Своєрідність художньої «конденсації ідеї успіху» у творчості Артура Хейлі
О. М. Данильчук
Поява в наш час літератури, в якій надаються різні рецепти успіху людини в суспільному та особистому житті, викликана, безумовно, інтелектуалізацією нашого життя, потребою суспільства налагоджувати контакти між людьми: партнерами по бізнесу, колегами, друзями, родичами. Зокрема відома серія книг американського автора Дейла Карнегі, який пропонує «рецепти щастя» тим, хто бажає його отримати.
Якщо спробувати проаналізувати ці книги, то стає зрозумілим: вони наголошують на тому, що до успіху приводить, насамперед, розум, а не емоції. Останні заважають людині не тільки об'єктивно мислити, але й взагалі жити розумно.
Цікаво, що, апелюючи до підсвідомого читача, граючи на його почуттях, сантиментах, відомий американський прозаїк XX століття Артур Хейлі створював занадто розсудливих, по-справжньому тверезо мислячих героїв, таких, які були здатні не тільки придушити в собі емоції, а й вирвати їх з коренем, якщо цього потребувала справа.
Про нього писали. Радянські критики Д. Затонський, О. Мулярчик, М. Пальцев, О. Звєрєв, В. Ковський, В. Івашева, С. Меншиков та інші на сторінках відомих часописів, таких як «Иностранная литература», «Всесвіт», «Наука и жизнь» вирішували питання: «Чому читають романи Хейлі?» і намагалися з'ясувати «секрет» успіху письменника у масового читача. Але твори Хейлі цінують і зараз: насамперед молодь і ті, кому цікаві романи на «виробничу» тематику. В наш час, переважно в інтернеті, організовуються форуми, висловлюють думки сучасні критики, письменники, такі як К. Долініна, О. Донде, І. Штемлер, К. Кедров, С. Карамаєв та інші, і продовжують розкривати феномен творчості Артура Хейлі. Але незважаючи на це, у вивченні його прози залишилося багато білих плям.
Метою нашого дослідження є спроба проаналізувати проблеми співвідношення раціонального та емоційного в житті його героїв-американців та вплив науково-технічного прогресу на психологію людини, які порушує письменник у своїх творах.
Ця тема дуже актуальна не тільки тому, що займає вагоме місце в розв'язанні питання докладного вивчення творчості Хейлі та його позиції в світовій літературі, але й торкається норм сучасної людської моралі.
Відразу зазначимо, що хейлівського героя цікавить, насамперед, справа, якою він займається. Доказом тому є ряд прикладів: адміністратор готелю Пітер Макдермотт закохується в прекрасну дівчину, але не поспішає освідчуватися. «Якщо щось і намічається між ним і Христиною, не потрібно підганяти події, він повинен бути обережним», — ніби виправдовує свого безумовно позитивного героя автор.
Адам Трентон, великий ділок в автомобілебудуванні, наважується висловити відмінну від інших учасників конференції думку, керуючись не стільки своїм душевним покликом, скільки переконаннями переважно раціонального напрямку: «запобіганням злагоди в автопромисловості кар'єри не зробиш...».
Заступникові директора автомобільного заводу Метту Залескі не подобається, коли хтось вказує йому, як себе поводити, але він розуміє: «Людині доводиться ховати в кишеню й свою гордість і переконання, коли вона хоче, щоб завод працював».
Прикладів раціоналізму мислення персонажів на сторінках романів Хейлі можна відшукати безліч. Герої письменника емоційно обмежені: «стримався», «примусив себе мислити розумно», «розсудливість отримала перевагу», «сидів не даючи виходу почуттям», «вирішив, що розсудливіше почекати», «тільки кивнув, нічим не викривав своїх почуттів», «примусив свій мозок працювати твердо і спокійно».
Герої Хейлі постійно в напрузі. Їх почуття гніву, образи, роздратування і навіть кохання повинні мовчати, пригнічені розумом. Аж поки не зазвучить такий монолог:
«— Це єдине, що вас хвилює! — карбуючи кожне слово льодяним тоном промовила Еріка, — ...адже ви живете — ми живемо — лише заради автомобілів, прибутку та перемоги над конкурентами. Цьому присвячується якщо не весь час, то переважна його частина. А решта — забувається. Тільки вчора тут загинула людина. Ми всі її знали. А у вас в думках тільки одне: «У неділю перемагай!» Вона ж для вас вчорашній день! Ось ви вже й забули про неї».
