Поетика заголовка роману Маріо Варгаса Льйоси «Сон кельта»
C. B. Сліпченко, В. Ф. Ботнер
Назва - найперше, із чим зустрічається читач, взявши книжку до рук, це перша інформація про роман, яка повинна зацікавити читача або хоча б надати уявлення щодо нього; інформація, що може бути як контурною, загальною, так і хибною, помилковою, але може дати й конкретне уявлення про зміст. Мета цієї наукової розвідки - на основі аналізу семантики та функціонального навантаження з’ясувати тип заголовка роману Маріо Варгаса Льйоси «Сон кельта», співвідношення заголовка зі змістом твору.
Заголовок - назва твору або його частини, що пишеться на титульній сторінці рукопису, машинопису, видання або над текстом. Заголовок має бути чітким, афористичним, містити в собі ідею (тему) художнього твору.
Заголовок є сильною позицією твору, авторським кодом, першим структурним елементом тексту, що скеровує читача до поля можливих інтерпретацій Вивчення семантики заголовка художнього тексту починається з появою праці С. Кржижанівського «Поетика заголовків» 1931 p., де він визначає так термін: «Десяток чи другий літер, що ведуть за собою тисячу знаків тексту, прийнято називати заголовком. Слова на обкладинці не можуть не спілкуватись зі словами, що сховані під нею. Більше того: заголовок, оскільки він перебуває в нерозривному зв’язку з єдиним книжним тілом, і оскільки він, в паралелі з обкладинкою, облягає текст і зміст, - має право видавати себе за головне в книзі».
Крім власне визначення поняття заголовка, С. Крижанівський виділяє іншу важливу проблему в розумінні назви тексту й загалом у його сприйнятті потенційним читачем, а саме зв’язок тексту з автором. Дослідник відзначає нерозривний зв’язок між сприйняттям тексту, його автором і заголовком. «В більшості випадків з поняття «заголовок» лише штучно можемо виключити ім’я автора. Справа в тому, що письменницьке ім’я, у міру набирання ним відомості, перетворюється з власного в загальне, тим самим беручи участь у номінуванні, тобто в процесі називання книги; обжившись серед заголовків, ім’я ніби отримує від них називальну силу й особливий предикативний зміст».
Цю саму проблему розглядає й М. Заградка, говорячи, що складовою заголовка є ім’я автора, тому що воно дає більше зрозумілості, що можна очікувати на сторінках книги, яку тематику, який стиль, ім'я автора та заголовок книги взаємопов’язані. Але дослідник додає важливу думку, що рік написання книги також відіграє важливу роль, оскільки включає твір до певного часового контексту.
Аснар Англес зауважує, що заголовок перебуває в діалозі з текстом, а також обов’язково містить у собі значення - будь-який вид тексту містить у собі значення, саме це і s суттю прочитання, так що в кінці ми вже не можемо сприймати заголовок як звичайний паратекст: заголовок бере на себе функцію самого тексту твору, і його варто розуміти як збірне значення власне тексту.
А. А. Брудний з позиції психолінгвістики виділяє три етапи сприйняття заголовка читачем: 1) безпосереднє сприйняття (інтерпретація заголовка до тексту), причому первісна гіпотеза розуміння заголовка залежить від екстралінгвістичного фактора - тезаурусу читача; 2) динамічне сприйняття (інтерпретація заголовка в тексті); 3) кінцеве сприйняття (інтерпретація заголовка після прочитання тексту).
Залежно від характеру перебігу цього поетапного процесу вчений пропонує виділити дві групи заголовків: 1) нейтральні - які потребують ідентичності первісного, динамічного та кінцевого сприйняття, і в такому разі читацький варіант заголовка збігається з авторським; 2) текстотвірні заголовки, які виступають темою оповідання, текст якого слугує їм ремою.
