Особливості поетичного стилю Бориса Чичибабіна
Марина Зуєнко
Борис Олексійович Чичибабін народився в Кременчуці, більшу частину свого життя прожив у Харкові, добре знав українську літературу та фольклор, і це сприяло його ідейно-естетичним пошукам. З-поміж віршів митця можна зустріти чимало поезій, присвячених українським письменникам, зокрема, Т. Шевченкові, Г. Сковороді, І. Франкові, Л. Костенко, М. Руденкові.
Стильовий аналіз художньої лірики Чичибабіна дозволить з'ясувати чимало дискусійних питань, які стосуються творчості письменника, передусім неповторної мистецької індивідуальності. Цікавою розвідкою, що безпосередньо пов'язана з означеною проблемою, є стаття Г. Померанца «Самотня школа любові». У ній автор проаналізував стилетвірні чинники, які зумовили еволюцію індивідуального стилю Б. Чичибабіна. Але літературні університети, що формували художню манеру поета, ним визначені досить умовно: «Школа почалася в таборах, продовжувалася на поетичних вечорах 60-х років, пішла з літератури разом з відлигою, - і все це була школа кохання». Його літературна правда - любов, природа, книги. Відомо, що мотив любові традиційний для жанрів сонета, ліричної сповіді. У творчості Чичибабіна він домінує і в жанрі молитви. Причому тут «немає стилізації під святість, проте є те, що становить її сутність: любов. Любов як щастя розділеного почуття і любов як готовність душу свою віддати за ближнього».
І. Остапенко слушно зауважила, що мотив любові в ліриці поета постійно еволюціонує: «Це натхнення, творчий імпульс, далі - це спосіб проявити через себе образ Божий, а потім - це втілення в людині божественної суті й особливий спосіб пізнання світу». Отже, розуміння людини як божественного начала, а поета як пророка спонукало письменника малювати ліричні картини, у яких життєдайним джерелом ставали любов, тобто гармонія з собою і зі світом, настанова на добро.
Звернімося до збірки «Стихотворения» (2003), до якої увійшли вірші різних років (зауважимо, що збірку компонував сам автор). Поетичні образи книги об'єднані навколо домінанти художнього мислення митця - воскресіння людського життя засобами Слова. Чичибабін розумів Слово в біблійному витлумаченні: як дар Божий. У передмові до збірки «Вибрав сам» він писав: «Мої кращі вірші - про Головне, про вічне. Моральні, філософські питання добра і зла, краси, досконалості - це турбує мене найбільше. Але час, у який ми з вами живемо, не дозволяє думати про вічність. Живеш публікаціями, розумієш, що все це суєта і потрібно жити вічним, але як же можна відійти від того, чим живе весь народ, уся країна? Я не маю під собою опертя, я поки що не знайду собі місця в цьому часі. І я не знаю, якщо мені Бог дасть ще написати - які вони будуть... І для чого поет, для чого вірші, якщо вони не про Головне, якщо після їх появи не додасться хоч на краплинки доброти і любові, а життя не стане одухотворенішим і гармонійнішим».
Чичибабін писав про ліричного героя своїх віршів: «У ліричного поета герой - сам автор, сам поет. Це його ми любимо, і він повинен бути вартим нашої любові. Він має бути схожий на свої вірші, він і в житті повинен збігатися з тим образом улюбленого поета, який склався в читача-товариша».
Вірш «Родом оттуда...»(1993), який відкриває збірку, написано напередодні смерті поета. Автор ототожнює себе з ліричним героєм, поділяє страждання народу, тим самим створює збірний образ людини свого часу.
У вірші на перший план виходять суспільні проблеми доби: тотальний контроль над людиною, нівелювання прав громадянина. Чичибабін створює контрастний образ доби головно за допомогою просторічної лексики XX століття:
где шумно шагали знамена портяночной славы,
где кожаный ангел к устам правдолюбца приник,
где бывшие бесы, чьи речи темны и корявы,
влюблялись нежданно в страницы убийственных книг,
где судеб мильоны бросались, как камушки, в небо,
где черная жижа все жизни в себя засосет,
где плакала мама по дедушке канувшем в небыль,
и прятала слезы, чтоб их не увидел сексот.
На сторінках збірки Чичибабін показав життя людини перехідної доби, трагедію покоління, долю народу, розкрив сутність багатьох проблем, які залишаються актуальними для людства.
Іронічний підтекст вгадується в кожному творі поета на соціальну та історичну проблематику. У вірші «Кончусь, останусь жив ли...» (1946) звучить мотив переслідування. Іронічний образ «красных помидор» дозволяє авторові піднятися над реальністю, увиразнити авторський протест. За цей вірш і за деякі інші письменника було відправлено до табору, оголошено ворогом народу:
Лестницы, коридоры, хитрые письмена...