Було безрозсудно говорити про те, що трапилося саме в той момент. Після таких слів всі зніяковіли. Але це було повною правдою. І настав момент її сказати...
Таких моментів у героїв Хейлі небагато. І найчастіше вони припадають на кульмінацію в сюжетному розвитку дії.
Впровадження техніки в життя людини потребує від останньої, насамперед, практичного вміння, а отже — раціонального підходу до справи.
Практичні дії не вимагають від людини абстрактно-теоретичного мислення. Практик не буде довго розмірковувати над розв'язанням того чи іншого технічного завдання; він відразу «побачить» його рішення. Але в теоретичній, абстрактній галузі він часто втрачає кмітливість через те, що «теоретичний» розум, який проявляється, насамперед, в інтелекті й розумових здібностях людини, часто виявляється неспроможним практично вирішити виникаючі питання.
Саме набір «практико-технічних» здібностей і визначає специфіку творчості письменника й є його художньою манерою.
Раціональне мислення Хейлі знаходить своє вираження в створених ним романах, які більше схожі на практичні «поради», які, на думку О. Черчесова, «лікар Хейлі» «виписує кожному, хто бажає досягти успіху в цьому світі. І щоб зробити це, треба лише сумлінно виконувати свій обов’язок — професійний, сімейний, цивільний і моральний... І тому весь рецепт, по суті, зводиться до дотримання етичних норм поведінки». Також О. Черчесов зауважує: «Хейлі виявляється в полоні своїх задумів і первісних установок, які стають тепер важливіше за правдоподібність: підминають її під збиту схему. Роман (йдеться про «Сильнодіючі ліки». — О. Д.) являє собою самовідтворюючу структуру вихідних принципів, які утверджуються шляхом необмеженого повтору авторських поглядів на те, «що таке добре, а що таке погано». І добре — це чесність, ініціативність, дружна сім'я, дивна інтуїція, прямолінійність, пам'ять, чисто зроблена кар'єра й чисто зроблені гроші. Іншими словами, все позитивне зводиться до відретушованої «американській мрії», причому реалізація її в долі головної героїні («сучасної Попелюшки», як вірно помітив О. Мулярчик), по суті, не допускає будь-яких жертв з її боку».
Хейлі працював дуже багато, напружено. Створювання романів, хоча й було його улюбленою справою, вдавалося напрочуд важко. Він писав по 600 слів у день, тобто приблизно дві сторінки на машинці, п’ять днів на тиждень два роки підряд (один рік витрачався на збори матеріалу). В одному з інтерв'ю він повідомив: «Інколи над одним реченням, абзацом мучуся по кілька годин. Але, ви знаєте, я маю втіху. Під час подорожі по вашій країні мені пощастило ознайомитися з рукописами Пушкіна. І коли я побачив, як багато поет працював над словом, мені полегшало — якщо геніальний Пушкін іноді переписував один рядок багато разів, отже й я чиню правильно».
Герої Хейлі жили подібним до свого творця життям: з головою занурювались у роботу... В романі «Колеса» трудяться всі — і президенти кампаній і рядові робітники. «Різниця, до того ж суттєва, полягає в їх винагороді: перші одержують пакети акцій кампанії, мають комфортабельні особняки, дорогі автомашини, яхти, в інших — куди скромніший набір життєвих благ, підтримка й зберігання яких вимагає від них постійної, часом виснажливої праці».
Поважно-сухуватим описом початку трудового дня керівників Великої трійки — «Дженерал моторс», «Форд» та «Крайслер» відкриває свій роман Хейлі.
Ранній протихолестериновий сніданок, перегляд газет, і на початку сьомої президент «Дженерал моторе» в «кадилаці» з шофером за кермом мчить на роботу.
А тим часом перший президент кампанії «Форд» уже вилітає до Нью-Йорка, встигнувши до цього надиктувати на плівку короткі, але дуже важливі розпорядження. Знаходячись у літаку, він тут же, щоб не гаяти даремно часу, проводить нараду.
