Особливості художньої майстерності А. Хейлі (творчість американського прозаїка в контексті «масової літератури»)
О. М. Данильчук
Стаття присвячена аналізу творчості Артура Хейлі в контексті масової літератури. Саме ця проблема до цього часу в літературознавчих та критичних наукових джерелах майже не розглядалась.
Наслідки цього дослідження можуть бути використані у практичній діяльності викладачів на практичних і семінарських заняттях у спеціальному курсі із зарубіжної літератури, у курсових, бакалаврських, дипломних та магістерських роботах, а також вчителями шкіл, гімназій, коледжів.
Творчість Хейлі потрібно розглядати як фонові знання для створення у школярів загального уявлення про особливості всесвітньої літератури II половини XX століття на рівні поєднання масової культури та літературно-естетичних пошуків деяких митців.
Критичної літератури з цього питання майже не існує, хоча, безумовно, існують статті таких заслужених авторів, як В. Івашева, В. Ковський, Д. Затонський, О. Мулярчик, які аналізували романи письменника, але розглядали вони їх переважно з позицій радянського літературознавства. Тому ми намагаємося аналізувати творчість Артура Хейлі з позицій сучасності.
Існує фундаментальна праця Т. Н. Денисової, перша написана в Україні систематизована історія літератури Сполучених Штатів Америки (Денисова, 2002), якій автор присвятив майже 40 років своєї творчої діяльності, і у якій докладно і виважено представлені постаті, твори, основні течії, напрямки, феномени найяскравіші і вагомі для світового літературного розвитку, з якою ми докладно ознайомилися під час своєї дослідницької роботи.
Крім того, нас зацікавили дослідження О. Черчесова (Черчесов, 1991), де було зроблено спробу проаналізувати динаміку пристосування масової белетристики до ідеологічних віянь на прикладі останніх романів Хейлі.
Дуже вагомий внесок у розвиток американської культури було зроблено відомим американським соціологом М. Маклюєном, який привернув нашу увагу, насамперед як «захисник» масової культури (McLuhan М., Fiore Q., 1967), він заперечив «цивілізацію письменності» і намалював картину «глобального села», де за допомогою масової комунікації виникає ідилія вільного від індивідуалізму спілкування людей.
Таким чином, метою даного дослідження слід вважати виявлення рис «масової белетристики» у творчості американського прозаїка.
Дуже професіонально і по-життєвому мудро розпочинає свою книжку Т. Денисова: «Створення літератури — не лише проблемне, а й проблематичне в принципі, бо хіба ж можна відтворити (чи описати, чи систематизувати, чи кваліфікувати) безмежну кількість унікальних і неповторних творів, що з'явилися чи за потребою душі, чи то за законами і спонуками, відомими лише їхнім авторам, чи то взагалі за натхненням?! І як схарактеризувати поняття естетичної цінності згідно з якою той чи той твір вводиться чи не вводиться до складу літературних історій? А з яких позицій вони переказуються, інтерпретуються чи аналізуються? І хто має право оцінювати творчість інших? І якою мірою можна його, це створене іншими, інтерпретувати? І на яких підставах об’єднувати унікальні твори? Цю низку питань можна продовжувати і продовжувати особливо стосовно останніх десятиліть у зв'язку зі зміною парадигми, з відчутною кризою ренесансного світовідчуття та «модерністського проекту» (М. Вебер)».
І далі, посилаючись на думки головного редактора Кембріджського проекту історії літератури С. Берковіц та головного редактора Колумбійського проекту історії літератури С. Елліотта, які вважають що американській літературі від її самого початку властиві складність і суперечливість, дослідник вслід за останнім наголошує не на боротьбі різних начал, а на діалозі (посилаючись на М. Бахтіна) доцентрових і відцентрових сил як на постійному джерелі руху культури, отже, джерелі її життя, і вважає, що «повною мірою внутрішню діалогічність можна вважати критерієм підходу до явищ літературних».
