Що почитати. Філософський фікшн

Веселий оповідач Вальтер Беньямін, Гете-людинознавець і Маркс-гуморист - викладач англійської мови та гуманітарних наук із лондонського університету Біркбек Естер Леслі зробила для The Guardian добірку найцікавіших і найнесподіваніших творів, написаних відомими філософами.

Філософію часто уявляють сухим заняттям, яке нагадує математику або нудні судові засідання. Але іноді їй стають притаманні грайливість і поетичність літературної мови, а роботи деяких філософів навіть вивчаються з погляду художньої та образної цінності. Жан Бодріяр, наприклад, розробляв теорію симулякрів і розмірковував про сценарії реальності, скаженіші і неймовірніші, ніж наукова фантастика. Саме Бодріяр загострив увагу читачів на абсурдній розбіжності знаків і значень.

Але постмодерністські прийоми не єдина стратегія, запозичена філософією з художньої літератури. Велика робота Гегеля «Феноменологія духу» може бути прочитана як величезний роман, у якому персонажі - втілення духу - поступово просуваються через світ і через історію. Перекладач французькою мовою Жан Іполит назвав роботу Гегеля «філософським романом». Ніцше був справжнім стилістом, і його «Так казав Заратустра» часто з’являється в топсписках філософських романів. У книзі є головний герой і сюжет, що нагадує лінію роману виховання, у якому трагічний герой засвоює уроки життя через низку невдач.

Коли індустріальний капіталізм з його війнами та промисловістю сколихнув Європу, літературна форма стала вкрай важливою проблемою для незадоволених філософів, особливо для тих, хто творив у розбитій війною Німеччині, вихованих у гегелівській традиції з властивим їй почуттям універсальності історії та діалектичним методом. Деякі переконані, що епічна поезія гармонійного та єдиного, як видається, античного світу, була неможлива для нової епохи, яка породила роман — жанр, створений індивідами для індивідів. Теорія роману, написана Дьйордем Лукачем у розпал Першої світової війни, змальовує занепалих персонажів сучасного життя як трансцендентально безпритульних і далеких від великих смислів.

Роман як жанр формувався у світі, в якому особисте життя окремих людей, революція та відчуття розчарування тісно переплелися між собою. До початку XX століття роман був добряче «зношений» і ввібрав у себе весь хаос, тупіт і дзвін сучасного життя. Лукач, будучи комуністом, пропонував письменникам-романістам розробляти раціональні та функціональні світи, подібні до тих, які були втілені колись у творчості Вальтера Скотта й Оноре де Бальзака. Іншими словами, Лукач віддав перевагу Томасу Манну перед Францом Кафкою. Інші ж філософи-поети, котрі увібрали спадщину Гегеля, Маркса й Ніцше і сформовану критичну теорію, додали своїм творам «літературності», філософії та політики. Вони вдалися до гіперболізації, емоційних резонансів експресіонізму, грайливості дадаїзму чи казки, загадковості алегорії та проникливості «нової речевості». Одним із представників цих філософів був Вальтер Беньямін, який і почне добірку філософських романів.

Вальтер Беньямін, «Оповідач». The Storyteller (англ.)

Беньямін відомий своєю складною марксистсько-месіанською філософією, яка згодом (як, наприклад, у його книзі «Про поняття історії») стала знаходити віддзеркалення у притчі, метафорі та поетичному описі. Менш відомий той факт, що він пробував себе в різних літературних формах: писав багато сценаріїв для радіовистав, сонети, тритменти до фільмів, оповідання, новели та багато інших, як правило, коротких форм. Серед них є кафкіанські притчі, пародії та сатиричні історії, що іронізують над побутовими умовами його життя, сюрреалістичні фантастичні казки, міфи для дітей про походження життя і реалістичні психологічні історії. Усі ці дрібні історії можна знайти в збірці The Storyteller. Теми, які в ній піднімаються, стосуються подорожей, гри, любові, долі, літературної традиції, відносин між поколіннями, дії та бездіяльності — так само, як і філософські праці Беньяміна. Одне з його ранніх оповідань називається «Шиллер і Гете: погляд обивателя» (Schiller and Goethe: A Layman's Vision). Він є дивною галюцинацією, в якій історія німецької літератури постає у вигляді піраміди, ледь не знищеної дияволом.

«Виборча спорідненість», Йоганн Вольфганг Гете. Die Wahlverwandtschaften (нім.)

Вищезгаданий Гете безмірний: поет, державний діяч, драматург, новеліст і романіст. У своїй творчості він спирається на свої філософські погляди, а також на власні натурфілософські експерименти в галузі теорії світла, оптики, ботаніки й еволюції. Цей роман відображає різні інтереси письменника, які стосуються хімії людських взаємин, того, що притягує, відштовхує, формує схильності окремої людини та визначає її реакції.

«Скорпіон і Фелікс: гумористична повість», Карл Маркс. Scorpion and Félix: A Humouristic Novel (англ.)