Багато працюють пересічні американці: лікарі («Остаточний діагноз», «Сильнодіючий засіб»), кореспонденти, журналісти («Вечірні новини»), полісмени («Детектив»), канадські парламентарії («На висотах твоїх»), банкіри («Міняйли»), працівники готелю («Готель»), аеропорту («Аеропорт»).
Робота в житті героїв Хейлі займає не просто основне місце. Вона — сенс їх існування. Часом єдиний.
В усіх романах письменника знайдеться не так вже багато замальовок побутових сцен. Але всі вони — продовження трудової діяльності героїв поза стінами установи.
Г. Васильєв, аналізуючи роман «Колеса», відзначає, що під час читання цього твору, відчувається «страшна картина світу», в якому немає нічого, крім роботи, щоденного шаленого бігу, погоні за часом, що спливає, й не несе нічого, крім несподіваних смертей, хвороб, розчарувань, ранніх втрат. «Більше, ніжу будь- якому іншому романі Хейлі, — зазначає критик, — «люди тут випадкові, взаємозамінні, як частини машин, які вони виготовляють, позбавлені твердої духовної основи, що дозволяє їм вистояти».
Такої глобальної проблеми, як знецінювання людського життя, письменник торкається майже в кожному своєму романі. Як не згадати тут Камю з притаманним йому екзистенціоналістським відчуттям світу?! Герої Хейлі живуть у постійному страху неправильно розрахувати свої можливості, ризикують своїм життям, піддаючись небезпеці. Не дивно, що М. Пальцев у післямові до видання роману «Аеропорт» назвав Хейлі «хрещеним батьком» апокаліптичної масової белетристики». Картини насильства, перелік смертей одиничних і масових у результаті катастроф, аварій, вибухів, убивств, що відбуваються на сторінках романів, сівідчать про те, що Хейлі відчував увесь неспокій в оточуючому навколишньому середовищі.
Але що змушує персонажів його романів працювати протягом 15-18 годин на добу, залишаючи обмаль часу на відпочинок? Матеріальна винагорода? Припустимо, це так. Солідний капітал стає результатом напруженої фізичної й розумової праці. Але не для всіх. Тоді, може, моральне задоволення? Так, і це, мабуть, немаловажний факт, можна сказати, першорядний для усвідомлення людиною свого значення в цьому світі.
Докладна розповідь про основні галузі американської економіки, такі як енергетика, готельний й автомобільний бізнес, банківська справа, сфери медичного обслуговування й транспортування пасажирів і різного роду вантажів шляхом авіаційних рейсів, які здійснює компанія «Транс-Америка» — все це знаходимо на сторінках романів письменника. Він дає можливість відчути «американський стиль життя», його колорит, особливості, специфіку, виявлення.
Це поняття бере початок від давнини, коли Америка на противагу феодальній Європі вважалася для всього світу символом свободи й демократії і приваблювала перших поселенців — пуритан, які заснували там колонію «Нова Англія». У Новому Світі ці «Адами і Єви «усвідомлювали своє божественне призначення створити «дім Бога на Землі « й, безумовно, вважали своїм героєм біблійного Адама.
Цікаво зауважити, що американський соціолог Р. Льюїс, який досліджував поведінку й розвиток «міфу про Адама», зазначав: «Немає нічого дивного в тому, що для покоління, яке виросло на Біблії, героєм став Адам до його гріхопадіння. Адам був першою людиною, архетипом людства ... Це і був образ американця». [Lewis R.W.B. The American Adam. The Univ. of Chicago Press, p.5 цит. за кн.: 2, 78].
Сучасні науковці теж стверджують, що «Америка починалася з Біблії». Професор Т. Денисова у статті «Роздуми про функціонування Біблії в новітній літературі США» зазначає: «Той історичний ковенант, що був складений і підписаний першопоселенцями англійської колонії Вірджінія ще на славнозвісному пароплаві «Майська квітка», починався з визнання божого закону над людським. «Здійснивши во славу Божию і для розповсюдження Християнства, на честь нашого короля і Батьківщини подорож, даби заснувати першу колонію, в північній частині Вірджінії, перед Богом і один перед одним урочисто усі разом цим проголошуємо, що ми заключаємо сей Договір і об'єднуємося в громадянське і політичне суспільство для кращого нашого правління і безпеки і для досягнення означених цілей; і відтак зобов'язуємося приймати, встановлювати і видавати закони такі справедливі і рівні, Установлення, Накази і Церковні постанови, які вважатимемо найбільш підходящими і корисними для спільного блага колонії».
