Вплив філософії М. Бердяєва на творчу концепцію Б. Чичибабіна
Ірина Остапенко
Головною особливістю поезії російського письменника кінця XX ст. Б. Чичибабіна є її філософський характер. Для його творчості характерно осмислення вічних питань людства, розмова з Богом, порушення складних проблем буття. У свої світоглядних пошуках Б. Чичибабін спирався на традиції російської філософської думки, зокрема на праці М. Бердяєв відомого мислителя кінця XIX - початку XX ст. Його ідеї були співзвучні роздумам Чичибабіна про сутність життя, людини, мистецтва. Звичайно, тут не може йти мова про прямі наслідування, але деякі положення бердяєвської філософії знайшли відбиток у творчій концепції митця.
Б. Чичибабін називав Бердяєва «улюбленим російська філософом», він відзначав його великий вплив в інтерв’ю «Повірте мені, будь ласка», есе «Просто, як на сповіді» та в інших працях. З доробком Бердяєва поет познайомився наприкінці 1960-х pp., коли в його свідомості відбулася світоглядна криза: я «пережив велику й страшну духовну катастрофу, втрату того, що довгі роки було для мені цінностями й святинями». В цей період письменник знайшов свій шлях до Бога, і допоміг йому в цьому саме Бердяєв: «По-справжньому свідомий прихід до віри відбувся в кінці 60-х, коли я зустрів Лілю, коли я став читати Бердяєва». Зараз важко встановити, які конкретні бердяєвські праці читав тоді Чичибабін, але безперечно, що основні постулати філософії Бердяєва він переосмислив і розвинув у своїй творчості.
Перш за все слід відзначити екзистенційний підхід Чичибабіна до людського життя. Одразу зауважимо, що мова йде не про певну течію модернізму — екзистенціалізм, бо Чичибабін заперечував свою приналежність до будь-яких напрямів і течій: «Не льну к трудам, не состою при школах», «Для мене важливо не те, до якої школи належить людина, а наскільки серйозна її творчість, наскільки вона відповідає тим проблемам і питанням, над якими я сам б’юся. Під екзистенційним підходом ми розуміємо своєрідне потрактування Чичибабіним категорії «екзистенція» («Існування»). Екзистенція є внутрішнє — те, що зсередини людини переходить у зовнішнє, предметне буття, і навпаки. Ця бердяєвська думка знайшла розвиток у поезії Чичибабіна, для якої характерно занурення в проблеми внутрішнього життя особистості у взаємозв'язку з її існуванням у світі. Окрім того, у своїй творчості письменник звертається до важливого для екзистенціалізму поняття про загубленість людини у забутому Богом Всесвіті. Він також подає екзистенційне потрактування волі як метафізичного бунту проти приречення людини.
Бердяєв неодноразово підкреслював залежність людської реальності від чогось іншого, що він визначає як «трансценденцію», яка відкривається через віру. До Чичибабіна свідоме ставлення до Бога, його віра прийшли у в’язниці, в період духовної кризи, вийти з якої йому допоміг Бердяєв: «Я не знаю, що таке Бог, так само я не знаю, у чому полягає смисл буття... для мене Бог починається не «над», а «в», тобто в мені». Це ще одне підтвердження «внутрішньої екзистенції», яка відобразилася у поезіях митця.
У статті «Моє філософське світосприйняття» (1937) Бердяєв висловив свій погляд на філософію: «Саме в людському існуванні розкривається смисл буття».
Буття «відкривається» через суб’єкт, а не через об’єкт. Екзистенційна філософія є способом пізнання сенсу буття через суб’єкт. В об’єкті, навпаки, внутрішнє існування «закривається». В цьому смислі філософія суб’єктивна, вона ґрунтується на духовному досвіді людини й людства. Чичибабін услід за Бердяєвим пише про «пробудження», «розкриття» внутрішнього світу людини. Тільки з кожної окремої людини й починається пробудження, воскресіння, спасіння , тільки так і починається будь-який шлях. І якщо світ
врятується, то тільки через особистість».
