіх своїй творах Сьюзен Хілл без нарочитого дидактизму намагається повернути людей до вічних почуттів і вічних цінностей.
Л-ра: Слово і час. – 1999. – № 11. – С. 40-42.
Твори
Критика