У Віргінії прагнули створити Сад Земний, в Новій Англії — вибудувати Місто На Горі. І там, і там в підвалини закладалася Біблія. Один з кращих дослідників американської духовної історії Л .В. Паррінгтон констатував: «...було завезено до Нової Англії два кардинальних принципи, що фактично злилися в один: принцип демократичної церкви і принцип демократичної держави». (Цит.: История литературы США. T. 1. М., 1997. с. 154). Біблія несла в собі божественні приписи, моральні канони, на яких базувалися і церква, і держава. Біблія була єдиною книгою, яку обов’язково привозили з собою і постійне читання якої всіляко заохочувалося. Адже художня література, як і будь-які розваги, пуританами вважалася справою гріховною. Парадоксально, але саме Біблія, фактично, водночас сильно сприяла і розвитку літератури, а точніше — самої естетичної свідомості новоприбульців. Як відмічають дослідники, «літературна вищість пуритан у порівнянні з іншими колоністами була не випадковою, швидше вона була наслідком того факту, що лише вони принесли з собою на ці береги те, що необхідно для будь-якої літератури: міцну культурну структуру, в межах якої вони могли мислити і виражати власні думки». Та-ка структура обумовила літературні досягнення пуритан, визначила їхню тематику і продиктувала використання різних форм. Темою стало не менше (але й не більше), як відношення людини до Бога і те, яким чином могла людина краще служити його сосудом і знаряддям на славу Бога». (American Literature. The makers and the making. Book a: beginning to 1826, Ed by Cleanth Brooks. R.W.Lewis, R.-P.Warren. N.Y, 1974, p. 13). Адже для пуритан усе земне було лише відбитком того, що по-справжньому замишляється і відбувається на небі — волі Божої. Отже, Біблія була ключем, що відкривала таїну провидіння людини, котра в земному житті мала справу виключно із знаками і символами». (История литературы США. T. 1. М., 1997. с. 152). Провидіння, таким чином, ще й з'єднало в одно ціле час і простір.
Пуритани ототожнювали власну історію із старозавітною, вважаючи себе таким самим богообраним народом, якого Мойсей вивів з Єгипту до землі обітованої. Це змінило масштаби дії, надавши їй епічного розмаху, перенесло мізерну купку людей, загублених на маргіналіях цивілізації, в центр світової історії, поставивши в залежність від їхніх дій долі людства. Отже, Біблія центрувала життя колоністів, надала навіть їхнім буденним вчинкам масштабності і значущості, а також стала великою моделлю для подальшого культурного і літературного розвитку.
Можна говорити про те, що постійна активна присутність Біблії в житті пуритан наклала відчутний відбиток на їхній менталітет, художнє мислення, літературу. Це далося взнаки у переважанні інтересу до моральних категорій, в зосередженості на проблемах Добра і Зла, характерній для американської літератури. Це відбилося на інтенсивному використанні символіки, знаковості в різних жанрах і в різні періоди роз-витку літератури, що сприяло багаторівневості її потрактування не тільки й не стільки критиками, а й самими читачами. Це відбилось в широкому застосуванні таких жанрових форм, як притча, риторики і ритміки проповіді як формотворчих не тільки в поезії, а й у прозі США.
Це вплинуло на саму сутність американської ментальності, основи якої сформульовано в філософії трансценденталізму. Адже теорія «over-soul» (понад душі), проголошена Емерсоном разом з ідеєю «self-reliance» (покладання на себе), виражала саму сутність американізму: всі люди рівні, в житті — активно-творчі; кожне людське створіння безпосередньо зв'язане з Природою, з творцем, отже є неодривною частиною Всесвіту (Універсуму, як казали трансценденталісти) і саме таким шляхом (не через соціум, а просто через Бога) зв'язане з усіма іншими людьми. Біблійна модель незмінного замкненого циклічного часопростору також сприяла значною мірою потрактуванню людини як частини Універсуму, перш за все — тобто, пріоритетності природності, загальнолюдського над соціальною конкретикою. Все, назване вище, не кажучи вже про типові для будь-якої західної літератури алюзії на біблійні образи, теми, ситуації, міфологеми (згадаємо, що Т.-С. Еліот назвав саме християнство одним з двох крил, що на них спирається західна цивілізація), виступає конструктивною основою багатьох творів в різні періоди розвитку красного письменства США».
