Шановний критику, немов старі монети...
Шановний критику, немов старі монети,
Вже вийшли з обігу карбовані сонети,
Та все ж не гарячись і не свари мене ти
За те, що зв’язую думки в сонетні сплети.
Чей форми вистиглі, в законах слова стислі,—
Не скови-ланцюги, а тільки одіж мислі.
Ті спутують її, котрі в м’якому кріслі
Забули, як болять пучки, від праці тріслі.
Не спотикаються у писаній промові
І все відкинути і знищити готові,
Що не змістилося у хайживістські ямби.
Ти роги їм збивай дрючком — хай ходять шуті!
Або хоч не співай ніколи дифірамби
Отим, що тупістю та дурістю надуті!
1957
