Біографія Оксани Забужко
Оксана Стефанівна Забужко народилася 19 вересня 1960 року в місті Луцьку, у шістдесятницькій родині з давніми історичними традиціями.
Батько письменниці, Стефан (Степан) Іванович Забужко (1926-1983) — педагог, літературний критик і перекладач (вперше переклав українською оповідання чеського композитора і письменника Іллі Гурніка (Ilja Hurník), у сталінські часи був репресований і відбував заслання в Забайкальському краї. Мати, Надія Яківна Обжирко-Забужко (1926-2014) — вчителька української літератури, автор методичних розробок і популярних літературознавчих творів для школярів.
За словами письменниці, свою філологічну освіту вона отримала вдома. Розпочаті у вересні 1965 репресії проти української інтелігенції змусили родину покинути Луцьк, і з 1968 Оксана Забужко мешкає в Києві.
Закінчила філософський факультет (1977-1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету імені Тараса Шевченка. Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва» (1987). Викладала естетику й історію культури в Київській державній консерваторії ім. П. Чайковського (1986-1988), з 1989 — старший науковий співробітник Інституту філософії НАН України.
У 1987 прийнята до Спілки письменників СРСР.
1992 викладала українську культуру в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник. У 1994 отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала українську літературу й культуру у Гарвардському та Піттсбурзькому університетах. У 2001 викладала літературну майстерність у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
У 1995-2010 О. Забужко була віце-президентом українського відділення ПЕН-клубу (президент — Євген Сверстюк).
Писати вірші Забужко почала, за її словами, «з дописемного віку». Дебютувала з віршами в періодиці у 9 років, на 1973 у видавництві «Молодь» була запланована до друку її перша поетична збірка «Весняна акварель», передмову до якої написав Михайло Стельмах. Але в творчу біографію юної авторки знову втрутилися історичні події: під час репресій 1972 її батьки потрапили в «чорні списки», і «Весняну акварель», уже підготовлену до друку, було знято з виробництва. Тих своїх ранніх віршів Забужко ніколи потім не публікувала, а першу поетичну книжку, уже іншого змісту («Травневий іній»), змогла видати тільки в 1985.
Про свій ранній дебют в «Автобіографії» (1997) вона згадує без ентузіазму і до вундеркіндів у літературі закликає ставитись обережно.
Ключовими у творчості Оксани Забужко є теми національної ідентичності і гендеру. Перший роман Забужко, «Польові дослідження з українського сексу», один із «засадничих текстів української літератури пост-радянського періоду», вийшов у 1996 і викликав бурхливі та суперечливі реакції критиків і читачів. Письмо Забужко — стилістично новаторське і інтелектуально провокативне — викликало нерозуміння з боку деяких вітчизняних критиків, незнайомих із здобутками світової критичної думки і фемінізму зокрема. У той же час читачі сприйняли роман дуже добре, він став першим бестселером незалежної України і дав старт українському книжковому ринку.
За соціологічним опитуванням 2006 року цей роман був визнаний «книжкою, що найбільше вплинула на українське суспільство за 15 років незалежності». Нині це найширше перекладений у світі твір нової української прози (15 мов), включений до багатьох обов'язкових списків та рейтинґів сучасної східноєвропейської класики.
Фаховий філософ і культуролог, Оксана Забужко пише есеї і працює у жанрі нон-фікшн. Вона також звертається до української історії ХХ століття. Її найвидатніший, за оцінками української та зарубіжної критики, роман «Музей покинутих секретів» (2009), перекладений шістьма мовами, — це родинна сага, де присутні три ключові для української історії епохи — Друга Світова війна, 70-ті роки, ранні 2000-ні. Зокрема, авторка приділяє багато уваги епосі УПА (Української Повстанської Армії), демонізованої радянською історіографією. Важливою рисою письма Оксани Забужко є його зверненість до світу, націленість не лише на внутрішню аудиторію, доступність для західного читача.
Дослідники аналізували прозу Забужко за допомогою постколоніальних теорій. У компаративістських студіях «Польові досліження…» порівнюють із творами Джамайки Кінкейд, Ассії Джебар, Анджели Картер, Ніколь Броссар та ін. Письменниця також має надзвичайно виразний стиль, де «поетичний» та «інтелектуальний» голоси переплітаються і витворюють складну структуру. На думку деяких дослідників, у ньому присутнє жіноче письмо, écriture féminine, зокрема, письмо «з тіла» або «про тіло».
Найвідоміша книга Оксани Забужко у жанрі нон-фікшн — «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007). У цьому безпрецендентному для України інтелектуальному бестселері, по-перше, українська культурна історія осмислена через Лесю Українку, жіночу постать, як «Іншого», з постколоніальної точки зору. По-друге, Забужко пише про роль і свідомість української шляхти, яку, якщо скористатися образами самої Лесі Українки, можна назвати «великопанською» (на противагу «глибокохамській» радянській) спільнотою.
Ця спільнота в різні часи включала братчиків Кирило-Мефодіївського братства, членів Громади, зокрема Олену Пчілкy — «матір українського націоналізму», мецената Євгена Чикаленка, саму Лесю Українку та багато інших, нині забутих або недооцінених, визначних постатей. Оксана Забужко доводить, що чимало етичних та естетичних «кодів», вироблених шляхтою, стали неприступними сучасному читачеві. По-третє, Оксана Забужко вважає лицарський («єретичний», гностичний) дискурс у Лесі Українки знаковим і таким, що вписує Україну у систему європейських міфологій.
З ім'ям Оксани Забужко пов'язаний вихід сучасної української літератури на міжнародну арену. Твори письменниці перекладені понад 20 мовами, окремими книжками виходили в Австрії, Болгарії, Італії, Ірані, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, США, Угорщині, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції. Книжка розмов із варшавською публіцисткою Ізою Хруслінською «Український палімпсест» початково вийшла польською мовою і взимку 2013-2014 стала для польських еліт важливим джерелом знань про Україну.
Вистави за творами письменниці йдуть на багатьох театральних сценах України, Європи і Північної Америки. У лютому 1998 у Нью-Йорку відбулася прем'єра драматичної сцени (моноопери) для мецо-сопрано та камерного ансамблю «Клітемнестра» за однойменною поемою Оксани Забужко (композитор: Вірко Балей (Virko Baley), англійський переклад: Ліса Сапінкопф (Lisa Sapinkopf).
У 2001 на Київській студії хронікально-документальних фільмів знято експериментальний фільм «Хроніки від Фортінбраса» за мотивами однойменної збірки есеїв (режисер Оксана Чепелик).
Поезії Забужко покладені на музику багатьма українськими та зарубіжними композиторами. З 2012 письменниця співпрацює з гуртом «Тельнюк: Сестри», п'ятий концертний альбом якого «Дорога зі скла: LIVE» створено головно на її вірші.
У 2015 Чеське Радіо Влтава (Прага) підготувало театралізовану аудіоверсію роману «Музей покинутих секретів» (драматичний цикл із 15 передач, чеський переклад: Ріта Кіндлерова, режисер: Петр Манчал).
Твори
Критика
