Від чого залежить сприйняття часу: загадки викривлення

Вчений-когнітивіст Джим Девіс пояснює, від чого залежить сприйняття часу людиною і як місця, в яких ми знаходимося, і речі, які ми робимо, викривляють наше уявлення про нього.

Наші сприйняття часу можуть призвести до деяких дивних наслідків. Наприклад, уявіть, що ваш колега говорить: «Наступне суботнє засідання було перенесено на два дні вперед». Коли буде проходити зустріч? Відповідь можна передбачити, виходячи з ваших відносин з часом. Якщо ви сприймаєте час, як такий, що тече у напрямку до вас, ви, найімовірніше, скажете, що зустріч буде проходити в четвер. Але якщо ви сприймаєте себе як людину, котра пробирається крізь час, то ви, вочевидь, відповісте, що зустріч перенесена на понеділок.

Це ще не все: те, як ви сприймаєте час, залежить від того, що ви робите в даний момент. Якщо ви стоїте в кінці черги або знаходитеся в середині поїздки потягом, ви, ймовірніше, використовуючи метафору часу, скажете – понеділок; але, якщо ви підходите до початку черги чи вже сходите з потягу, ймовірніше, порівняєте цю подію з п'ятницею (1). У цього явища є просте пояснення: якщо людина чогось чекає, час тече у напрямку до неї; якщо ж ні, то час – це щось, до чого вона рухається.

Другий спосіб впливу простору на наші думки про час проявляється тоді, коли ми подорожуємо незнайомою територією. Ви ніколи не замислювалися, чому, коли ви подорожуєте, під час зворотної поїздки здається, що відстань коротша і дорога займає менше часу? Як відзначає Колодія Хеммонд в чудовій книзі «Спотворений час: особливості сприйняття часу» (Time Warped: Unlocking the Mysteries of Time Perception), це відбувається тому, що ми не знаємо конкретної довжини нашої дороги і оцінюємо дистанцію, виходячи з інших сигналів, наприклад, скільки нових спогадів ми отримали. Коли ми відправляємося в якесь нове місце, поїздка здається довшою, ніж на зворотному шляху, тому що ми бачимо купу нових речей. На зворотному ж шляху ми просто розпізнаємо орієнтири і не займаємося кодуванням нових спогадів, тому наш мозок оцінює, що час і простір – коротше (детальніше про це читайте в нашій статті про час і його зв'язок з нашими емоціями). Це відбувається під час автомобільних поїздок так само, як на невеликих просторах, таких як: аеропорти і парки розваг.

Ще один приклад впливу простору на час пов'язаний з тим, як ми прив'язуємо його (час) до нашого тіла. Як носії західної культури ми звикли вважати, що минуле знаходиться позаду, майбутнє – попереду. Це відображається навіть в тому, як ми говоримо («Озираючись на своє життя…»; «Попереду у мене декілька дедлайнів…»). ­Це також відображається у наших жестах, коли, наприклад, ми розташовуємо руки перед собою, кажучи про майбутню дату. Проте в деяких інших культурах прийнято думати про минуле як про щось, що знаходиться попереду. Наприклад, носії мови Аймара з Анд (2) роблять жест вперед, коли мова йде про минуле. Але найбільше вражає той факт, що всі, незалежно від того, до якої культури вони належать, думають про майбутнє як про «десь»: люди говорять про час і жестикулюють (3) під час розмови про нього, наче б то він знаходився в просторі.

Розташування речей в просторі також може вплинути на сприйняття часу людиною. Якщо ви покажете людям промені світла, які запалюються по одному, вони оцінять, що час між кожним спалахом довший, якщо простір між променями більший. В науці цей феномен відомий під назвою «ефект каппа» («kappa effect», 4).

Наші просторові метафори часу також впливають на наше сприйняття. У 2010 році Деніел Казазанто, психолог з Університету Чикаго, запустив експеримент, який показав, як «можна маніпулювати за допомогою образів на екрані комп'ютера» оцінкою тривалості будь-чого носіями англійської та іспанської мов. Він спирався на той факт, що носії англійської мови говорять «тривалий час» («a long time»), в той час як іспанці говорять «багато часу» («a lot of time»). Тобто англомовні люди схильні думати про час як про просторову довжину, в той час як носії іспанського говорять про час як про обсяг. Казазанто припустив, що ці мовні відмінності не були виключно зовнішніми. Щоб перевірити, чи можливо вплинути на оцінку тривалості, він показував своїм респондентам або лінії, які розташовані по всьому екрану, або заповнені контейнери. В результаті Казазанто виявив (5), що спостереження за довгими лініями вплинуло на відповіді англомовних респондентів сильніше, ніж спостереження за заповненими контейнерами: носії англійської вирішили, що більш довга лінія вимагала більше часу на своє оформлення. Заповнений контейнер мав схожий вплив на іспаномовних.

Ейнштейн показав, що простір і час не є принципово різними аспектами природи. Тож чи варто дивуватися тому, що обидва цих явища взаємопов'язані в нашій свідомості?

Посилання на дослідження

1. Skye Ochsner Margolies, L. Elizabeth Crawford «Event valence and spatial metaphors of time». Cognition and Emotion: Vol. 22, Issue 7, 2008.
2. Rafael E. Núñez, Eve Sweetser «With the Future Behind Them: Convergent Evidence From Aymara Language and Gesture in the Crosslinguistic Comparison of Spatial Construals of Time». Cognitive Science 30 (2006) 1–49.
3. Rafael E. Núñez, Kensy Cooperrider. «Doing time: Speech, gesture, and the conceptualization of time».
4. Daniel Casasanto, Lera Boroditsky «Time in the mind: Using space to think about time». Cognition: Vol. 106, Issue 2, February 2008, pp. 579–593.
5. Daniel Casasanto «Space for thinking». Language, cognition and space: State of the art and new directions, 453-478 (2009).

За матеріалами: «How Where You Are or What You’re Doing Alters Your Sense of Time», Nautil.us.

Переклала IrinaKlassic