У тому складному всесвіті, який сьогодні представляє собою американський менталітет, проблеми духовності посідають чільне місце, і не останню роль в їх розвої, в їхньому виявленні відіграє релігія...».
Тож не дивно, що Хейлі, як письменник-американець, теж звертається до Біблії, створюючи образ Німа Голдмена (роман «Перевантаження»). «Gold man» в перекладі з англійської — золота людина. «Письменник наділяє свого центрального персонажа винятковою сексуальною міццю, яка «шифрує» рятувальну життєдійну силу, природне здоров'я й незламну любов до життя. «Звіролов милістю Божиєю» (як Німрод зі Старого Завіту, про що не забуває нагадати автор), — це вже не просто позитивний герой письменника. Це ніби санкціонована самим єством субстанція, здатна затвердити рівновагу, що похитнулася, на вагах людських доль — тому що кожна любовна інтрига приносить партнеркам Німа несказанну радість і полегшення, — зазначає О. Черчесов. — Зараховуючи героя до єврейських націй, автор не випадково говорить про «почуття спільності», що нараховує п'ять тисячоліть й є причиною згуртованості цього народу. Так мотив доброчинності традиції, що вперто звучав в «Міняйлах», перетворюється на якусь трансцендентальну метафізичність, яка протистоїть погрозі хаосу».
Більшість американців вважають, що система моральних цінностей в їх країні коріниться не в чому іншому, як у протестантській етиці й пуританській моралі. Саме протестантизм проповідував такі принципи, як індивідуалізм, етику «особистого успіху», принцип «рівних можливостей».
Відомий американський публіцист Бенджамін Фраклін в «Альманасі бідного Річарда» додає ще 13 «корисних чеснот». Це самообмеження, помірність, мовчазність, акуратність, справедливість, працьовитість, старанність, спокій, цнотливість, покірливість, щирість, ощадливість, рішучість.
В «Наставлянні молодому торговцеві» він пише: «Пам'ятай, що час — гроші... гроші за своєю природою плодоносні й здатні породжувати нові гроші...» [Weber M. Die protestantische Ethick. München und Humburg, 1965, Bd. I, S 40—42 p. 5 цит. за кн.: 2, 79].
Пуританізм став носієм раціонального підприємництва й раціональної організації праці. В руслі протестантської етики й пуританської моралі ви-никали традиційні для епохи «вільного підприємництва» міфи про «людину, яка створила сама себе», індивідуалістичні концепції особистого успіху, «рівних можливостей».
Томас Джефферсон, написавши текст Декларації незалежності Америки і використовуючи формулу Локка про право людини на «життя, свободу та власність», замінив «власність» на «прагнення до щастя». Якщо перші два положення були повністю підкріплені юридичними й законодавчими актами, то «знаходження» щастя цілком і повністю залежало від удачливості й ініціативи окремої особистості.
У філософському сенсі щастя пов'язується з гідно прожитим життям, а його досягнення залежить від наявності в людини відомих чеснот, виховувати й розвивати які в собі може й повинен кожен. І якщо людина в цьому світі не досягає успіху, то звинувачувати вона може лише себе. Ніяке суспільство або заснована ним влада не може наділити її моральними якостями й зробити з неї гарної, моральної людини. А отже, знаходження щастя залежить від внутрішніх якостей і спонукань людини. Ні суспільство, ні уряд не можуть забезпечити їй знаходження особистого щастя. У невдачах окремої особистості винне не суспільство, яке створило певні соціальні умови, а вона сама. Звідси й випливає сформована в Америці, а разом з тим і в творчості Хейлі, концепція індивідуалізму.