Бердяєв вважав, що буття «відкривається в людині і через людину. Людина є мікрокосм і мікротеос. Вона створена подібно до образу Бога». А Чичибабін так визначав мету свого життя й мистецтва: «Божий образ в себе не забыть». Не швидкоплинне, а вічне вабить його своєю цінністю: «Не временным, а вечным живи и будь».
«Нам дает свой венок — ничего не поделаешь — Вечность, и все дальше ведет — ничего не поделаешь — Дух».
Водночас Чичибабін поєднував людське життя із його «зовнішніми» проявами. Він писав про те, що поетові треба менше займатися нормальними пошуками, а «більше цікавитися життям країни, народу, міста, всіх тих, кому зараз погано».
У Бердяєва було своєрідне бачення людини. Він характеризував людину як «духовну, фізичну й плотську» Істоту. «Як «плотська» Істота, вона пов’язана з усім коловоротом світового життя, як Істота «духовна» — зі світом духовним і з Богом. Духовна основа в людині не залежить від природи й суспільства і не обумовлена ними».
Згідно з концепцією особистості, яку розробляв у своїй поезії Б. Чичибабін, в людині також поєднуються різні начала земне й небесне, низьке й піднесене, «горнее и дольнее.» Його герой оволодів натхненною мовою «речью тела одухотворенной», «небесностью земной», в ньому злилися духовність і чутливість. Відродження й воскресіння людина відбувається внаслідок злиття цих двох начал: «к жизни возвращен деревьями земли и облаками неба». З іншого боку, Чичибабін ніколи не погоджувався з тим, що духовна основа людини не залежить від природи й суспільства.
На його думку «допоки людина живе на землі, вона не може звільнитися від земних, повсякденних, життєвих турбот. І ніякий Бог не може цього вимагати».
Про себе, зокрема, він говорив: «Я живу в такий час, коли не можна ухилятися від соціального. Поет створений так, що він не може не реагувати, не відгукуватися на все несправедливе, на все велике й трагічне у житті». Проте письменник не забуває і про внутрішню незалежність: «Я буду писати так, як диктує мені Бог, буду писати для себе». Відмовляючись від публікації своїх віршів, свідомо погоджуючись на повну творчу ізоляцію в суспільстві, ідеологію якого він не сприймав, Чичибабін самим своїм життям стверджував, що духовна воля не залежить від соціуму і не визначається ним. «Він переконаний, що головне - не зовнішня суспільна свобода, а внутрішня незалежність. «Це зовнішня воля і права, які ми начебто здобули, ...і ми не знаємо, що з ними робити. Це не справжня воля, бо ми не маємо внутрішньої свободи». Для Чичибабіна внутрішня свобода — «наслідування Божих законів», і завдяки цьому її можна здобути. У цьому його розуміння волі збігається з поглядами Бердяєва.
Переосмислюючи праці великого російського філософа, письменник намагається встановити зв’язок між поняттями «воля», «культура», «особиста відповідальність». В есе «Чи буває воля без культури?» він пише про те, що без відповідальності людини, її поваги до культури здобуття справжньої волі просто неможливе. Воля без цих важливих основ перетвориться на «щось жахливе», на «абсурд і дикість», що походять від рабства. За словами Чичибабіна, звільнитися від рабства дуже важко. В останній час людство захопилося новими «правами і свободами», але «ми не отримали потрібну нам «внутрішню» свободу, невіддільну від культури й відповідальності». Люди залишилися рабами — «рабами ідей», які чергові політики вбивають їм у голову». Як і раби, люди з такою психологією, дуже легко змінюють свої погляди й переконання. Про внутрішній, духовний стан людини й всього суспільства розповідається в багатьох віршах Б. Чичибабіна.