Заголовок відіграє певну роль у розподілі інформаційного потоку тексту. Глибоке дослідження того, як заголовок співвідноситься з текстом, подано в праці H. A. Кожевнікової. Дослідниця виділяє серед заголовків декілька типів: а) проспективного типу, які проспективно прогнозують текст; б) ретроспективного типу, які апелюють до мегаконтексту культури (заголовки-цитати, заголовки-послання, присвячення); в) ретро-проспективного типу, які й апелюють до мегаконтексту культури, і проспективно прогнозують текст.
Складниками заголовка є лексичний та екстралінгвістичний компоненти. О. В. Суперанська, В. Е. Сталтмане наголошують на важливості останнього, до якого входять і особливі умови існування назви в суспільстві, і культурно-історичні асоціації, що з ним пов’язані, і специфіка зв'язку назви з позначуваним об'єктом, і ступінь відомості об’єкта та його назви.
У сучасному літературознавчому дискурсі виділяють такі різновиди заголовків: 1) жанрові; 2) персональні (епоніми); 3) хронотопні; 4) ремінісцентні та алюзійні.
Перед аналізом заголовка роману варто сказати про автора - Маріо Варгаса Льйосу. Читач, який уже знайомий з творчістю письменника, навряд чи «купиться» на хитрість перуанського письменника з використанням назви племені кельтів у заголовку. Маріо Варгаса Льйосу, в першу чергу, сприймають як реаліста, людину, яка пише про відносно недалекі часи ХІХ-ХХ ст. Романи перуанського прозаїка наповнені історичністю, критикою, показом жорстоких режимів, його творчість закликає до боротьби за демократію, проти насилля й диктатури. Неодмінно твори Маріо Варгаса Льйоси пов’язані з американським континентом. Хоча в романі «Еі sueco del celta» не йдеться тільки про американський континент, лише одна з трьох частин (а саме друга частина, яка має підзаголовок «Путумайо») стосується безпосередньо Перу. Саме там Роджер Кейсмент проводить розслідування жорстокого ставлення до місцевих індіанців, яких нещадно експлуатують на каучукових плантаціях компанії «Перувіан Компані».
Досліджуваний роман - «El sueco del celta». Цей заголовок за типологією, яку пропонує A. Кожевнікова, можна віднести до ретроспективного типу, і дійсно, заголовок апелює до мега-контексту. Звичайно, читач розуміє у восьмому розділі роману, що заголовок взятий від назви епічної поеми Роджера Кейсмента, яка датована 1906 p., вона так і називалась «Сон кельта»: «En el sueco recordy соп insistencia que, en septiembre de 1906, antes de partir hacia Santos, escribiy un largo poema йрісо, «El sueco de! celta», sobre ei pasado mHtico de Irlanda...». Тобто перуанський прозаїк використовує алюзію, а отже, заголовок до роману можна назвати алюзійним.
Перше сприйняття заголовка досить цікаве - важко відразу передбачити зміст роману. Здається, що М. В. Льйоса прислуховується до У. Еко, який розмірковує в післяслові до «Ім'я троянди» про заголовок твору: «Назва має заплутувати думки, а не дисциплінувати їх».
Проте поступово під час прочитання роману все стає ясно й логічно: як уже зазначено вище, епічна поема Кейсмента, певно, і дала назву роману Маріо Варгаса Льйоси. Сторінка за сторінкою читачу вдається віднайти той зв'язок між заголовком і самим змістом роману - розуміється значення обох іменників, які використовує письменник. Вже після прочитання повного твору можемо повною мірою осягнути, як заголовок реалізується в тексті роману.
Тепер спробуємо розібрати зовнішню структуру заголовка. Він складається з двох слів, а саме іменників «сон» (називний відмінок) і «кельта» (родовий відмінок).
Розпочнемо з другого слова, бо, на нашу думку, воно є менш дискусійним. Кельти - група племен індоєвропейського походження, що в І тис. до н. е. мешкали на території Франції, Німеччини, Швейцарії, Австрії, Чехії, Іспанії, Північної Італії, Британії, Ірландії, частини Балкан, Західної України. Дослідники відзначають розвинутість кельтських племен. Найдовше кельтські племена втримували свою самостійність у Корнуелі, Бретані, а також у частині Ірландії.