Протестантизм учив, що головною моральною якістю повинна бути працьовитість, яка повинна привести до заможності й успіху. Ось чому так багато працюють герої письменника — американці. Кожен, хто досягає успіху, повинен допомагати ближньому. Бідний цього зробити не може. Бути бідним гріх. Людина, яка не досягла успіху, — невдаха. А невдаха не може бути центральною фігурою будь-якого твору, розрахованого на пересічного американця, масового читача «книги-рецепту успіху». Прикладом такого героя-невдахи у Хейлі може бути О'Гереро (роман «Аеропорт»).
«Книги-рецепти успіху», що передували романам Хейлі, почали з'являтися в Америці ще з другої половини XIX століття. Класикою цього жанру стала літературна спадщина Гораціо Апджера-молодшого, основоположника даного напрямку в американській літературі. Подібні видання й до цього часу не зникли з ринку, користуючись постійним попитом і популярністю, як у американців, так і у вітчизняного споживача. У XX столітті вийшла книга зараз усім вже відомого Дейла Карнегі «Як здобувати друзів і впливати на людей», яка відразу породила серію книг у жанрі «non-fiction», літератури без вимислу. Остання належить до розряду документальної. Але не слід забувати, що романи Хейлі, незважаючи на їх «рецепторність» та «знаковість», все ж таки є творами художніми.
Роман про успіх і донині залишається одним із найпоширеніших жанрів в американській літературі. Міф про героя, що досяг певного успіху, покликаний підкоряти уяву й затверджувати шкалу цінностей для пересічного американця.
Суть рецептів подібних «книг успіху» зводиться до наступного: розумне поєднання ділових якостей, працьовитість, рішучість, цілеспрямованість, швидкість і логіка мислення, в той же час помірність, поміркованість, готовність піти на компроміс заради загального блага, невразливість, емоційна глухість до різного роду подразників — гарантія успішного результату будь-якої справи або устремління окремої особистості.
Герої Хейлі свого роду «рецепторні» і є художньою «конденсацією ідеї успіху»: невідомий молодий герой один, без будь-якої допомоги, кидається у вир життя великого міста і перемагає...
Тут явно помітна віра самого письменника в індивідуальний початок, в етику «рівних можливостей» для кожного та його «прагнення до щастя». Висловлюючись мовою соціології, Хейлі вдалося зрівняти прагнення до щастя з прагненням досягти успіху, а останнє, як показують щасливі кінцівки його романів, з прагненням досягти матеріального благополуччя.
Не зайвим буде нагадати, що у героїв Хейлі є літературні попередники — герої Ф. Купера, які так само спрямовані на досягнення успіху. Але в них, на відміну від хейлівських, жила романтика. Це були герої «дикого Заходу» — мисливці, трапери, слідопити, ковбої. їх еволюція від романтичної героїки до героїки прагматичної, яка притаманна персонажам Хейлі, відбувалася повільно. Принципова відміна героїв американського романтизму від хейлівських персонажів полягала в тому, що вони були ворогами всього урбаністичного. Вони не довіряли новій економічній системі, відчуваючи потребу добувати собі їжу в лісі. І те, що називають прогресом, науково-технічною революцією, було на їх плечах і йшло за ними по п'ятах, але в літературі вони завжди зображувалися людьми глибоко ворожими йому. З часом герої Купера поступово втрачали зв’язок з американською національною дійсністю і тому стали нетиповими, бо не виражали духу нового часу. Вони відчували себе безпомічними в нових умовах і були не в змозі протистояти технологічному прогресу, який швидко насувався.
Герої Хейлі — діти урбаністичної цивілізації. Вони не відчувають потреби протистояти розвитку науки й техніки. Це позбавить їх не тільки «хліба», а й сенсу життя.
Жодного з героїв Хейлі ми не бачимо на лоні природи. Він не займається сільською працею, не обробляє культурні рослини, не збирає врожаю. Його персонажі «урбаністичні», вони ніколи не «зливаються» з природою, не стають з нею єдиним цілим, не шукають в ній порятунку, не ховаються від надмірно наступаючої цивілізації, за винятком окремих випадків, коли, аби відсвяткувати вигідну угоду з «потрібним» партнером, вони вдаються до розваг на природі. У такому разі їм пропонується ряд «приємних» послуг: прогулянки берегом річки, жіноче товариство тощо. Це з одного боку.