Відштовхуючись від цих думок, ми маємо намір освітити деякі аспекти значення творчості американського прозаїка XX століття Артура Хейлі для світової літератури.
Не так давно романами письменника просто зачитувалися. З часом інтерес до творчості популярного у 60-80-ті роки XX століття американського прозаїка декілька змінився: стали популярними інші письменники. Але аналізуючи романи Хейлі, ми дійшли висновку, що актуальність тематики і проблематики його творів не викликає сумнівів.
Радянські критики після виходу у світ перших романів письменника, організували щось подібне до «круглого столу», де робили спробу визначити «анатомію успіху» американського романіста у широкого кола читачів.
І цікавило їх передусім критичне, тобто реалістичне зображення американської дійсності у його творах. Автора схвалювали, якщо подібне мало місце і нехтували ним, якщо помічали апологічне відношення до описаних подій. Мабуть, задовольнив усіх О. Мулярчик. Докладно аналізуючи романи письменника, він визнав, що вони належать до літератури так званої «прикордонної зони і вбачав в них складне і значне завдання: розповісти про професійну діяльність людей.
На наш погляд, дійсно, такі романи Хейлі, як «Готель», «Аеропорт», «Остаточний діагноз» і «Колеса», які умовно віднесені нами до І періоду творчості письменника, можливо, і відповідають у деякій мірі поняттю «реалістичний роман» у традиційному розумінні цього слова, але тоді навряд чи можна сюди зарахувати такі романи, як «Сильнодіючі ліки», «Міняйли», «Перевантаження», «Вечірні новини» та «Детектив», які були написані значно пізніше і зазнали критики з боку серйозних дослідників.
За думкою О. Черчесова, «Перевантаження» — «самий тенденціозний з усіх романів Хейлі. Самий тривожний і самий безталанний з ним написаних. Спостерігається цікавий момент, коли масова белетристика під важким тягарем покладеної на себе відповідальності не витримує жорстокої ноші і змушена чимось поступитися. Хейлі, утиснувши під одну обкладинку усі лиха Америки (енергетичну кризу, потужне зростання злочинності, занепад моралі та сім'ї), намагається знайти панацею від них, але насамперед жертвує об'єктивністю. Він цілком однозначно стає на сторону бізнесу, кидаючи звинувачення при цьому не тільки у бік Білого дому, але й на голови розлючених споживачів, на «недалекоглядність» екологів, на засоби масової комунікації, які підкоряються наївній публіці» (Переклад усіх іншомовних джерел наш. — О. Д.).
І як зазначає Т. Денисова, «американська наука не дуже широко оперує терміном «реалізм», вважаючи за аксіому той факт, що література, породжена реальністю (матеріально чи духовно), і відтак, відображає її», то ж не слід аналізувати твори письменника з полярних кутів зору.
Перші романи письменника з'явилися у той період, коли культура США була позначена пошуком позитивних рішень. Це передусім виливалося в пошук способів індивідуума пристати до людської спільноти. Найреальнішою конкретною соціальною практикою тут стала історія. А звернення до неї призвело до змін у жанровій природі роману: замість лаконічного «доцентрового» роману з героєм — відчуженим індивідом все більше з'являється книжок, де розширюється суспільне тло, а герої вписуються в нього, знаходять точки дотику з ним. У романах Хейлі таким тлом стає, наприклад, аеропорт («Аеропорт»), автомобільний завод («Колеса»), лікарня («Остаточний діагноз»), готель («Готель»), банк («Міняйли») тощо. Залишаючись об'єктом «сфери діяльності», герой Хейлі водночас виступає її суб'єктом. Він не лише носій виробничої свідомості, виробництво стає масштабом виміру особистості героя. Тому у романах Хейлі спресовується час і простір. Наприклад, в «Готелі» — це 5 днів, в «Аеропорті» — 6 годин. В цей час вкладається весь фактичний матеріал: події, пригоди, колізії, перипетії. Час і простір стають у Хейлі «діючими особами».