Красные помидоры кушайте без меня.
Відчуття всезагального трагізму властиве усій поезії письменника, тому усталеними його образами є вина, гіркота, біль, самопожертва, які свідчать не про особисту трагедію, а про недолю всього народу:
Я б не сложил и пары слов,
когда судьбы мирской горнило
моих висков не опалило,
души моей не потрясло.
Почуття власної відповідальності за події в країні поет поширює і на свого ліричного героя. Мотив самопожертви заради світової гармонії підсилюється контрастними образами. Герой поезії Чичибабіна прагне світового порядку, Божого правосуддя. Контраст як основний композиційний елемент повторюється в більшості ліричних творів митця.
Ранні вірші хоч і мають романтичний пафос, проте в них звучить гостра критика суспільства, засуджується аномальна світобудова. Антитеза як провідний художній троп у побудові контрастних образів увиразнює критичність суджень митця, його жертовність в ім'я людства:
Пока хоть один безутешен влюбленный, -
не знать до седин мне любви разделенной.
Пока не на всех заготовлен уют, -
пусть ветер и снег мне уснуть не дают.
Всю жизнь страшась кровопролитий,
крещен тюрьмою да сумой,
я связан тысячами нитей
с простонародною судьбой.
Романтичний образ поета-пророка є постійним у творчості письменника. У віршах, темою яких є боротьба за світову і суспільну гармонію, він стає організуючим центром. Як приклад можна навести вірш «Исповедным стихом не украшен» (1994):
Быть не может земля без пророка.
Дай же сил мне, — Кого-то молю, —
чтоб не смог я покинуть до срока
обреченную землю мою.
У художньому баченні поета світ сповнений людського трагізму, але містить у собі прекрасне начало. Боротьба прекрасного і потворного, вічного і тлінного є темою вірша «Я почуял беду и проснулся от горя и смуты» (1978). Світ природи зображений як етичний ідеал, катарсис для душі автора і ліричного героя:
И спасибо животным, деревьям,
цветам и колосьям, и смиренному Баху,
чтоб нам через терньи за ним, - и прощенье врагам,
не за тем, чтобы сладко спалось им,
а чтоб стать хоть на миг нам
свободней и легче самим.
У пізній ліриці Чичибабін постійно звертається до Бога, шукаючи сили для морального відродження. Шлях до світової гармонії лежить, на думку поета, через любов. Він убачав дорогу до Бога через любов до жінки. Це тема вірша «Взрослым так и не став...»(1992). Ліричний герой іде до Всевишнього, щоб показати людям шлях прозріння, духовної радості, любові. Життя для Чичибабіна тоді має сенс, коли в ньому панують істина і любов. Піднявши голову до неба, ліричний герой знаходить душевну розраду, утрачений сенс життя. З образом Бога в ліриці митця пов'язаний образ любові, протиставлений усезагальному хаосу. У фіналі вірша Боже світло і любов перемагають зло в окремій людині, даючи новий шанс світові:
Но лишь ею одной, что когда-то божественной мнили,
для чьего торжества нет нигде ни границ, ни гробниц,
нет, спасется не мир, но спасется единственный в мире,
а ведь род-то людской и слагается из единиц.
Ну и что за беда, если голос мой в мире не звонок?
Взрослым так и не стал. Чем кажусь тебе, тем и зови.
Вижу Божию высь. Там живет Иисус и ягненок.
Дай мне помощь и свет, всемогущая школа любви.
Отже, для індивідуального стилю поета характерне трагічне усвідомлення життя окремої людини, народу, суспільства. Проте його лірика не є вираженням песимізму та світової скорботи. Людина, на думку Чичибабіна, наділена Божим даром - здатністю любити. «Школа любові» є засобом духовного піднесення особистості, її протистояння руйнівному впливові доби. Динамічні образи в ліриці Чичибабіна нерідко стають символічними, вони розкривають безкінечний ланцюг змін як у довкіллі, так і в душі людини. Мистецька відповідальність за долю світу, за трагедію кожної маленької людини втілюється в образі поета-пророка, поводиря людських мас. Поетична мова Чичибабіна багата на просторічну лексику, що стає основою для оригінальних метафор, порівнянь. Лексика XX століття вносить особливий колорит у поезію митця, допомагає відтворити правдиві картини дійсності. Образи автора і ліричного героя в поезії Б. Чичибабіна є постійними учасниками, борцями за спасіння і перетворення життя.
Л-ра: Рідний край. – 2006. – № 1. – С. 118-121.
Твори
Критика