Використовуючи назву цього племені, Маріо Варгас Льйоса певною мірою приходить до принципу постмодерністської гри, він грає із читачем, ведучи заголовком зовсім в іншому напрямку, ніж розвивається сама дія роману. Відразу уявляється дохристиянська Європа, первинні звичаї, міфологічна основа сюжету, міфічні створіння, кельтські боги, битви тощо. Проте читач бачить зовсім інше, У творі немає ніякого первісного суспільства, племен, кривавих битв чи магії - все реалістично й історично вивірено, кінець XIX - початок XX ст., Великобританія. Насправді ж, не має сумнівів, що кельт - це і є сам Роджер Кейсмент, у деяких джерелах навіть зустрічається інформація, що борця проти колоніалізму називали його соратники «Кельтом» за його любов до Ірландії.
До речі, «кельт» сприймається як щось архаїчне, вимерле, чого вже не існує, тобто Варгас Льйоса ще в заголовку робить вказівку на трагічну долю головного героя чи виділяє, виокремлює його серед інших людей як щось особливе. Можливо, через це він його так ідеалізує, надає йому позитивних рис. Саме тому, здається, Роджер Кейсмент і приречений, бо він належить до вже вимерлого племені, що розчинилось у європейських народах.
Іменник «сон» - у російському перекладі роману, а в оригіналі ісп. «sueco» - сон, мрія, фантазія, дрімання, сонний стан тощо. Тобто, як бачимо, слово має два активних значення - «сон» і «мрія», у цьому випадку можемо казати про невдалий, неповний переклад на російську мову. Здається, що його й не передаси повною мірою - втратиться тоді структура, ємкість самого заголовка, проте при аналізі на це варто звернути увагу. На аспект двозначності слова «sueco» звертає увагу й український дослідник Д. Дроздовський: «в оригіналі маємо «Ei sueco de! celta»; слово «sueco» в цій сполуці можна тлумачити і як сон, і як марення-мрію».
Чому автор саме використовує таке неоднозначне слово в назві? Прочитавши твір, можемо побачити, що обидва значення реалізуються в змістові твору:
Мрія - тут, здається, все просто, Роджер Кейсмент поступово просувається до осягнення своєї мрії, розуміє, що він любить свою рідну країну Ірландію, розуміє її становище - колонії Британської імперії, а потім намагається звільнити її з-під гніту.
Сон - це значення трошки складніше розтлумачити. Але варто звернути увагу на час і місце початку твору - відправної точки - це останні два тижні життя Роджера Кейсмента в Пентонвільській в’язниці. Що лишається ув’язненому ірландцю ще робити, крім спати? І ми бачимо на сторінках роману, як часто в снах протагоніст бачить події минулих літ. У цьому випадку розповідь часто ведеться через сновидіння, марення головного героя, який поступово переживає власне життя з дитинства. Часто як перехід від теперішнього часу (Кейсмент у в’язниці) до спогадів В. Льйоса використовує саме сон, це можна спостерігати від розділу до розділу. Наприклад:
«Tumbado en su camastro, de espaldas, соп ios ojos cerrados, volviy a su memoria Joseph Conrad».
«En su celda, Roger se tumby en su camastro y tomy la Imitaciyn de Cristoen sus manos. Pero no pudo concentrarse en la iectura».
Марення перервані скрежетом металевих дверей у камері: «Un ruido met6lico Io sacy de ese sueco placentero. Abriy los ojos. El carceiero habHa entrado y le alcanzy una escudilla con ia sopa de зйтоіа y el pedazo de pan que era su cena de todas las noches».
Сновидіння і момент пробудження після сну, в якому головному герою снився його товариш: «Se desperty, entre asustado y sorprendido. Porque, en la confusiyn que eran sus noches, en йБїа lo habHa tenido sobresaltado y tenso durante e! sueco el recuerdo de su amigo - ex amigo ahora -HerbertWard».
