Що таке шовкографія
Трафаретний друк – це процес відтворення зображень і написів, під час якого чорнила проходять крізь сітчасту форму на поверхню для друку. На формі створюється трафарет – області, непроникні для друкарської фарби. Фарба, яка проходить крізь сітку, формує друковане зображення.
Опис техніки шовкографії
Форму роблять з тонкої сітчастої тканини, щільно натягнутої та прикріпленої до металевої або дерев’яної рами. Традиційно для цього використовували шовк, але сьогодні художники частіше вдаються до використання синтетичних матеріалів, таких як терилен (лавсан, майлар).
Трафарети можна зробити з різноманітних матеріалів: тканини, масної фарби чи малюнка на прозорій плівці. Вони наносяться на сітку різними способами: розміщуються безпосередньо на поверхні, малюються на ній або переносяться за допомогою світлочутливої емульсії.
Перенесення малюнка з прозорої або майларової плівки на світлочутливу емульсію – найбільш розповсюджений сучасний метод підготовки форми. Дизайн може бути виконано будь-яким способом або їх комбінацією: намальовано від руки непрозорими чорнилами чи надруковано на прозорій плівці, чи вирізано з нечутливої до ультрафіолетового випромінювання плівки.
Для перенесення дизайну з прозорої плівки сітку спочатку вкривають тонким шаром світлочутливої емульсії за допомогою ракеля – пружної сталевої стрічки з рівним, прилеглим до поверхні краєм. Малюнок наноситься на форму, яка поміщається до експозиційного модуля з ультрафіолетовим випромінюванням. Фрагменти малюнка блокують вплив світла на поверхню сітки, а емульсія навколо зображення твердне. Фотошар під малюнком залишається м’яким і змивається водою.
Підготовлену форму кріплять до дошки на столі для трафаретного друку, а вздовж верхньої частини малюнка наносять товстий шар фарби, яку потім розмазують по всій поверхні зображення. Фарба рівномірно проходить на поверхню для друку крізь сітку в тих місцях, де немає фотоемульсії.
Нюанси шовкографії
Якщо художник потребує багатоколірного відбитку, процесс, який описаний вище, повторюється з окремим трафаретом для кожного кольору. Для того, щоб кольори лягали рівно, необхідно ретельно слідкувати за положенням поверхні для друку під екраном.
Друкувати подібним способом можна практично на будь-якому матеріалі: папері, пластику, тканині, металі, шкірі, склі, кераміці, гумі тощо. Саме цим, а також тим, що шовкографія дозволяє отримувати зображення у декілька метрів і тиражем від одного до десятків тисяч екземплярів, пояснюється її популярність у промисловому дизайні.
Цікаві факти про шовкографію
Трафаретний друк у пізнаваній формі з’явився у Китаї в епоху імперії Сун (кінець Х – початок ХІІІ сторіччя). Пізніше він розповсюдився на інші азійські країни, у тому числі на Японію. У Західній Європі цей спосіб став відомим приблизно з кінця ХVІІІ сторіччя, але не отримав широкого визнання доти, доки шовк не став доступним матеріалом.
Офіційний патент на техніку трафаретного друку (screen-printing technique) отримав 1907 року англієць Семюел Саймон, який використовував її для друку шпалер, а також для нанесення малюнка на шовкові та лляні тканини. У 1930-х група американських художників вигадала слово «сериграфія» (від латинського sēricum - «шовк» і грецького γράφω - «креслити, писати»), щоб відрізняти мистецьке застосування трафаретного друку від промислового процесу.
Яскраві приклади шовкографії
Популяризатором трафаретного друку як художньої техніки вважається художник Енді Воргол (американський художник українського походження, засновник поп-арту). Його шовкографії, включаючи диптих «Мерилін» (1962), стали іконами поп-арту. Всесвітню популярність завдяки своїм яскравим плакатам отримала американська католицька монахиня Мері Коріта Кент. Її послання про любов, мир і піклування були особливо популярні під час соціальних потрясінь 1960-х - 1970-х років. До трафаретного друку часто вдавалися такі майстри XX сторіччя, як Роберт Раушенберг, Рой Ліхтенштейн, Артур Окамура, Гарі Готліб та багато інших.