Маркс написав цей роман у 1837, у віці 19 років. Ця книга абсурдна, ексцентрична, сповнена гри слів і за стилем нагадує «Трістрама Шенді». Вона також є частиною дискусії з німецькою ідеалістичною філософією, і тут Маркс розмірковує про матеріальні потреби особистості та поділ суспільства на класи:

«Простий смертний — та людина, у якої немає права на первородство: вона бореться з бурею життя, кидається в бурхливе море і вихоплює перлини Прометея прямо з морських глибин; перед його очима виникає у всій своїй величі внутрішня сутність, і він ще з більшою сміливістю починає творити; але на того, хто народжений із правом на первородство, потрапляють лише краплі, через страх він не може напружити й кінцівок, тому він не виходить із дому».

«Сліди» (Traces) Ернста Блоха. Spuren (нім.)

Блох не писав фантастику, але деякі з його ранніх філософських праць, таких як ця збірка есе, оповідань, казок та анекдотів, у ненав’язливій формі прагнуть невідступно слідувати за модусом «ще не» та «привнести світло» в неясні моменти життя. Це філософія в поезії.

«Ginster», Зігфрід Кракауер. Ginster. Von ihm selbst geschrieben (нім.)

Автобіографічний роман, який містить фарсові епізоди в дусі Чарлі Чапліна та гіркі іронічні роздуми героя-аутсайдера із «втраченого покоління» про сенс життя і світу. У безпристрасній і комічній формі автор препарує сучасне сприйняття людського тіла та втрату індивідуальності в масовій культурі. Роман доступний тільки німецькою мовою.

«Доктор Фаустус», Томас Манн. Doctor Faustus (англ.)

Мліючи під гарячим сонцем у «німецькій Каліфорнії», письменник Томас Манн і філософ Теодор Адорно разом працювали над цим масштабним романом. Це оповідання про жорстокість і раціональність, головний герой якого, композитор, нагадує чимось Арнольда Шенберга. Роботи вигаданого демонічного, хворого на сифіліс композитора Адріана Леверкюна описуються рядками з «Філософії нової музики» Адорно. Сам Адорно з’являється в образі диявола як «теоретик і критик, який у міру сил також займається письменництвом».

«Скарби індіанця Джо», Теодор Адорно. Der Schatz des Indianer Joe (нім.)

Адорно написав це лібрето на початку 1930-х років, надихнувшись «Ураганом над Ямайкою» (A High Wind in Jamaica) Річарда Г’юза. Йдеться про дружбу двох хлопчиків у сільськогосподарській Америці XIX століття, але головні теми твору — страх і почуття провини. У творі знайшлося місце вбивству, будинкам із привидами, стратам; крім того, Адорно вводить таких персонажів, як Гекльберрі Фінн і Том Соєр, щоб використати їх для втілення свого улюбленого прийому — «деміфологізації». Тільки німецькою мовою.

«Ескіз до роману про Невілла Чемберлена», Макс Горкгаймер. Sketch for a Novel on Neville Chamberlain (англ.)

Соціолог і теоретик Франкфуртської школи Горкгаймер також написав «Підйом і занепад» — поетичне дослідження німецького суспільства та його антиреволюційний настрій, використовуючи афоризми та короткі есе. Але найбільшу цікавість викликає ця частина його творчості. У своїй сатиричній роботі він описує подорож Чемберлена потойбічним життям і його зустріч із Всевишнім. Бог — всупереч його очікуванням — це жінка, але, всупереч його ж побоюванням, вона поділяє його соціал-демократичні погляди.

«Всі королівські коні», Мішель Бернштейн. All the King's Horses (англ.)

Бернштейн був ситуаціоністом, зануреним у філософію Гегеля та Маркса. Вважається, що він написав цей роман, щоб заробити гроші, і цим заклав основи низькопробної популярної літератури, повоєнних романів для підлітків:

«Усі ми герої роману, ви цього не помітили? І ви, і я говоримо короткими сухими реченнями. У нас є щось незавершене. Як і в романах. Вони не розповідають вам усе. Такими є правила гри. І наше життя так само передбачуване, як і роман».

«Зоопарк «Дадлі»: історія одного слона», Альфред Сон-Ретель. Dudley Zoo: eine Elefantengeschichte (нім.)

Сон-Ретель більше відомий роботами в галузі епістемології, ніж своєю дитячою книжкою, події якої розгортаються у Вест-Мідлендсі. Це невелике оповідання про слона, що втік і розчавив яскраво-червоний автомобіль Mini. Казкова історія, гідна екранізації, дотепна та непередбачувана. Вона була опублікована німецькою мовою в 1987 році, коли Сон-Ретелю було 88. На сторінках книги розміщена мила ілюстрація самого Сон-Ретеля, котрий читає газету Sunday Times, поцятковану безліччю малюнків, які зображають, як слон сідає на машину.

За матеріалами: Top 10 philosophers' fictions / The Guardian

Переклад: Юлія Дорош