Навіть останню ніч перед стратою Кейсмент спав, і його сон скоріше виявляв підсвідомий страх, хоча сам протагоніст почував себе абсолютно вільно, ніби змирившись з власною долею: «Asombrosamente, al росо rato se durmiy. Y debiy dormir muchas horas porque, cuando abriy ios ojos con un pequeco sobresalto, aunque la celda estaba en sombras advirtiy por el cuadradito enrejado de la ventana que c-omenzaba a ama- necer. Recordaba haber socado con su madré. Ella tenHa una cara afligida y йі, nico, la consolaba diCMndole: «No estas triste, pronto nos volveremos a ver». Se sentna tranquilo, sin miedo, deseoso de que terminera aqueilo de una vez».
Здається, що прозаїк з перших сторінок підбиває підсумок життю Роджера Кейсмента, саме тому головний герой і спокійний перед стратою - він усвідомив, що не марно прожив життя: «Se sentHa tranquilo. El miedo que, en dHas y semanas anteriores, le producHa de pronto escalofrHos y le helaba la espalda, se habHa disipado por completo. Estaba seguro de que ігна a la muerte con la serenidad... Se sentHa desasido de problemas y angustias y preparado para arreglar sus asuntos con Dios».
Неможливо достовірно сказати, наскільки прозаїк навмисне робить таку сюжетну лінію, але в нашій мові є такий вислів: «Промайнуло все життя перед очима» - коли людина перебувала в смертельній небезпеці. Можемо помітити щось схоже на це, тільки в Роджера Кейсмента це життя відновлюється в пам’яті протягом двох тижнів, поки він чекає на рішення суду та страту.
Як бачимо, «сон» досить часто зустрічається в романі, і це не випадково, через сон та марення автор демонструє напружену психологічну ситуацію головного героя, він залишений сам на сам у чотирьох стінах камери, він чекає на смерть, тому видається логічною спроба переосмислення власного життя.
Крім того, заголовок можемо сприйняти і як еліптичну конструкцію «вічний сон кельта», де випущене слово «вічний». В іспаномовній культурі також існує поняття вічного сну: dormir el sueco eterno - почити вічним сном, спати вічним сном, заснути вічним сном. Таким чином Варгас Льйоса віддає останню шану великому борцю за справедливість і за власну батьківщину.
У заголовку роману чітко виявляється один з основних принципів літератури постмодернізму - принцип подвійного кодування. Як відомо, американські дослідники Ч. Дженкс та Тео Д’Ан, взявши до уваги іронічне зіставлення різних літературних форм та художніх течій, що були характерні постмодернізму, запровадили в літературну термінологію поняття «подвійного кодування». Вищезгадане іронічне зіставлення, на їхню думку, і виділені Р. Бартом коди (герменевтичний, проайретичний, символічний, семний, референційний) функціонують як дві великі кодові надсистеми, що двічі кодують постмодерністський текст. Завдяки заголовку роману Варгаса Льйоси він стає привабливим як для масового, так і для елітарного читача.
Можемо підсумувати, що заголовок роману «El sueco del celta» є водночас і символічним - символізує самого Роджера Кейсмента, його мрії, спогади/сновидіння; і алюзійним - бо так само називається епічна поема, написана історичним Роджером Кейсментом у 1906 р. Не можна сказати, що заголовок передбачає зміст роману, він лише робить натяки, певні вказівки, і масовий читач точно буде обведений навколо пальця такою назвою, буде очікувати абсолютно іншого змісту твору, особливо якщо читач ніколи не мав справу із романами Маріо Варгаса Льйоси. Здається, що автор спеціально обрав такий багатозначний і місткий заголовок, щоб після прочитання можна було знайти чимало зв’язків між текстом і назвою - в цьому можна побачити великий геній перуанського лауреата Нобелівської премії.
Л-ра: Держава та регіони. Сер. : Гуманітарні науки. – 2013. – № 2-3. – С. 35-38.
Твори
Критика