Індивідуалізм, як провідна філософія, ймовірно, зумовив і непересічний інтерес письменника до окремої людини, що є провідною тенденцією американської романістики. І хоча книги Хейлі не претендують на глибину та витонченість психологічного аналізу, на глобальність історико-філософських узагальнень і пошуку нових засобів словесної виразності, проте було б помилково припускати, що автора не цікавить внутрішній рух людського характеру. І хоча для Хейлі невизначеність почуттів виключена, складна діалектика свідомості йому не під силу, але хай навіть у декілька спрощеній формі він спроможний створити уявлення про пануючий масовий умонастрій і про відповідні йому зовнішні форми сучасних американських звичаїв.
Обмежуючи час дії, він намагається сфокусувати увагу на повній індивідуальній свідомості, розглянути людину в той момент, коли їй потрібно прийняти рішення, взяти на себе відповідальність за щось або за когось. Кожен герой Хейлі, будь-то Мел чи Кейз Бейкерсфелди («Аеропорт»), Малколм Ейнслі («Детектив»), Кроуфорд Слоун («Вечірні новини») чи інші, постає як індивідуальність, причетна до громади через духовність, породжену історичною свідомістю. Водночас дієвість героїв, активність як основа людського вияву, американського способу життя, породжує динамічність романних сюжетів автора, де майже завжди розвинуто елемент пригодницький, авантюрний.
Кваліфікований літературознавчий термін цього явища підібрати занадто складно. Мабуть, все ж таки романи Хейлі — це «книги фактів», які містять у собі різновид виробничого роману з цікавою інтригою і послідовним її розплутуванням.
Щодо наступних його романів, таких як «Сильнодіючі ліки», «Перевантаження», «Міняйли», «Вечірні новини» та «Детектив», то, на наш погляд, саме вони є яскравими взірцями «масової белетристики», сутність якої як феномена мистецтва вбачається за думкою відомого американського соціолога М. Маклюєна у «об'єднуючій силі, яка залучає усіх без винятку до взаємного спілкування».
Хейлі показує, як він щиро любить своїх героїв і саме тому він, мабуть, такий близький пересічному читачу.
Д. Макдональд вважає, що «масова культура» — це створений на підприємстві продукт, який призначений для оптового продажу на ринку. Її відмінна риса полягає у тому, що вона є предметом для масового користування ...». Саме так відбувається з художніми текстами Хейлі.
Письменник розробляє цілу систему стандартів для серійного випуску своєї книжкової продукції, використовує різні прийоми для підтримки у споживача нервового напруження, стереотипи, шаблони, які забезпечують самоідентифікацію читача з героєм. Невимогливим смакам служить незмінний «happy end» його романів та привабливий імідж головного героя.
Естетика «масової культури» і звичайної літератури полягає у тому, що форма служить головним чином для того, щоб зробити зміст більш зрозумілим, доступним і привабливим. А драматичний матеріал висловлює і підкреслює ідеї і почуття, і хоча з'являються питання, у кінці драми усі сумніви повинні бути вирішені. Саме цим користується Хейлі.
«Романи Хейлі, — вважає О. Мулярчик, — в якійсь мірі подібні до газетної та журнальної підшивки ... : з їх допомогою читачу у різних кінцях світу стають ближчі багато відчутних рис, заклади та суспільні служби Америки останньої чверті XX століття».
Стоячи на гуманістичному полюсі міркувань, Хейлі все ж таки не помічає штучності та ілюзорності пропонованих ним у белетристичному убранні відповідей на питання соціально-економічного характеру, які турбують американців.
Але важливо, що романи письменника, при всій своїй обмеженості та недоліках, дуже показові у плані суттєвих тенденцій сучасного соціального прогресу.
Л-ра: Всесвітня література та культура. – 2006. – № 7-8. – С. 39-40.
Твори
Критика