З іншого — у героїв Хейлі, типових американців, проявляється раціоналістичний підхід до природи. Вона для них джерело невичерпних земних багатств, турбота про поповнення яких відходить на другий план, тому що на перший зводиться прагнення «примножити капітал».
«Проблема взаємовідносин природи і цивілізації, актуальна для всіх часів і народів, набула особливого значення в США в силу специфіки історичного розвитку цієї країни, — зазначає К. Стеценко. — На час появи перших колоній у Новому Світі європейський континент був, практично, повністю освоєний і перетворений людиною на цивілізований простір. Перетинаючи океан, перші поселенці потрапляли в царину дикої природи — невідомих, а тому й дивовижних рослин і тварин, ледве чи не первісних індіанських племен... Ідеї вдосконалення людської душі переносилися на природу, яку наполегливою працею належало перетворити на «земний рай». Таким чином, закладалися основи надзвичайно діяльного ставлення американців до навколишнього середовища, ставлення, що поєднувало в собі і глибоку прихильність, і агресивність...
У той самий час руссоїстське розмежування природного і соціального як природнього і штучного, добра і зла було чужим для перших американців. Рухаючись на Захід, вони не тікали від суспільства у світ первісної природи, а виконували місію носіїв цивілізації... Що стало однією з провідних рис національного менталітету.
В романі «Перевантаження» письменник докладно змальовує активність організацій із захисту споживачів і з охорони праці. І ті, й інші справді виступають з викриттям методів і проявів влади великого бізнесу. Нерідко їм вдається мобілізувати суспільну думку на боротьбу за законодавство, яке буде контролювати деякі, нехай навіть скромні межі обману споживачів і знищення навколишнього середовища. Організації з охорони природи на початку 70-х pp. XX ст. зуміли домогтися прийняття досить твердих норм щодо очищення повітря, води та припинення їх необмеженого забруднення. В той же час великий бізнес активно опирається цим нормам, які «душать приватну ініціативу».
Описуючи діяльність цих організацій, Хейлі, по суті, звинувачує їх у «гальмуванні технічного прогресу». Клуб «Секвойя», який виступає в романі супротивником безрозсудного знищення природи західних штатів при будівництві нових атомних і вугільних електростанцій, звинувачується в тому, що ставить під загрозу майбутнє країни заради збереження вимираючих біологічних видів і природи пустельних районів. Професор Бердсонг, який намагається привселюдно викрити методи влади електроконцернів, зображується як пустий демагог, який використовує громадську трибуну з метою особистого збагачення. Таку ж мету переслідує й Еліот Фрімантл у романі «Аеропорт». Він захищає жителів міста Медоувода, що живуть поблизу аеропорту і через це постійно скаржаться на надмірний шум двигунів літаків, що злітають. Але перш за все він не думає про спокій людей, а піклується про те, як йому отримати прибутки у випадку виграшу цієї справи. Крізь весь роман «Колеса» ніби червоною ниткою проходить ім’я Емерсона Вейла. «Критикан, що гордовито вважає себе фахівцем з автомобільних справ» — «причина для роздратування» президента «Дженерал моторс». Виступаючи по радіо і в газетах, він звинувачує Велику трійку автогігантів у зловживанні довірою публіки.
Отже, всі романи Хейлі необхідно розглядати як чітко виражену тенденцію до проголошення ідеї «успіху», «рівних можливостей» і «прагнення щастя».
Відносно хейлівського героя влучно сказав О. Мулярчик. Аналізуючи одні з перших романів письменника, він зазначив: «В «Готелі» й «Аеропорті» багато дійових осіб, але головним героєм стає тут не стільки той чи інший пойменований персонаж, скільки узагальнений принцип відповідальності кожної посадової особи за свою справу й обов'язки в його виконанні».
Аналіз проблеми співвідношення раціонального та емоційного в житті героїв-американців Хейлі та вплив науково-технічного прогресу на психологію людини, які порушує письменник у своїх творах, не є заключним етапом нашого дослідження. Це питання має перспективу подальшого вивчення.
Л-ра: Зарубіжна література. – 2007. – № 5. – С. 13-17.
Твори
Критика