У своїх виступах і поетичних творах письменник неодноразово спирався на думку Бердяєва про провину і каяття. Ідея каяття і спокути — суто християнська, згідно з християнським віровченням Бердяєв визначає почуття «образи, злості й помсти» як таке, що перетворює людину на раба темних і злих начал у собі, а почуття провини — як таке, що допомагає спокутувати гріх, просвітлює душу людини. Чичибабін, сприймаючи ці погляди Бердяєва, пише «про мудре й точне протиставлення релігійного, шляхетного і плідного почуття провини, характерне для вільної людини, рабському почуттю образи, безбожному, ницому, згубному».
Розмірковуючи про почуття провини, Бердяєв доходить «парадоксального» висновку: «Є спокута в самому прийнятті на себе провини. Провинність інколи буває морально вище за чистоту». Ця «парадоксальна» ідея проймає всю і творчість Чичибабіна: він бере на себе всі гріхи світу, країни, свого народу.
Так неужели ж один на всю страну,
на всю планиду,
Я исповедую вину, а не обиду?
У своєму есе «Чи буває воля без культури?» Чичибабін згадував про те, як один із великих людей епохи Д. С. Лихачов закликав усіх до каяття. І як люди повстали проти цього, які заговорила в них «рабська сутність», нице почуття образи.
Спокойно днюет и ночует,
кто за собой вины не чует,
он свой своим в своем краю,
и не в чем каяться ему.
Он в хоровом негодованьи
отверг и мысль о покаянье.
А я и множестве один,
на мне одном сто тысяч вин.
Особливо близькими Б. Чичибабіну були думки М. Бердяєва про мистецтво. Філософ зазначав: «Митець виправдовується своєю творчістю, своїм творчим подвигом». Ця теза знаходить відбиток у багатьох віршах поета. Є підстави вважати, що митець був добре обізнаний із роботою Бердяєва «Зміст творчості», бо вся спадщина письменника доводить бердяєвську думку про те, що творчість — це дар, котрий дає людині Бог, це плід, що має сім’я, яке впаде на родючий грунт, тобто таланти людини повинні збагатити і світ, і людство.
Чичибабін завжди писав про те, що його письменницький хист — від Бога. Він сприймає Божий дарунок як заклик до виконання великої місії (на зразок Христа) у світі людському:
Всяк день казним Иисус. И брат ему — поэт.
І ще один аспект порівняння поглядів Бердяєва і Чичибабіна історичний. В оцінці історії обидва мислителі керувалися єдиним критерієм — долею особистості. Ще сто років тому Бердяєв писав про те, що історія «повинна мати смисл для кожної окремої особистості. Історія повинна вимірюватися її конкретною долею». Тому, коли суспільство змінює свою політику, напрямок розвитку, воно повинно захистити й подбати про особистість, про її права й свободи, про її життя, яке тільки одне. Б. Чичибабін також у своїй поезії завжди висував на перший план пріоритет цінності людини. Мета історії, на його думку, — щастя окремої «маленької» людини. У цьому плані він не тільки розвиває ідеї Бердяєва, але й спирається на традиції російської класики, що завжди стояла на захисті інтересів «маленької» людини. Однак «маленька» людина для Чичибабіна — завжди Особистість з великої літери, і в цьому виявляється його сучасне, модерне світовідчуття поета, котрий і належить уже не XIX, а XX століттю.
Отже, праці М. Бердяєва справили великий вплив на формування творчої концепції поета Б. Чичибабіна. Філософські думки мислителя кінця XIX - початку XX ст. дали поштовх для і світоглядних шукань письменника, його роздумів про людину і Бога, смисл буття і культуру, внутрішню свободу та історію. Б. Чичибабін у своїй творчості актуалізував багато бердяєвських ідей, наблизивши їх до духовних потреб своєї епохи.
Л-ра: Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Сер. : Філологічні науки. – Полтава, 2000. – Вип. 4-5. – С. 34-40.
Твори
Критика
